Якщо президенту Зеленському потрібен хороший піарник, щоб підняти рейтинги, то таким піарником є Дональд Трамп – Олексій Гарань
71% українців виступають проти проведення виборів під час війни, а 24% підтримують їх проведення вже зараз. Водночас 53% вважають, що Володимир Зеленський не має балотуватися на другий термін, тоді як 42% підтримують його повторне висування. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Водночас опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведене 3–5 жовтня, показало, що 50% українців вважають мир важливішим за будь-яку перемогу, а 41% – навпаки. Однак готовність до миру не означає готовності до територіальних поступок за будь-яких умов: лише 3% підтримують такі поступки незалежно від обставин.
Як ці цифри відображають суспільні настрої, чому риторика про «партію миру» може бути небезпечною та чи не відволікає підготовка до майбутніх виборів увагу від потреб війни, в інтерв’ю телеканалу «Київ 24» розповів професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий радник фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.
– Дональд Трамп знову заявив, що Україні потрібно провести вибори. Наскільки це реально під час війни?
– Якщо президенту Зеленському потрібен хороший піарник, щоб підняти рейтинги, то, на мою думку, таким піарником якраз є Трамп. Своїми заявами він лише гуртує людей навколо президента Зеленського – і його прихильників, і критиків. Адже ці заяви абсолютно абсурдні.
Вибори під час війни ми зараз не можемо провести насамперед через питання безпеки. І, звісно, заяви Трампа лише грають на руку Путіну.
– За опитуванням групи «Рейтинг», половина українців вважає мир важливішим за будь-яку перемогу. Чи означає це, що суспільство готове до значних поступок?
– Я не думаю, що формулювання «мир важливіший за будь-яку перемогу» є коректним. Воно занадто категоричне й усе спрощує. Давайте подивимося на результати того самого опитування «Рейтингу» щодо готовності України до територіальних поступок заради тривалого миру.
Знаєте, скільки людей вважають, що Україна має йти на поступки за будь-яких умов? Три відсотки! Ця цифра фактично спростовує перше враження від співвідношення тих, хто вважає мир важливішим за будь-яку перемогу, і тих, хто дотримується протилежної думки: 50% проти 41%.
Якщо ж запитати конкретно про територіальні поступки, то 35% українців вважають, що на них не можна йти, а 56% допускають їх за умови реальних гарантій безпеки від США та європейських країн. Ось це вже конкретніше запитання, яке показує, що люди думають насправді.
Українці добре розуміють, що не можна просто так іти на поступки Путіну чи Трампу. Ми маємо висувати власні умови.
– Деякі політики дедалі частіше говорять про необхідність миру та компромісів. Чи свідчить це про суспільний запит на «партію миру»?
– Ми занадто сконцентрувалися на цих одіозних постатях. Але коли ми починаємо говорити про «партію війни» і «партію миру», то чий наратив повторюємо?
Згадаймо, хто у 2017–2019 роках говорив про те, що в Україні є «партія війни», яка не хоче миру. Це говорив Путін. У 2019 році цю риторику почав використовувати Зеленський. Путін сподівався, що замість «партії війни» Порошенка прийде «партія миру» Зеленського і здасть Україну. Але цього не сталося.
Тепер Зеленського фактично намагаються представити як представника «партії війни». Але поділ на «партію війни» і «партію миру» – це риторика Путіна. Ті, хто повторює цей поділ, відтворюють його наратив.
– Водночас владу критикують за недостатню мобілізацію ресурсів і небажання братися за непопулярні рішення. Чого бракує Україні?
– Це вже інше, дуже важливе питання. Ми бачимо, що немає достатньої мобілізації ресурсів. До президента є багато цілком справедливих закидів.
На переговорах із Трампом і Путіним Україна тримає свою позицію. Але для того, щоб ця позиція була ефективною, нам потрібна мобілізація внутрішніх ресурсів. Це чіткі й чесні принципи мобілізації до армії, боротьба з корупцією, яка включає напруження всіх сил для опору Росії. Усього цього владі не вистачає.
Водночас я не виключаю, що заяви окремих представників влади про мир і поступки – це своєрідний зондаж, пробна кулька. Вони перевіряють, як на це реагуватимуть українці.
– Чи не відволікає політична боротьба та підготовка до майбутніх виборів увагу від війни?
– Ви правильно говорите. Є політики, які стають політиканами, а є ті, хто стає державником. Якщо президент Зеленський претендує на роль Черчилля, то йому треба ставати державником.
У тому сенсі, що потрібно концентруватися на тому, що відбувається, і ухвалювати, зокрема, непопулярні рішення. Думати не про те, як відбудуться вибори після війни і хто на них переможе, а про те, що потрібно робити зараз.
Я ще з 2022 року кажу, що електоральні рейтинги під час війни – передчасна і шкідлива тема. КМІС не публікує електоральних рейтингів, як і Центр Разумкова та фонд «Демократичні ініціативи». Ми вважаємо, що це переключає увагу суспільства з того, що потрібно для перемоги у війні, на обговорення того, у кого на скільки відсотків вищий рейтинг.
До того ж результати деяких опитувань потребують уважного аналізу. Наприклад, в одному з останніх рейтингів Зеленський випереджає Залужного лише на два відсоткові пункти. Це в межах похибки під час моделювання першого туру. Але виникає логічне запитання: а де моделювання другого туру? Не вірю, що цього запитання не ставили. Просто чомусь вирішили не публікувати відповідь.
На жаль, ми втягнулися у війну електоральних рейтингів, і журналісти теж охоче обговорюють цю тему. Це дає привід говорити про щось, замість того, щоб обговорювати конкретні проблеми, які потрібно розв’язувати.
– Хто, на вашу думку, більше думає про вибори – влада чи опозиція?
– Думаю, про це думають усі. Але рішення щодо виборів мають ухвалюватися і у Верховній Раді, і в системі влади загалом. Тому відповідальність за цю ситуацію насамперед лежить на владі.
Ідеться не стільки про підготовку до виборів, скільки про сигнали, які надходять від влади. Ми періодично чуємо, що вибори можуть відбутися, інформація з достовірних джерел то підтверджується, то спростовується. Влада мала б чітко визначити свою позицію й припинити гратися в ці ігри, адже це шкідливо.
Водночас над законом про перші повоєнні вибори потрібно продовжувати працювати. Це нормально, що в цьому процесі беруть участь представники влади, опозиції та незалежні експерти з виборчого права. Закон має бути підготовлений заздалегідь. Але це зовсім інше, ніж нагнітати тему виборів і чекати моменту, коли в когось зростуть рейтинги.
До речі, останнє опитування КМІС показало, що більшість українців підтримують не проведення виборів, а створення уряду національної єдності. Там перевага доволі очевидна: понад 40% проти 11%, решта вагається. От про це й потрібно було б говорити.
