– Пане Олексію, Як оцінюєте стиль роботи Верховної Ради, зокрема пропрезидентської більшості? Якими є Ваші міркування щодо роботи чинного парламенту? Які з ухвалених ним ініціатив Ви вважаєте потрібними суспільству, а які помилковими?

– Зеленський і його команда отримали унікальну можливість після перемоги на парламентських виборах, утворивши так звану монобільшість, для прийняття швидких рішень. І ця можливість могла бути і позитивом, і негативом водночас. Тобто позитив полягає в тому, що можна приймати рішення швидко, у тому числі й не популярні рішення в умовах кризи.

Таку можливість, повторюю, було закладено від самого початку. Можна було дуже швидко проводити реформи, маючи монобільшість. Тобто не треба було шукати якихось ситуативних домовленостей, як це було у парламенті попереднього скликання. Якщо влада тоді хотіла прийняти правильні і потрібні рішення, то їх потрібно було провести через парламент і треба було шукати компроміси й ситуативно домовлятися. Тут цього не було. І очікування в суспільстві, як показали зокрема опитування фонду «Демократичні ініціативи», були захмарними, тобто більшість людей в Україні вважала, що події рухаються у правильному напрямку. Скажімо, торік у вересні 57 відсотків опитаних вважали, що події в країні розвиваються у правильному напрямку, а тільки 17 відсотків мали протилежну думку. Коли у людей запитували, чи вірять вони в успіх реформ, то вони давали ствердну відповідь. Тобто були суспільні очікування і були можливості.

Що ж відбулося далі? На жаль, цей парламент не реалізував свої можливості. Уже в грудні 2019 року був нульовий баланс, тобто кількість людей, які вважали, що події в Україні розвиваються в правильному чи неправильному напрямку, була однаковою. А сьогодні ми бачимо діаметрально протилежну картину. Наше липневе опитування, яке ми проводили разом з центром Разумкова, показало, що 61 відсоток вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, і лише 22 відсотки – що у правильному. Тобто все дзеркально змінилося. Це значною мірою пов’язано і з роботою парламенту. Що ж сталося? На початку ми побачили справді турборежим, коли рішення приймали швидко, навіть з процедурними порушеннями, часто не продумано, хаотично. І тоді було схвалено дуже багато рішень, які насправді були популістськими. Це, наприклад, закон про начебто імпічмент президента, чим досі хизується «Слуга народу». Насправді це рішення – не про імпічмент президента, це просто переписані положення Конституції. Тобто ніякого реального механізму імпічменту немає. Також було прийнято закон про зняття недоторканності депутатів, який є популярним у суспільстві, проте неоднозначним.

З позитивів можна згадати, що було відновлено так званий закон про незаконне збагачення чиновників, оскільки свого часу Конституційний суд визнав деякі його положення неконституційними, нова влада це швидко адаптувала, і його знову було прийнято.

Ми побачили, що парламент не відігравав самостійної ролі, все приймали за командою із Банкової. Ми яскраво побачили залежність парламенту від Президента, коли відправили перший уряд у відставку і призначили другий. Призначення уряду Шмигаля теж було хаотичним, низку посад не заповнили. Політичну вмотивованість і підпорядкованість Банковій було продемонстровано, коли відправили у відставку генерального прокурора Рябошапку і призначили на цю посаду Венедиктову. До слова, восени 2019 року одним із найбільш тривожних кроків, які зробив парламент разом із Зеленським, став розпуск ЦВК. У цьому не було жодної потреби, тому що ЦВК провела вибори, які було визнано вільними і демократичними. Але Зеленський зробив це для того, щоб поставити в ЦВК своїх людей. Хоча відповідно до закону у цьому не було потреби, бо ЦВК обирають на 7 років. У парламенті вдалося зібрати необхідну кількість голосів, «слугам» тоді допомогла фракція «Батьківщина». Тобто цілковита залежність парламенту від політичної волі Президента стала характерною вже на першому етапі його діяльності…

– Чимало експертів стверджують, що у фракції «Слуга народу» розпочалися процеси диференціації. Чи є підстави сьогодні говорити про систематичну проблему в роботі монобільшості і початок її розвалу?

– Справді розпочалося те, що більшість експертів передбачала: неминуче в такій великій фракції будуть відбуватися процеси диференціації. У цій фракції дуже багато різних людей з різними політичними орієнтаціями. Ці процеси почалися. І насправді, я думаю, що це є добре у тому сенсі, що якраз тепер парламент починає перетворюватися на місце для дискусій. Тобто ми не можемо говорити про те, що більшість зникла. Більшість, яка підтримує особисто Зеленського залишається, але можливості для монобільшості й турборежиму почали зникати. Ми бачимо, що у «слуг» часто не вистачає голосів для ухвалення рішень. І показовим з цього приводу, думаю, було голосування за затвердження програми діяльності уряду Шмигаля, тобто «слуги» не змогли набрати належну кількість голосів. Також не зібрали достатньо голосів у Раді, щоб призначити плагіатора Шкарлета на посаду міністра освіти. І Зеленський був змушений проводити це рішення через уряд, щоб призначити його виконувачем обов’язків міністра.

Тепер деякі рішення потрібно приймати шляхом ведення переговорів з опозиційними силами. Думаю, що прикладом позитивних рішень є прийняття закону про ринок землі. Парадокс у тому, що це потрібне країні рішення не сприймається громадською думкою, що, вважаю, спричинено роками цілеспрямованої популістської пропаганди. Але робити крок у цьому напрямку було потрібно. І тоді «Слузі народу» теж не вистачало голосів, допомогли «Європейська Солідарність» і «Голос». Також допомогли прийняти закон про банківську діяльність, так званий «антиколомойський закон». Це позитивне явище. Хоча можливості для прийняття рішень, потрібних Зеленському, у фракції «Слуга народу» залишаються. Я б відзначив у цьому зв’язку нещодавно прийняті положення про «партизацію» місцевих рад, коли вибори за партійними списками будуть відбуватися у громадах, починаючи від 10 тисяч виборців. Це нонсенс, але «Слузі народу» так вигідно.

Старі методи «нових облич»

– Вочевидь, у чинному парламенті є значно менше професійних політиків. Як може політична непрофесійність відобразитися на розвиткові держави?

– Підбір фракції «Слуга народу» був цілковито хаотичним і жодних там ціннісних критеріїв не було. Так звані «нові обличчя» дуже часто діють за старими методами. У нашому липневому опитуванні, про яке я вже згадував, ми поставили питання про те, чи є чесною і порядною команда Зеленського. І ми отримали сенсаційні результати, які полягають у тому, що лише 9 відсотків вважають, що і Президент Зеленський, і більшість членів його політичної команди є чесними і порядними людьми.

41 відсоток вважає, що сам Зеленський є чесною і порядною людиною, але про більшість членів його політичної команди цього не можна сказати. І ще 33 відсотки вважають, що ні Президент Зеленський, ні більшість членів його політичної команди не є чесними і порядними людьми. Тобто понад 73 відсотки вважають, що його команда не є чесною і порядною. І, звичайно, це стосується не тільки людей, які є в Офісі Президента, в уряді, але й тих, які в парламенті.

Ми побачили багато скандалів навколо «слуг». Якщо говорити про таких людей як Бужанський, Дубинський, Тищенко, то це приклади не лише непрофесіоналізму, а й безкультурності та хамства. Тому дуже низький якісний склад фракції «Слуга народу». Це, звісно, відбивається і на рейтингу партії. За партійними списками торік на парламентських виборах вони набрали 43 відсотки, а нині різні опитування дають їм нижчий рейтинг щонайменше на 10 відсотків.

Усередині фракції «Слуга народу» з’явилося коло людей, які показали, що вони дотримуються достатньо принципових державницьких позицій. Думаю, що діяльність представників фракції «Слуга народу», які висловили критику того документу, що парафував Єрмак 11 березня в Мінську, сприяла тому, що домовленості про створення так званої консультативної ради не було підписано.

– Які поради Ви, можливо, дали б парламентській більшості?

– Команда Зеленського не любить ні критики, ні порад, скрізь бачить порохоботів. Щоправда, коли вони стикаються з опором у суспільстві, то дають задній хід.

Мої поради – це слухати інших, опозицію, не намагатися ламати її в парламенті через коліно, підходити професійно до прийняття рішень.

Я вже говорив про державницьку позицію крила фракції «Слуга народу». Але ми розуміємо, що основні рішення приймають на Банковій, звідки намагаються й далі керувати роботою парламенту. І рішення про партизацію місцевих виборів, як на мене, говорить про те, що Зеленський й надалі намагатися через парламент протискати вигідні йому і його команді рішення.

– Останнім часом в Україні активізувалися дискусії щодо можливого проведення дострокових парламентських виборів. Наскільки реально, що вибори до ВРУ будуть дочасними?

– Думаю, що навряд чи вони найближчим часом відбудуться, тому що Зеленський у результаті виборів отримає меншу кількість депутатів у пропрезидентській фракції. Отже, це для нього занадто ризиковано.