Рішення Європейської Комісії – новий шанс для України?

Марія Золкіна, аналітик Фонду "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва"

Ухвалення 15 травня Європейською Комісією пропозицій Раді ЄС щодо підписання, тимчасового застосування, а також подальшого набуття чинності Угоди про асоціацію – передовсім рішення технічне. Воно просто  створює умови для підготовки до можливого підписання Угоди про асоціацію з Україною на Вільнюському саміті у листопаді 2013 р.  Але воно має, безумовно, політичне значення, і в цьому контексті варто зробити кілька акцентів.

По-перше,    травень 2013 р. не став місяцем вирішення долі підписання чи не підписання Угоди про асоціацію, як передбачалося на початку 2013 р. Ймовірність ухвалення Єврокомісією саме такого, нехай технічного, але позитивного  рішення збільшувалася разом з розумінням, що  ніякий  «відчутний прогрес»  України до кінця травня   в принципі неможливий : темпи та якість виконання вимог ЄС українською владою були та залишаються катастрофічно незадовільними.  Рішення Єврокомісії – це  моджливість дати українській владі  шанс і час все-таки продемонструвати той самий відчутний прогрес  принаймні до осені.

По-друге,   надзвичайно важливим є політичний додаток до  пропозицій ЄК, наголос  на тому, що без створення відповідних рекомендаціям ЄС  політичних  умов підписання Угоди про асоціацію і глибоку і всеосяжну ЗВТ не відбудеться. ЄС свої політичні наміри  підписати Угоду підтвердив, але разом з підтвердженням того, що  вимоги до української влади не змінюються. 

По-третє,   українська влада, опозиція та, що важливіше, суспільство мають розуміти, що рішення підписувати чи не підписувати з Україною Угоду ухвалюватиме не просто наднаціональний орган влади в ЄС – Рада ЄС – а орган, що формується з представників держав-членів, і саме від їхньої позиції залежатиме остаточна доля Угоди. Саме держави-члени ЄС оцінюватимуть, наскільки успішним було виконання українською владою рекомендацій Ради ЄС від 10 грудня 2012 р., і ця оцінка  буде не просто позицією голів держав-членів і урядів, а стане результатом складних внутрішньополітичних дебатів, зокрема, консультацій з національними парламентами. Це завдання, на мій погляд, для української влади найскладніше виконати, адже  партію влади в Європі вже на сьогодні сприймають  переважно  як напівавторитарну і недемократичну.

Тож долю Угоди про асоціацію вирішуватимуть два фактори: перший – це переконливість дій української влади для європейських політиків держав-членів, другий - ліміт можливих поступок з боку ЄС, згода  ЄС на компроміс, оскільки повноцінне виконання  вимог ЄС є нездійсненним завданням зі збереженням  нинішніх темпів.