Медіа
Перегляди: 1842
31 грудня 2014

Страх перед майбутнім

Анжела ГАВРИЛЮК.Сільські вісті

Чим живуть і на що сподіваються жителі визволених районів Донеччини? Відповіді на ці запитання шукали фахівці провідних соціологічних компаній України, вивчаючи громадську думку мешканців двох міст, вирваних із лап бойовиків, — Слов’янська та Краматорська.

ЯК РОЗПОВІДАЄ директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна, життя на звільнених територіях поступово налагоджується. У помешканнях є електрика, гаряча вода, Інтернет, люди мають змогу користуватися послугами транспорту, зв’язку, торговельних мереж. Але й проблем немало. «Мешканців Слов’янська та Краматорська досі не полишає страх, що відновляться бойові дії, — повідомила І. Бекешкіна. — Вони не впевнені у своєму майбутньому, багато хто не може працевлаштуватися, отже, не має стабільного доходу. Нарікають також на те, що місцева влада неохоче реагує на їхні звернення».

Серед найактуальніших проблем люди називають брак робочих місць (ця позиція отримала 19,6% голосів опитаних), недостатню забезпеченість ліками (18,8%), незадовільну роботу міліції (17,3%) та державних структур (17,2%), потребу в ремонті житла (13,8%), низьку якість медичного обслуговування (12,2%), холод у квартирах (11,5%).

Неприємна картина вимальовується щодо сприйняття мешканцями визволених територій конфлікту на Донбасі. Очевидно, російська пропагандистська машина так вплинула на їхню свідомість, що вони, навіть переживши окупацію, до цього часу не можуть об’єктивно оцінити ситуацію. Наприклад, на запитання, хто, на їхню думку, винен у війні на Сході України, давалося декілька варіантів відповідей, причому в кількості обраних версій респондентів ніхто не обмежував. Тож 70% опитаних винними у ситуації, що склалася в державі, назвали нинішнє керівництво України, 42% — попередню владу, і приблизно однакову кількість голосів набрали Росія і США — по 31%. «Несподіваними виявилися відповіді на запитання, хто повинен відновлювати інфраструктуру Донбасу, — зазначив директор соціологічної служби Центру імені Разумкова Андрій Биченко. — 84% респондентів вважають, що це обов’язок центральної влади України. Характерно, що Росію тут назвали лише 11% опитаних, хоча більше 30% вважають саме її винною у воєнних діях».

Між тим більшість жителів міст, що зазнали окупації, вважають, що Донбас має залишатися частиною України — або на тих самих умовах, що й раніше (ця позиція набрала 27% голосів), або діставши більшу незалежність од Києва (45%). Проте знайшлися й такі, хто бачить Донецьку та Луганську області у складі «ДНР» та «ЛНР» (7% опитаних) або Росії (5%). Соціологи та громадські діячі, які вивчали ситуацію у звільнених містах, вбачають причини таких настроїв у недоліках роз’яснювальної роботи, яку проводять місцева влада, центральні та регіональні ЗМІ.

Андрій Биченко привернув увагу до такої особливості: коли мешканців Слов’янська та Краматорська запитали про їхню готовність узяти участь у відновленні свого міста (йдеться про добровільну допомогу в прибиранні, будівництві, піклуванні про постраждалих та хворих тощо), то на це зголосилися тільки 21% опитаних у Слов’янську і 19% — у Краматорську, в той же час не готові до цього 32% мешканців першого і 42% — другого. «При цьому з усіх видів добровільних робіт, які ми запропонували в анкетах, найбільше голосів набрала пропозиція допомагати волонтерам розповсюджувати «гуманітарку», — повідав А.Биченко. — Складається враження, що всі хочуть бути, як-то кажуть, якомога ближче до кухні і подалі від начальства».

Ще один прикрий висновок, який доводиться робити із результатів дослідження, — це те, що більшість жителів визволених міст не бажають для України європейського майбутнього. Вступ нашої держави в Євросоюз підтримують усього 15,9% опитаних у Слов’янську і 30,8% — у Краматорську, тоді як 40,4% слов’янців і 19,8% краматорчан виступають за Митний союз, а, відповідно, 21,2% і 31,8% респондентів — за самостійний розвиток, тобто без приєднання до будь-яких міждержавних утворень.

Не тішить і те, що багато людей так налякані імовірністю відновлення бойових дій на своїх територіях, що не бачать перспектив життя тут, тож готові виїхати за першої-ліпшої нагоди. Зокрема, у Слов’янську таких 29,4%, із них в іншу область України хотіли б податися 13,1%, у Росію — 10,8, на територію, контрольовану «ЛНР» або «ДНР» — 9,2, у Крим — 8,5, в якусь із країн ЄС — 7,7, до Білорусі — 3,8, в іншу країну СНД — 3,1%. Краматорськ менше відзначається «чемоданними» настроями: 22,9% респондентів, проте в Росію з числа готових виїхати зголосилися перебратися аж 43,2%, в іншу область України — 19,2, в одну із країн ЄС — 6,2, у Білорусь — 4,8, в іншу країну СНД — 4,1, у Крим — 2,7%.

І нехай усі ці цифри не із стовідсотковою точністю відображають реалії на Донбасі, зрозуміло, що ці території, як і люди, що їх населяють, вже ніколи не стануть такими, як раніше, адже точку неповернення давно перейдено. Тож владі і суспільству треба постійно докладати неабияких зусиль, щоб в Україні не з’являлися нові зони відчуження.