Трек ілюзій та обману – переговори в Стамбулі не змінять хід війни – Олексій Гарань

За лаштунками стамбульських переговорів – тактичні маневри Кремля, тиск з боку Трампа і складна гра Туреччини. В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» провідний український політолог – професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва – Олексій Гарань пояснює, чому новий раунд перемовин у Стамбулі – це радше дипломатична вистава для Дональда Трампа, ніж реальна спроба домовитися та чи наблизив цей діалог мир, а чи став черговим етапом великої політичної імітації.

    – Пане Олексію, що, на Вашу думку, стало ключовим чинником, який спонукав українську та російську сторони знову сісти за стіл переговорів?

– Зацікавленість з українського боку є щирою, тому що ми справді прагнемо, щоб було досягнуто перемир’я. І ми оголошували, що це є головна наша мета, коли ми йдемо на ці прямі переговори. З путінського боку це було зроблено лише тому, що йому була потрібна картинка для Трампа, що він не ухиляється від переговорів задля того, аби Трамп не накладав на нього додаткові санкції.

З українського боку ми розуміли, що Путіну потрібна картинка, і нічого реального з цього на цей момент не вийде. Але ми теж змушені були на те піти, аби Трамп не звинувачував Україну в зриві переговорів. Те, що відбувалося в Стамбулі, було спрямоване насамперед на Трампа.

Певною мірою з українського боку ми розраховували, що Європа теж побачить, що відбувається. Європа бачить саботаж з боку Росії і готова прийняти новий 17 пакет санкцій. Але зрозуміло: якщо США не будуть брати в цьому участь, то ефективність тих санкцій буде меншою.

    – Наскільки показово, що місцем зустрічі став саме Стамбул? Чи залишається Туреччина нейтральним посередником у цій війні?

– Зустріч саме у Стамбулі, на жаль, це те, що росіянам вдалося продавити. Їм важливо з символічної точки зору показати, що це начебто продовження стамбульських переговорів 2022 року, які, мовляв, були зірвані Україною. І знову ж таки, оскільки Трамп одразу сказав, що потрібні прямі переговори в Стамбулі, як запропонували росіяни, тому ми, на жаль, не змогли тут заперечити. Хоча, насправді, їх можна було проводити у будь-якому місці. В столиці Туреччини Анкарі, наприклад, можна було проводити – вже б не було асоціації зі «Стамбулом». Але, знову ж таки, ми не могли сказати це Трампові. Тобто певною мірою росіяни досягли тут своєї мети.

І більше того, як кажуть ті, хто порівнював фото з переговорів, зараз і в 2022 році, начебто вони відбувалися в тому самому залі, де й тоді. Якщо це так, то це, звісно, теж недобре з символічної точки зору.

Туреччину ми не можемо звинувачувати в тому, що вона обіймає проросійську позицію. Ми знаємо, яку важливу роль Туреччина відіграла свого часу в зерновій ініціативі, хоча там посередником була ще й Організація Об’єднаних Націй. Ми знаємо, як багато президент Ердоган доклався до звільнення наших полонених, зокрема азовців, до звільнення ув'язнених лідерів кримських татар. Але позиція Туреччини є складною. Вона підтримує територіальну цілісність України, проте водночас продовжує економічні стосунки з Росією. Загалом Туреччина використовує свою посередницьку роль аби збільшити свій вплив і показати, яку вона важливу місію має в міжнародних переговорах.

Тут, зрозуміло, є безпосередній інтерес Туреччини. Хоча, чи будуть успішні переговори чи не будуть, а ми можемо судити про це з того, чи настане перемир’я, залежить не від Туреччини, а від Путіна і від тиску на нього.

    – Чи можна говорити про зміну тональності в позиції Кремля, чи це черговий тактичний маневр для виграшу часу?

– Це тактичний маневр, і це цілком зрозуміло.

– Які теми, на Вашу думку, могли обговорюватися за зачиненими дверима?

– Ми знаємо про успішне рішення обміняти полонених тисячу на тисячу, але це не є результатом саме таких переговорів, бо переговори про обміни йдуть постійно. Росіяни зробили це саме в Стамбулі, аби показати, що вони начебто серйозно ставляться до цих переговорів. Те, що полонених звільнять – це добре, але те, що Росія буде це використовувати як димову завісу для своєї справжньої позиції, це теж факт. І з того, що повідомляють, ми знаємо, що Росія знову висунула вимоги, які насправді є категорично неприйнятними для України, це зокрема, щоб ми залишили повністю 4 області, де йдуть тепер бої, щоб Україна знову ж таки погодилася на нейтралітет, на відсутність іноземних військ на нашій території. Тобто все те, що роззброює Україну. Також йдеться про те, що Україна не висуватиме вимогу репарацій з Росії – росіяни хочуть розблокувати свої 200 мільярдів активів, які переважно в Європі…

– Все ж, чи бачите в цій зустрічі зародок нового переговорного треку?

– На сьогодні – ні. Назвемо це треком ілюзій і обману.

– Які сигнали дає ця подія міжнародній спільноті?

– Тут питання в тому, чи спрацює це, що роблять росіяни для Трампа, чи не спрацює.

Наразі бачимо, як Трамп каже про необхідність його зустрічі з Путіним, бо інакше не буде руху вперед. Санкції він не хоче посилювати. Також він знову почав говорити, що у Зеленського немає козирів, і взагалі росіяни могли таки захопити Київ за 5 днів, якби багнюка цьому не завадила. Цю свою риторику, нерозуміння того, що відбувається з війною проти України він, на жаль, повторює.

Звісно, якщо Путін продовжуватиме очевидну обструкцію прагнення Трампа до перемир'я, той може на щось піти. Але, знову ж таки, Росія достатньо зробила, аби показати тому ж Трампу, що вже час підвищувати санкції. А він цього не робить.

Путіну ця дипломатична гра щодо Трампа значною мірою вдається, на жаль.

– Якими можуть бути безпосередні наслідки переговорів у Стамбулі – як для ситуації на фронті, так і для політичного клімату в Україні?

– Для фронту не буде жодних наслідків. Тобто Путін продовжує робити те, що він хоче робити, ми продовжуємо захищатися.

Наразі це не вплине й на політичний клімат в Україні. Якби українська влада пішла на невиправдані поступки, це мало б вплив. Але нині Зеленський виглядає як лідер, який опирається не тільки Росії, а навіть Трампу. І це підвищує його рейтинги. Останній рейтинг КМІСу показав рівень довіри до нього у 74 відсотки, а це дуже багато. Проте маємо розуміти, що рейтинг довіри це не електоральний рейтинг. Адже рейтинг довіри, очевидно, включає довіру як до інституції Президента, так і до інституції Верховного головнокомандувача. І, звісно, якщо будуть невиправдані поступки з боку України, це може вплинути на рейтинг Зеленського. Але наразі цього немає, і тому ми бачимо навпаки – зростання рейтингу.

А от що є в негативі? З огляду на ту складну ситуацію, яка є, нам справді потрібне єднання. І, наприклад, обшуки ДБР у радника Порошенка, відомого українського дипломата, Костянтина Єлісєєва який, власне, вів переговори щодо угоди про асоціацію з Європейським Союзом у надзвичайно складний момент. Він був тоді постійним представником при Європейському Союзі. Це були часи Януковича, дуже важко було обстоювати інтереси України, але він це зробив. Єлісєєв, фактично, є творцем тексту угоди про асоціацію, якою ми зараз так пишаємося. І те, що йому там закидають щось з приводу подій 15-річної давнини виглядає дуже дивно, і це м’яко кажучи. Єдність повинна бути: і це стосується всіх – і опозиції, і влади.

Слухайте також інтерв'ю Олексія Гараня для Радіо NV,  де профеор політології НаУКМА  аналізує переговори України з РФ у Стамбулі, реакцію Туреччини, позицію Києва, заяву Кремля про зустріч лідерів, зростання рейтингу Зеленського та ставлення ОП до Порошенка і Єлісєєва: