Підсумки 2023 року: громадська думка українців

Загальнонаціональне соціологічне опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова з 8 по 15 грудня 2023 року.

Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).

Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою  вибіркою  із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів  за статево-віковими квотами).  Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).  

Опитано 2019 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Водночас, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.

Емоції та почуття року, що минає

У 2023 році 43% українців найбільше надихали та мотивували пережити цей складний рік їхні сім’ї та рідні  люди. Причому орієнтація на близьких і рідних як на опору стала більш поширеною (наприкінці 2022 р. було 30%). Водночас,  як і в 2022 р.  другим найпоширенішим джерелом натхнення та мотивації залишаються захисники та захисниці в Силах оборони України (16%). Таким чином, на другому році повномасштабного вторгнення джерела підтримки і мотивації для суспільства залишаються сталими.

Наприкінці 2023 українці дивляться з надією як на своє майбутнє (55%), так і на майбутнє України (61%). Розмірковуючи про власне майбутнє, українці, окрім надії, найчастіше відчувають  тривогу (40%) та оптимізм (28%). І хоча  надія продовжує бути найбільш поширеною емоцією як і в  2022 р., кількість тих, хто відчуває тривогу, дещо зросла (було 33% у 2022 р.), поменшало також й оптимістів (було 36%). Так само зросла тривожність і щодо майбутнього України загалом: від 24% наприкінці 2022 р. – до 34% у грудні 2023 р.

Війна впливає на повсякденне життя  абсолютної більшості населення (95%), 61% з яких називає  цей вплив визначальним. Такі оцінки характерні для всіх макрорегіонів України, але найбільше  – для Сходу, де  війна має кардинальний вплив на повсякденне життя 68% населення. Війна також визначає життя людей незалежно від їхнього віку. Лише серед молоді (18–29 років)  фіксується  менша, ніж в інших вікових групах, частка тих, на чиє життя війна справляє дуже сильний вплив. Але і серед молоді цей показник становить більшість респондентів (54%).

З впливом війни пов’язані і відчуття, що у році, що минає, життя українців  погіршилося: 35% зазначають, що життя стало трохи гіршим, а ще 40% відчувають  істотне погіршення.

Війна та перемога

Віра в перемогу продовжує об’єднувати абсолютну більшість українців (88%), причому 63% з них вірять у перемогу однозначно. Сумнівається у перемозі лише 5% опитаних. Щоправда, порівняно із груднем 2022 р. дещо змінилося співвідношення між тими, хто у перемогу вірить безумовно (було 78%, стало – 63%), і тими, хто скоріше вірить у перемогу (було 15% у грудні 2022 р., стало – 25%).

Переконана в перемозі України абсолютна більшість мешканців усіх макрорегіонів, проте на Півдні дещо більше скептиків (10%), порівняно з іншими.

При цьому віра в перемогу України  домінує у всіх вікових групах. 

Більше половини українців (58%) вірять, що Україна переможе в цій війні в короткостроковій перспективі: 6% – у найближчі кілька місяців, 21% – до літа 2024 р., ще 31% – через 1–2 роки.  До перемоги у середньостроковій перспективі (3­–5 років) схиляються 15% респондентів. При цьому прихильники найбільш песимістичного сценарію, які не вірять, що перемога настане за їхнього життя, – в абсолютній меншості  (2,5%).

В регіональному розрізі  частка тих, хто  вважає, що перемога настане через 1–2 роки, коливається від 27% на Півдні – до 36% на Заході країни. Тих, хто вірить у перемогу до літа 2024 р., найменше на Сході (16%) і найбільше – на Півдні (25%). А от кількість прихильників найбільш оптимістичного сценарію перемоги у найближчі кілька місяців майже однакова в усіх макрорегіонах (5-7%).

Якщо говорити про можливі здобутки у війні, яким українці готові надати перевагу, то простежується чіткий зв’язок досягнень у війні із порятунком власних громадян, запитом на справедливість і покарання Росії. Так, серед різних досягнень, можливих у результаті війни, найбільше українців орієнтується на звільнення всіх полонених і повернення депортованих українців (69%). Друге місце посідають три результати, які  однаково важливі для громадян: вступ України до НАТО для гарантованого захисту від нової війни (42%), покарання всіх російських військових злочинців (42%) і відшкодування усіх збитків, завданих економіці та громадянам  (41,5%).

В регіональному розрізі  звільнення всіх полонених і повернення депортованих громадян є лідером суспільних преференцій загалом по країні, але найвищий запит – на Півдні (80%). Вступ України до НАТО як гарантія захисту від нової війни приблизно однаково важливий в усіх макрорегіонах (від 39% на Заході до 44% у Центрі). Відшкодування усіх збитків, завданих економіці та громадянам, найчастіше називали в Центрі (46%) та на Півдні (48%). Так само на Півдні більш високий, ніж в інших регіонах, запит на покарання всіх російських військових злочинців (46%).

Кожен четвертий українець (26%) вважав би розпад Росії як держави досягненням у результаті війни. При цьому існують значні регіональні відмінності в оцінці цього варіанту. Так, на Заході найбільша частка місцевого населення вважала би це здобутком (40%). У Центрі та на Сході – 23% і 24%, відповідно, вважають це ймовірним здобутком у війні. Натомість на Півдні лише 10% віддали б таку  перевагу  над іншими  можливими здобутками та результатами.

Волонтерство і допомога ЗСУ

Попри загальне  погіршення життя, про що зазначалося вище,  українці продовжують особисто надавати фінансову та іншу матеріальну допомогу Збройним силам України та внутрішньо переміщеним особам. Так, 63% зазначають, що за останні 12 місяців  особисто перераховували гроші волонтерам та благодійним організаціям, які допомагають ЗСУ. При цьому 46% перераховували кошти на спеціальний банківський рахунок НБУ для Збройних сил України. Кожен другий респондент (51%) допомагав внутрішньо переміщеним особам  грошима, одягом, продуктами харчування  або іншими речами.

Кожен четвертий українець (26%) допомагав виготовляти засоби для ЗСУ (наприклад, плетення сіток, ремонт техніки/обладнання, 3D-друк запчастин для дронів. 23% брали участь у різних доброчинних акціях на підтримку ЗСУ та постраждалих від війни. А 13% зазначають, що за останні 12 місяців безпосередньо займалися волонтерською роботою в лікуванні та забезпеченні воїнів ЗСУ.

В регіональному розрізі надання фінансової допомоги  на користь ЗСУ дещо менше фіксується на Сході та Півдні, але водночас частка тих, хто в різний  спосіб допомагає ВПО,  на Сході така сама, як і на Заході (51%). Найбільша частка місцевого населення, яке особисто займалося волонтерською допомогою в лікуванні та забезпеченні воїнів ЗСУ протягом  останнього року,  – на Сході України (17%).

Зовнішньополітичні питання  крізь призму громадської думки

Лідером за рівнем позитивного ставлення  українців до сусідніх країн є Польща. Так, 66% українців  ставлять до Польщі позитивно, тоді як негативно – лише 8%,  а 22% громадян виказують нейтральне ставлення. Кожен другий українець (51%) вважає, що населення Польщі позитивно ставиться до України, тоді як 13% респондентів вважають, що поляки  негативно налаштовані до України.  

Лідером антирейтингу серед сусідів (Росія не була включена до цього переліку) є Білорусь. Так, 78% українців наразі негативно ставляться до Білорусі, причому більшість із них (58%) – однозначно негативно. Нейтральне ставлення  демонструють 12% (найменший показник нейтральності серед усіх сусідів), а от позитивно наприкінці 2023 р. до Білорусі ставляться менше 5%. Водночас переважна більшість українців вважає, що і населення Білорусі ставиться до України негативно (61%, з яких 41% – однозначно негативно). У позитивне ставлення жителів Білорусі до України вірять лише 7% українців.

Позитивне ставлення у структурі суспільної думки переважає як до Молдови (49,5% проти 8% негативного), так і до Румунії (47% проти 9%, відповідно). Нейтрально ж до обох країн ставляться по 38% українців.

Громадська думка щодо Словаччини порівну розділилася між тими, хто має нейтральне ставлення до цієї країни, і тими, хто має позитивне сприйняття (по 38,5%).

Угорщина є єдиною сусідньою країною-членом ЄС, щодо якої наразі переважає негативне ставлення відносної більшості громадян (46%). Нейтральне ставлення – на другому місці, і його поділяють 27%, а от позитивне – 21%. При цьому уявлення українців про те, як угорське населення ставиться  до України, також переважно  негативне: так вважають 37% населення. 17% вважають, що угорці ставляться до України позитивно, а 29% –  нейтрально.

Оцінюючи конфлікт на Близькому Сході, більшість українців (66%) вважають стороною-агресором в ньому ХАМАС і тільки 5,5% – Ізраїль. Водночас 23%  респондентів  не мають сформованої думки про те, хто є агресором в цій війні.

Оцінка процесів, що відбуваються в країні

Після початку повномасштабної агресії Росії проти України частка громадян, які вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі, істотно зросла (з 20% у грудні 2021р. до 51% у вересні-жовтні 2022р., досягши найвищих показників у лютому-березні 2023р. (61%). Після цього спостерігається тенденція зниження цього показника (до 45% за даними останнього опитування). 33% респондентів вважають, що події розвиваються в неправильному напрямі (21,5% не визначилися).

32% українців вірять, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі протягом найближчих кількох років, 45% вважають, що Україна зможе подолати проблеми у більш віддаленій перспективі, і 7% – що Україна не здатна подолати існуючі проблеми (решта – не визначилися).

Найбільш оптимістично українці оцінювали перспективи подолання проблем і труднощів наприкінці 2022-на початку 2023 рр. (наприклад, у лютому-березні 2023 р. − відповідно 49%, 36% і 3%). А оцінки перед початком повномасштабної війни (у грудні 2021 року – відповідно 18%, 54% і 18%) були значно песимістичнішими.

Оцінка ситуації в економічній сфері

Громадяни України досить скептично оцінюють економічну ситуацію в країні: у травні 2021р., за вісім місяців до початку повномасштабної війни, 60% опитаних оцінювали її як «дуже погану» або «досить погану» (і лише 5% –  як «добру» або «дуже добру», а 32% –  як «не погану і не добру»). У вересні-жовтні 2022р., тобто через сім місяців після початку війни, зросла частка громадян, які оцінювали її як «дуже погану» або «досить погану» (до 64,5%). Ці оцінки покращилися у лютому-березні 2023р., коли було зафіксоване зниження негативних оцінок навіть порівняно з «довоєнним» періодом: тоді оцінювали економічну ситуацію в країні як «дуже погану» або «досить погану» 55% (4% – як «добру» або «дуже добру», 37% –  як «не погану і не добру»). Але, за даними опитування, що було проведене у грудні 2023р., ці оцінки погіршилися (відповідно 66,5%,  3% і 27%), і зараз на статистично значущому рівні не відрізняються від тих, які спостерігалися у  вересні-жовтні 2022р.

Рівень добробуту власної родини, як правило, громадянами оцінюється краще, ніж економічна ситуація в країні. У травні 2021р. лише 36% оцінювали його як «дуже» або «досить» поганий, 48% – як «не поганий і не добрий», 14% – як «добрий» або «дуже добрий»). У вересні-жовтні 2022р. дещо зросла частка громадян, які оцінювали його як «дуже» або «досить» поганий» (до 39%), частка тих, хто вважав його «добрим» або «дуже добрим», знизилася до 10%. За даними опитування, проведеного у лютому-березні 2023р.,  так само, як і оцінка економічної ситуації в країні, оцінка добробуту родини дещо покращилася і стала близькою до показників, які були зафіксовані у травні 2021р.: 35% оцінювали його як «дуже» або «досить» поганий, 50% – як «не поганий і не добрий», 12% –  як «добрий» або «дуже добрий». Однак, з того часу оцінки рівня добробуту власної родини дещо погіршилися  (відповідно 37%,  51% і 10,5%) і статистично значуще не відрізняються від тих, які спостерігалися у  вересні-жовтні 2022р.

 При оцінюванні рівня матеріального добробуту власної родини з точки зору того, які покупки дозволяють здійснювати родинні доходи, після початку повномасштабної агресії порівняно з червнем 2021р. зросла частка громадян, які відповідають, що ледве зводять кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти (з 9% у червні 2021р. до 14% у лютому-березні 2023р.). Однак, у грудні 2023р. частка таких знизилася до 10% і  зараз статистично значуще не відрізняється від показника середини 2021р. Так само статистично значуще не відрізняються у червні 2021р. і грудні 2023р. частки тих, хто відповідає, що їм вистачає коштів лише на харчування та на придбання необхідних недорогих речей (відповідно 38% і 39%), тих, хто відповів «у цілому на життя вистачає, але придбання речей тривалого вжитку, таких як меблі, холодильник, телевізор, уже викликає труднощі» (відповідно 44% і 42%),  «живемо забезпечено, але зробити деякі покупки ми поки що не в змозі (купити квартиру, автомобіль тощо)» (відповідно 6% і 7%). Але якщо у червні 2021р. 0,9% опитаних дали відповідь «ми можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо», то зараз таку відповідь не дав жоден респондент). 

До початку повномасштабної війни громадяни не надто вірили у швидкі зміни в економічній сфері: у травні 2021р. лише 12% вважали, що у найближчі 3 місяці економічне становище країни зміниться на краще, 13% сподівалися, що за цей час зміниться на краще рівень добробуту їхньої родини. Частіше у найближчі після опитування місяці громадяни очікували погіршення ситуації: 22% відповідали, що економічне становище країни зміниться на гірше, 18% –  що за цей час зміниться на гірше рівень добробуту їхньої родини. Однак найбільш поширена була думка, що ситуація за 3 місяці істотно не зміниться (відповідно 56% і 57% не очікували змін у цих сферах).

У вересні-жовтні 2022р. значно зросла частка тих, хто очікував погіршення стану справ в економіці –  до 35% (за рахунок зниження до 37,5% частки тих, хто вважав, що ситуація не зміниться), лише 9,5% вважали, що ситуація зміниться на краще. Однак, за даними опитування, проведеного у лютому-березні 2023р. частка тих, хто очікував погіршення стану справ в економіці протягом 3 місяців, знизилася до 23%. І зросла частка як тих, хто очікував покращення ситуації (до 13%), так і тих, хто вважав, що вона не зміниться (до 45%). У грудні 2023р. частка тих, хто вважає, що ситуація зміниться на краще, знизилася до  7%, тих, хто дотримується думки, що вона погіршиться, зросла до 33%, а частка тих, хто вважає, що вона не зміниться, становить 48% і статистично значуще не відрізняється від показника за лютий-березень 2023р.

Подібні тенденції спостерігалися і в динаміці очікуваних змін у короткостроковій перспективі рівня добробуту родини. За даними останнього опитування,  частка тих, хто вважає, що він за цей період покращиться, становить 8%, тих, хто дотримується думки, що він погіршиться –  25%,  що він не зміниться –  53%.

Слід зазначити, що очікування змін в короткотерміновій перспективі є менш песимістичними, ніж у грудні 2020р.: тоді погіршення економічної ситуації в країні протягом найближчих 3 місяців очікували 41% опитаних, а погіршення добробуту власної родини –  32%.

Після початку широкомасштабної війни спостерігалося істотне покращення економічних очікувань в середньостроковій (2–3 роки) перспективі. Так, частка тих, хто очікував, що економічне становище країни в найближчі 2–3 роки покращиться, у вересні-жовтні 2022р. порівняно з травнем 2021р. зросла з 30% до 43%, а в лютому-березні 2023р. –  до 52%. Однак, у грудні 2023р. цей оптимізм знизився –  зараз так вважають 34,5% (що все одно на 5% більше, ніж у травні 2021р). Частка тих, хто очікує погіршення ситуації, становить  22% (приблизно стільки ж, як у травні 2021р.), тих, хто вважає, що ситуація у цій сфері не зміниться –  16%  (що на 10% менше, ніж у травні 2021р.).

Частка тих, хто очікував, що добробут його родини в найближчі 2-3 роки покращиться, у вересні-жовтні 2022р. порівняно з травнем 2021р. зросла з 29% до 41%, а в лютому-березні 2023р. –  до 49,5%. За даними останнього опитування, частка таких становить 34%, тих, хто вважає, що добробут родини за цей період погіршиться –  18%, що він не зміниться –  19%.

Довіра до інститутів суспільства

Серед державних та суспільних інститутів найчастіше довіра висловлюється до Збройних Сил України (їм довіряють 94% опитаних), добровольчих загонів (89%), волонтерських організацій (86%), Державної служби з надзвичайних ситуацій (83%), Національної гвардії України (82%), Міністерства оборони України (73%), Державної прикордонної служби (72%), Служби безпеки України (71%), Президента України (68%), Церкви (63%), громадських організацій (63%), Національної поліції України (58%),  Голови міста (селища, села), в якому живе респондент (53%), Національного банку України (51%).

Також частіше висловлюється довіра, ніж недовіра, до ЗМІ України (відповідно 48% і 43%), ради міста (селища, села), в якому живе респондент (відповідно  47% і 41%), до Уповноваженого Верховної Ради  з прав людини (Омбудсмена) (відповідно 43% і 31%).

Більшість респондентів висловлюють недовіру політичним партіям (не довіряють 76%), державному апарату (чиновникам) (73%), судам (судовій системі загалом) (72%), Верховній Раді України (66%), Уряду України (63%),  Прокуратурі (62%), комерційним банкам (58%), Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі   (52%),  Національному агентству з питань запобігання корупції (51%), Національному антикорупційному бюро України (51%).

Також частіше висловлюється недовіра, ніж довіра, профспілкам (не довіряють їм 46,5%, тоді як довіряють –  25%).

Довіра до політиків, посадовців та громадських діячів

Серед політиків, посадовців, громадських діячів, рівень довіри до яких оцінювався під час цього дослідження, найчастіше респондентами висловлювалася довіра до  В. Зеленського (71%), В. Кіма (65%), Д. Кулеби (56%),  С. Притули (55%), М. Подоляка (52%).

Частіше висловлювали довіру, ніж недовіру, до  О. Данілова (відповідно 44% і 30%), В. Малюка (відповідно 41% і 21%), Р. Умєрова  (відповідно 35% і 22%),  І. Клименка (відповідно 31% і 21%). Частки тих, хто довіряє, і тих, хто не довіряє І. Верещук (відповідно 40% і 39%) та Я. Железняку (відповідно 19% і 21%) статистично значуще не відрізняються.

Більшість опитаних не довіряють Ю. Тимошенко (85%),  О. Арестовичу (82%), Ю. Бойку (81%), П. Порошенку (74%), М. Безуглій (58,5%), Д. Арахамії (57%), А. Єрмаку (54%).

Частіше висловлювали недовіру, ніж довіру, до В. Кличка (не довіряють йому 45%,  довіряють 40%), Д. Шмигаля (відповідно 42% і 38%), Р. Стефанчука (відповідно 41% і 28%),  О. Татарова (відповідно 34% і 10%), Д. Гетьманцева (відповідно 33% і 20%),  О. Стефанішиної (відповідно 23% і 17%),  Р. Шурми (відповідно 21% і 10%).

Щоб завантажити пресреліз з таблицями розподілів відповідей "Підсумки 2023 року: громадська думка українців (емоції та почуття року, війна та перемога, волонтерство і допомога ЗСУ, зовнішньополітичні питання)", натисніть  ТУТ.

Щоб завантажити пресреліз з таблицями розподілів відповідей "Оцінка громадянами ситуації в країні. Довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів", натисніть ТУТ.