Як зрозуміти Глобальний Південь та навіщо він Україні — розповідає професор Олексій Гарань

Глобальний Південь – найбільший, хоч і умовний, сектор країн в ООН. За різними підрахунками, їх близько двох-третин від 193 країн-членів Організації Об’єднаних Націй.

Інтерес України до країн Азії, Африки та Латинської Америки зріс після повномасштабного вторгнення. З’явилася потреба консолідації світу навколо, як мінімум, засудження дій Росії, а краще – застосування санкцій проти Кремля.

The Page поспілкувався з Олексієм Гаранем, професором політології Києво-Могилянської академії та науковим директором Фонду «Демократичні ініціативи», який з вересня 2023-го відвідав з різними делегаціями 13 країн Глобального Півдня, аби зрозуміти, навіщо він нам і які настрої щодо війни в Україні наразі там циркулюють.

Хто такі країни Глобального Півдня та чому вони вкрай потрібні Україні

Хто такі країни Глобального Півдня та чому цей термін вважається не вкрай вдалим серед науковців?

Коли я був ще радянським студентом, у нас їх називали «Третім світом», а в ООН – «країнами, що розвиваються». Зазвичай туди включалися країни Латинської Америки, Азії та Африки. Причому під Третім світом розумілися країни, які не приєдналися до якогось з таборів: радянського чи західного. Тобто умовно можна сказати, що це і країни так званого «руху неприєднання».

Є країни Перської затоки, які за рівнем ВВП на душу населення перевищують провідні європейські держави, є «азійські тигри», а є країни Сахеля – надзвичайно бідні. Є такі потужні гравці, як Індія, Індонезія, ПАР. Бразилію та Аргентину ще за радянських часів називали країнами з «серединнім рівнем розвитку капіталізму». Тому вже правильніше говорити повний термін: «країни Латинської Америки, Африки, Азії». Але він дуже довгий, тому говорять «Глобальний Південь», хоча тоді вже коректніше казати «так званий».

Чому Україні стали важливими країни Глобального Півдня, і Офіс президента разом із нашою дипломатією почали про них говорити?

Не можна сказати, що Україна раніше не працювала в цих країнах. До речі, саме Українська РСР обіймала посаду заступника голови спецкомітету ООН проти Апартеїду, ми визнали Державу Палестина ще 1988 р., а встановили дипстосунки у 2001 р. І про це ми маємо нагадувати, бо Росія намагається «монополізувати» допомогу Радянського Союзу у боротьбі з колоніалізмом.

Після досягнення незалежності Україна підтримувала традиційні зв'язки і в сфері агробізнесу, і у військовій сфері. Українські миротворці брали участь у 10 місіях ООН в Африці (навіть після 2014 р.; останні були виведені лише у вересні 2022 р.). До речі, ми проводили порівняння з Польщею, вони до останнього моменту мали приблизно стільки ж послів у Африці, як Україна.

Путін намагається представити, що це війна Заходу проти «Незаходу». Це російська пропаганда. Подивімось на карту голосувань Організації Об'єднаних Націй.

Коли Росія провела незаконні «референдуми» на окупованій території, то 143 країни підтримали позицію України про територіальну цілісність і засудження цих «референдумів» і лише 5 – проти. Ми розуміємо, що переважна кількість голосів якраз з країн Глобального Півдня. У лютому 2023 р. проголосувала за резолюцію ГА ООН із засудженням агресії і за територіальну цілісність України 141 країна і лише 7 країн – проти.

Зрозуміло, що тут ми повертаємося до «формули миру» Володимира Зеленського. 28 жовтня на Мальті відбулася третя зустріч радників голів держав з питань національної безпеки, радників із зовнішньої політики. Там було більше 60 країн світу, представників Глобального Півдня була майже половина.

Чи реально зібрати навколо формули миру хоча б 100 країн з 193 в ООН? І навіть якщо це вдасться, що це нам дасть?

Зустріч радників голів держав з питань національної безпеки, радників із зовнішньої політики 66 країн світу на Мальті 28 жовтня. Фото: ОП

А нам не потрібно гнатися за цифрами, хоча і цифри важливі. Навколо багатьох питань ми можемо досягати консенсусу: продовольча, екологічна, ядерна безпека – це вже об’єднує і Захід, і «не-Захід», і демократичні, і країни з «гібридними режимами».

Ба більше, країни ці переважно бідні, тому очікувати, що вони будуть приєднуватися до економічних санкцій, – не дуже реалістично. Але принаймні ці країни починають розуміти, що тепер не потрібно вкладати все у стосунки з рф. Коли ми говоримо про депортації дітей, це розуміють в Африці, коли ми говоримо про порушення прав кримських татар, про те що в Росії посилають своїх мусульман на братовбивчу війну — це розуміють в мусульманських країнах.

Як країни Глобального Півдня бачать війну в Україні

Що ви побачили під час своїх поїздок країнами Глобального Півдня, під яким кутом там дивляться на війну в Україні?

У своїх поїздках я був частиною делегації українського громадянського суспільства, де були представники різних сфер. Інша делегація була експертного плану, яку зібрали шведи. До Мексики, наприклад, мене запросили виступати на книжковому ярмарку в Гвадалахарі, найбільшому іспаномовному в світі і другому в світі після Франкфурстького. Після Індонезії та Малайзії я своїм коштом поїхав до Камбоджі, але також виступав у провідному центрі в Пномпені.

Наприклад, коли конференції влаштовують поляки, шведи або литовці, тому що це не колоніальні країни, частина з них була в радянській імперії. Вони пережили комунізм, і нам тоді легше пояснювати, що й ми пережили колоніалізм і досі долаємо його наслідки.

Коли я виступаю в країнах Півдня, кажу, що російська пропаганда має набагато більше ресурсів, але давайте згадаємо історію Давида і Голіафа. У нас є слово правди – і це не просто якісь гасла. У нас є аргументи.

Візьмемо ПАР. Правляча партія — «Африканський національний конгрес» обіймає досить проросійські позиції. Але нам, неофіційній делегації громадянського суспільства вдалося зустрітися з першою заступницею Генерального секретаря АНК (президента ПАР Рамафоси). Спочатку вона розповідала типову мантру про потребу переговорів, припинення поставок зброї — все що збігається з російськими наративами.

А потім представниця правозахисної організації з нашої делегації розповіла про депортацію українських дітей. Слухайте, вони миттєво змінилися. От для них це спрацювало на емоційному рівні — побачимо, що вдасться зробити. Але принаймні контакт встановлено.

Як Китай став гегемоном для Африки, а Росія дестабілізує регіон

Є поширена думка, що Захід програє Китаю суперництво за Африку і її ресурси, які Китай вже активно експлуатує. Влітку був саміт Росія-Африка, який не був дуже вдалим, але там путін пообіцяв безкоштовне зерно багатьом країнам. Як ви бачите ситуацію в Африці? Чи легко купити деякі країни континенту?

Коротка відповідь – ні, але ми не маємо вдягати рожевих окулярів. Чи можна купити? Можна. Тому що деякі країни виходять зі своєї позиції як ідеологічної, так і «прагматичної».

Ідеологічно вони бачать це, як продовження холодної війни. От Захід бореться проти Росії, раніше це був Радянський Союз. Мовляв, хай буде багатополярний світ, який пропагує рф, а ми в цьому світі будемо маневрувати, мати вигоду.

Коли ми говоримо «Росія в Африці», то попри всі розмови, рівень товарообігу Африки з Росією — близько 2%. Тому Росія компенсує це за рахунок дестабілізації регіону від ПВК «Вагнера», а потім приходить «розрулювати». Тут Росії вдалося досягти певних успіхів, але знову ми говоримо про економічно слабкі та вразливі країни.

З Китаєм набагато складніше, тому що він на першому місці за товарообігом з країнами Африки.

Якщо це диктаторський режим у Африці, якому треба отримати зброю, кошти, а Захід каже «ні», бо спочатку вони говорять про права людини, демократію, боротьбу з корупцією, а Китай і Росія цього не роблять, то ясно, що вони будуть, скажімо, віддавати перевагу або підтримувати стосунки з Росією і Китаєм.

Але китайська допомога теж є дуже специфічною: стратегічні об'єкти, інфраструктура, видобуток корисних копалин. Вони привозять свою робочу силу, вони дають кабальні кредити, не дбають про екологію. І це починають розуміти в африканських країнах. Та й стратегічні інновації і головні фінансові вливання надходять із Заходу та міжнародних фінансових інституцій.

БРІКС – реальна альтернатива G7 чи політичний клуб

Деякі аналітики кажуть, що альянс БРІКС лише створює видимість сили на противагу Заходу із США на чолі, бо існує більше на папері. Чи є він реальним діючим альянсом, чи просто сферою друзів Китаю?

Я от якраз хотів сказати, що БРІКС з цим новим його розширенням виглядає більше як клуб друзів Китаю і частково друзів Росії. Тут багато питань, якщо ми подивимося на позиції всіх цих країн.

Так само із Саудівською Аравією та Еміратами, Катаром на противагу Ірану.

Коли створювався БРІКС, це було об'єднання країн, які найбільш потужні у своєму потенціалі та є регіональними центрами сил. БРІКС як противага G7. Але зараз до БРІКС вступає, наприклад, економічно слабка Ефіопія – одна з найбідніших країн світу, що ще й розривається громадянською війною. Тому розширення БРІКС насправді може призвести до розмивання реальної єдності і перетворення на політичний клуб для спільних риторичних заяв і пропагандистської вигоди Китаю та рф.

Війна в Ізраїлі відвернула увагу на Глобальному Півдні від війни в Україні

Те, що відбувається в Газі, дуже сильно відвернуло увагу країн Глобального Півдня від України. Парадокс у тому, що тут їм, на відміну від війни в Україні, не треба нічого пояснювати. Для них все зрозуміло: Ізраїль – поганий, ХАМАС засуджувати не хочуть, приймають резолюції із засудженням дій Ізраїлю.

А ми, Україна, підтримали канадську поправку: добре, ми голосуємо за цю резолюцію, але давайте засудимо і дії ХАМАС. Вони відмовилися, тому Україна не голосувала за резолюцію. Але у нас є дуже сильні тут аргументи.

Ми пам'ятаємо, що Зеленський після злочину ХАМАС проти цивільних в Ізраїлі одразу сказав, що поїде в Ізраїль для прояву солідарності, і ця інтрига певний час зберігалась. З точки зору наших інтересів на Глобальному Півдні, це було б в мінус. Тому я думаю, що добре, що зрештою він не поїхав.

Позиція нашого МЗС, до речі, виправила цю ситуацію, тому що міністерство зробило дві дуже чіткі заяви, що Україна завжди була і є за «створення двох держав у Палестині» і ми засуджуємо воєнні злочини з будь-якого боку.

Що Україна може запропонувати Глобальному Півдню

Які напрямки можуть стати ефективними у нашій співпраці з країнами Глобального Півдня, що ми можемо їм запропонувати?

Це насамперед прагматичні речі:

• зерновий коридор;
• ядерна безпека;
• екологічні небезпеки від війни;
• можемо пропонувати наші IT-технології, «Дію»;
• наш досвід у військовій сфері;
• партнерство між університетами, громадськими організаціями.

Але не тільки: територіальна цілісність, міжнародне право, а не закон джунглів, боротьба проти агресії, колоніалізму, анексій, дотримання прав націй на самовизначення, засудження воєнних злочинів і злочинів проти людства – це все актуально для країн Глобального Півдня, якщо вони хочуть жити в кращому світі.

А взагалі, якщо ми говоримо про перспективу, то ми маємо розуміти, що це — гра в довгу. Для цього потрібні ресурси, тому що дуже багато зараз робиться просто на особистих зв'язках, на волонтерській основі. Тут треба шукати кошти, а вони обмежені. Але треба робити, крапля камінь точить. Тому треба працювати.