Україна налякала Захід! Чому операція «Павутина» не вписується в картину світу США? – коментар Марії Золкіної

Після успішних атак України на стратегічну авіацію РФ –  тобто на один із ключових елементів російської ядерної тріади –  США не лише не підтримали ці удари, а й фактично сприйняли їх як загрозу ескалації. Зокрема,  спецпредставник США  Кіт Келлог в ефірі Fox News зазначив, що атаки українських дронів на російські аеродроми є «ескалацією», на яку Росія буде змушена реагувати. Така оцінка викликає подив,  адже йдеться про об’єктивне послаблення воєнного потенціалу ворога Сполучених Штатів. Ситуацію 5 каналу коментує Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук.  

«Я не погоджуюся з припущенням, що це  вигідно Сполученим Штатам. Протягом півтора року багатьом з нас – особливо тим, хто займається військовою дипломатією, – здавалося, що послаблення Росії відповідає стратегічним інтересам США. Проте  інтерес Сполучених Штатів інший», – акцентує  Марія Золкіна.

За її словами Золкіної, американська політика щодо війни в Україні не спрямована на повну поразку РФ. Ба більше, Вашингтон демонструє обережність, щоб уникнути внутрішньої дестабілізації Росії.

«США хочуть, щоб Росія була послаблена, але при цьому залишалася партнером і в жодному разі не зазнала дезінтеграції,  не почала тріщати по швах, щоб не почалися якісь відцентрові тенденції в Росії. Їм не потрібен розпад РФ – з усіма непередбачуваними наслідками, які це може спричинити», – пояснює дослідниця.

Цей підхід не новий, він був характерний  і для попередньої американської адміністрації США. Допомога Україні завжди надходила дозовано, з обмеженнями і з великим запізненням, хоча могла б змінити хід війни. Ситуація ще більше загострилася на тлі повернення в активну політику Дональда Трампа.

«Трамп пришвидшив процеси. У його баченні  зупинка війни відбувається шляхом тиску на обидві сторони. І якщо на Україну цей тиск виглядає буквально, бо  Україна, в його сприйнятті, слабший партнер, країна другої-третьої ліги, яка не має права диктувати умови, то до Росі підхід інакший. Трамп ставиться до неї лояльно, особисто задобрює, створює якісь невиправдані обіцянки, хоча та хоче більшого. Водночас стратегічний інтерес США не в тому, щоб Росія втратила озброєння, а просто , щоб було оголошено режим тиші», – пояснила Марія Золкіна.

На цьому тлі навіть успішні українські операції – як атаки на стратегічну авіацію чи удари по Кримському мосту – сприймаються у США не як військові перемоги України, а як дії, що суперечать тій ролі, яку Україна, за уявленням Трампа та його адміністрації, має відігравати.

«Україна, з їхньої точки зору, не має права на подібні дії, навіть якщо вони успішні — бо це руйнує їхню картину світу. Звідси й така реакція», – наголосила аналіткиня.

Росія, своєю чергою,  потрібна Сполученим Штатам (як попередній, так і нинішній  адміністрації)  у вигляді передбачуваного й відносно контрольованого гравця, а не десяти чи п’ятнадцяти нових етнічних республік.  Тому сценарій  стримування розпаду РФ розглядається в західних експертних колах вже щонайменше два роки, зазначає аналітикиня. Саме він закладений у політику підтримки України: не дати Україні програти, але й не дати Росії зазнати нищівної поразки.

«Такий розрахунок – хибний. Бо в довгостроковій перспективі це перетворюється на поступове знекровлення України, – наголосила Марія  Золкіна. – Україна витрачає ресурси не лише військові, людські, а й політичні. Тримати увагу світу, голосування в ООН,  хай би яким безглуздим воно іноді здавалося, проводити колосальну роботу на Глобальному Півдні, вибудовувати дипломатичну мережу там, де її не було за 30 років – це все неможливо утримувати, якщо стратегічний партнер періодично тебе "присаджує",  умовно кажучи, по маківці голови».

Україна своєю здатністю до добре продуманих та організованих операцій з використанням зборї, яка не така дорога,  до якої звик Захід,  всіх налякала,  каже аналітикиня.

«Стало очевидно, що розвиток технологій і планування операцій з боку України вийшли за межі традиційних уявлень Заходу — навіть наших партнерів — про те, чим можна уражати стратегічні бомбардувальники, підводні човни чи важливі інфраструктурні об’єкти. Раніше ми самі дивились на Захід і вважали, що такі операції можливі лише за допомогою ATACMS, F-16 чи подібних засобів. А тепер з’ясувалося, що це не так. І власником нових технологій, організатором їхнього застосування стала не Британія, не Франція й не США, а Україна — попри брак коштів, людей і ресурсів, вона спроможна це робити»,  – пояснила Марія Золкіна.

Сьогодні, каже вона,  зростає ризик, що навіть у фінансуванні локального виробництва дронів Україні почнуть відмовляти. Бо те, на що вона спромоглася, викликає тривогу навіть у партнерів – це виходить за межі контрольованої та передбачуваної війни, у яку вони ще готові інвестувати, – робить сумний прогноз дослідниця.