Коментарі
Перегляди: 153
29 листопада 2019

Зеленський вірить Путіну. А українцям?

Олексій Гарань,
науковий директор
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва

Оригінал на "Новом времени"

9 грудня український президент може повернутись і сказати: я приніс вам мир. Але хтозна, на яких умовах

Соцопитування кажуть, що все стабільно: українці не згодні закріплювати в Конституції особливий статус для непідконтрольних територій, на повну амністію (як це вказано в Мінських домовленостях), вибори на окупованих територіях на умовах тої сторони, створення народної міліції в ОРДЛО. Та зараз усі ті питання — у контексті переговорів з Путіним ради вирішення конфлікту на Донбасі, що для більшості населення означає пошуки миру, а цього всім хочеться.

Навіщо говорити з Путіним

Як експерт, я усвідомлюю: двосторонні переговори з Путіним — це небезпека. Не тільки для Зеленського, а завжди. З досвіду української дипломатії, як тільки ми переходимо у фазу двосторонніх переговорів з будь-яким російським президентом, у нього стає набагато більше можливостей тиснути на Україну, і потім ще й сказати, «а ми цього не обговорювали». Саме тому з 2014 року акцент був зроблений на тому, що з Путіним ми розмовляємо лише в присутності наших західних партнерів. Навіть якщо йдеться про режим відеоконференції.

Двосторонні переговори з Путіним — це небезпека

У Зеленського інший підхід. У нього вже відбулась третя телефонна розмова з Путіним. І він вважає, що дві попередні були дуже успішними, так як призвели до обміну полоненими. Зеленський схильний вірити — і це наївно — що з Путіним можна вирішити питання.

Чому заговорили про газ

Розмови про газ я вважаю небезпечною тенденцією. Бо якщо людей запитати, чи підтримають вони те, що газ буде дешевший, або що тарифи будуть знижені, то більшість виступить за.

Чи можна такі речі обговорювати в нормандському форматі? Можна. Та чи пов’яжуть це якимсь чином з Донбасом, і як саме? Тому що насправді в нас є тристоронній формат переговорів по газу — ЄС, Росія, Україна. І ми можемо все вирішувати там, а Путін чомусь хоче винести ці питання на нормандський формат. Ясно, що не просто так: ми вам дешевий газ, а ви нам ідіть на поступки. Бо дешевий газ буває тільки в мишоловці.

Допустимо, Зеленському вдасться досягти домовленості про розведення військ по всій лінії фронту (а це означитиме, що менше стрілятимуть), і про обмін наступної партії полонених (може навіть усіх), та невідомо, що за це вимагатиме Путін. Бо йому це не треба. Та Зеленський може приїхати в Україну та сказати: я приніс вам мир. Більше не стріляють, полонені повертаються — більшість людей це підтримає. І такі речі дуже небезпечні: хтозна, на яких умовах прийде цей мир.

Чи можемо ми бути жорсткішими

Був період, коли українська влада могла діяти жорсткіше — у часи Іловайська, Дебальцевого. Була пряма агресія Росії і більше можливостей для прийняття радикальних заходів: введення воєнного стану, обмеження впливу проросійських ЗМІ, вирішення дипломатичних питань. Можна було робити більш рішучу переорієнтацію української економіки з Росії на Захід. Вона робилась, та залежність у певних сферах залишається. Усе це можна було робити під час гарячої фази конфлікту. Коли все це було виправданим.

А зараз виглядає так, що конфлікт є, але він напівзаморожений, та й переговори ідуть. У цих умовах казати «а давайте розірвемо дипломатичні стосунки з Росією»? Західні партнери нас просто не зрозуміють. Для кожної дії свій час. Тому я — за максимальне обмеження стосунків з Росією, аби ми були від неї незалежні, та в той же час робили це так, аби не послабити наші внутрішні позиції. Погляньте, яка велика кількість людей їздить до Росії. І не тільки зі Сходу — це ж поїзд «Львів-Москва».

Чи бути Майдану

Тим не менш, є речі для мене неприйнятні. Я розумію, що є якісь дипломатичні переговори, де своя логіка. Тому моє рішення, чи вийду я на Майдан після 9 грудня, залежатиме від того, що конкретно буде досягнуто і чи будемо ми про це знати. Якщо з’ясується, що через два місяці ми маємо провести вибори на окупованій території, то моя відповідь «так» — я вийду на Майдан.

агалом акції протесту — це добре для команди Зеленського в ході переговорів. В умовах тиску з боку Росії, можливо, Макрона з його «бізнес як зазвичай» і Трампа, які спонукають нас іти на компроміси. Свого часу Порошенко вів себе так: та я — за, але подивіться на парламент, у мене тут дестабілізація на вулицях (тоді в першому читанні Рада прийняла конституційні зміни, де опосередковано згадувався спеціальний статус). Зараз же Зеленському не зіграти на тому, що в нього немає більшості в парламенті, та він напевне може сказати: так, ми вас розуміємо, але у нас загроза дестабілізації ситуації в Києві, значна частина населення не зрозуміє, а тому ми не можемо піти на поступки, яких від нас вимагає Путін.

Може, є деякі речі, які організатори протестів і перебільшують, але сам факт їх існування — це добре. Головне, щоб українська дипломатія цим вміло скористалась.

Повне інтерв'ю з Олексієм Гаранем дивіться в програмі «Час відповідати» з Валерієм Калнишем на Радіо НВ

Top