Східне партнерство як допоміжний інструмент досягнення членства України в ЄС

Я хотів би дещо зупинитись на проблематиці просування національних інтересів України у форматі Східного партнерства, адже все залежатиме від того, як ми формулюватимемо ці інтереси, чи формулюватимемо їх в унісон тощо.
Якщо говорити про більш-менш очевидні речі, то вони, безумовно, полягають в тому, що серед шести країн Східного партнерства Україна в багатьох, не скажу, що у всіх, але в багатьох питаннях стоїть попереду інших країн. І це створює специфічну роль України як пілотного учасника Східного партнерства. Тобто, насправді, ситуація навіть ще очевидніша, тому що Східне партнерство як концепція дуже багато чого запозичила із того, що перед тим було досягнуто у двосторонніх стосунках між Україною та ЄС. Оця ідея політичної асоціації й економічної інтеграції – взагалі вигаданий українцями термін, який і увійшов в основні концептуальні документи Східного партнерства для всіх шести країн. Ідея угоди про асоціацію, яка була повністю просунута українською стороною з допомогою наших партнерів з ЄС ще в середині минулого року, тепер перенесена на всіх партнерів і пропонується іншим країнам регіону як вже доконаний фактор.

Звісно, з одного боку, це полегшує задачу решті країн Східного партнерства, тому що їм уже не треба боротися за ті речі, які нам доводилося відстоювати. З другого боку – вони бачать Україну як певний пілотний проект і можуть робити висновки, як працюють стосовно України ці механізми. Наприклад, та сама угода для спрощення віз чи переговорний процес щодо угоди про асоціацію беруться за шаблон і використовуються для інших країн. Для України це створює очевидний лідерський потенціал – якщо вона себе гарно зарекомендує, то зможе справді бути лідером у більшості проектів Східного партнерства. І зрозуміло, що успішність її як кращого із східних партнерів додала би Україні міжнародного авторитету в регіоні.

Але з іншого боку, ми повинні бачити певні лімити, певні межі можливостей Східного партнерства. Треба розуміти, що це не та програма, яка докорінно змінить світ в цій частині Європи. Це не та програма, на яку треба покладати якісь надії, а потім розчаровуватись. До неї треба ставитися спокійно, як до комплементарного інструменту, який доповнює існуючі міжнародні інструменти, додає додаткового важелю впливу на процес реформ в Україні і на процес позиціонування України в цій частині світу. Тобто, якщо говорити з офіційної позиції України, то Східне партнерство це допоміжний інструмент. Основними все ж залишаються двосторонні відносини між Україною та ЄС, в яких багато що досягнуто і які все ж таки просуваються вперед, хоча не такими темпами, якими б хотілося.