По той бік океану буде гаряче

Оригінал — на NV

Виборча кампанія в США, складні відносини між Аргентиною й Бразилією та непопулярний уряд у Канаді примусять дипломатів працювати 24/7

Текст опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2024 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікацію заборонено.

Якщо до середини 2023 року головною інтригою американської політики було питання, чи посадять Дональда Трампа до дня виборів, то зараз найважливіше питання: чи не розколеться Демократична партія на тих, хто підтримує висування Джо Байдена на другий строк, і тих, хто вимагатиме від президента США поступитися місцем новому кандидату.

Цікавий парадокс: серйозні труднощі з єдністю всередині табору демократів відкрили вікно можливостей для опонентів Трампа в Республіканській партії.

Бо якщо «віслюки» (а саме ця тварина є символом Демпартії) замість непопулярного «діда Джо» висунуть успішного губернатора (каліфорнійця Гевіна Ньюсома чи харизматичну Гретхен Вітмор із Мічигану) чи, зчепивши зуби, погодяться підтримати поміркованого сенатора (Джо Менчіна із Західної Вірджинії), то ставка «слонів» на токсичного Трампа стає дуже ризикованою. Проте донори та істеблішмент GOP (доброї старої партії — прізвисько республіканців) можуть зосередити основні ресурси на захопленні більшості в обох палатах Конгресу.

Сценарій, коли за підсумками виборів у США буде президент-демократ та Конгрес, який контролюють республіканці, має низку ризиків і можливостей для України.

Київ може виграти від такого змагання

З одного боку, поразка Трампа приведе до зростання поміркованості у внутрішній та послідовності у зовнішній політиці США: Україна, Тайвань та Ізраїль матимуть стабільну підтримку. З другого — Києву потрібно буде подвоїти зусилля для збереження двопартійної підтримки і ділом довести, що українська влада порвала з корупційними практиками минулого.

Тим часом у південній частині Західної півкулі може статися епічна боротьба двох полярних концепцій суспільства «загального добробуту». З одного боку, президент Бразилії лівоцентрист Лула да Сілва намагається добудувати капіталізм з людським обличчям та повернути престиж країні після чотирьох хаотичних років правління Жаїра Болсонару. З другого — новообраний президент Аргентини, самопроголошений лібертаріанець Хав'єр Мілей спробує здійснити «революцію згори» та демонтувати корумповану і неефективну соціальну державу.

Обидва лідери терпіти не можуть одне одного, проте не мають права нехтувати тісними економічними зв’язками економік Бразилії й Аргентини. Лула щиро вірить у корисність державного протекціонізму та сприяння національному експорту, хай навіть за рахунок поглиблення стосунків з Китаєм чи Росією. Мілей, навпаки, хоче порвати з автократами на кшталт Сі Цзіньпіна, створити такі умови для бізнесу, щоб у країну прийшли найбільші західні корпорації чи перспективні єдинороги, що допомогло б витягнути її з боргової ями.

Хоч як це дивно, Україна може виграти від такого змагання, коли кожна з країн співпрацюватиме з нами в тих питаннях, які є для них пріоритетними. Зокрема, Бразилія як член Великої двадцятки та БРІКС може бути близьким до ідеалу «чесним маклером» у підготовці справедливої мирної угоди. Попри залежність від російських поставок добрив та дизпалива, бразильська верхівка лишається відданою конституційному принципу поваги до прав людини в зовнішній політиці. Звільнення усіх полонених, повернення викрадених дітей, деокупація Запорізької АЕС та припинення обстрілів українських чорноморських портів — ці українські вимоги зустрічають розуміння у Бразилії, й росіянам буде дуже важко ігнорувати цей запит без наслідків. Тим часом Аргентина може стати латиноамериканським хабом для виробництва необхідної для України військової продукції, зокрема боєприпасів та дронів за ізраїльськими технологіями. Це чудово поєднує намір Мілея розвивати національне виробництво та політичне партнерство із західними демократіями. І кілька слів про Канаду. На відміну від США, економічна та військова допомога Україні тут не стала предметом міжпартійних та передвиборчих ігор. У канадського уряду немає політично зумовленого стримування постачань техніки чи боєприпасів. Проте в країні не все гаразд з економічним зростанням: на тлі загрози рецесії за два роки до загальних виборів посилюються голоси за зосередження ресурсів на внутрішніх потребах. Тиск із боку правої опозиції не дозволить прем'єр-міністру Трюдо зменшити підтримку України в 2024‑му, бо в такому разі він ризикує здобути імідж послідовника Трампа та втратити підтримку мільйонів виборців. Проте й Києву в цій ситуації варто спільно з Оттавою домовитися про пріоритети підтримки у 2024‑му, щоб не створити зайвих проблем цінному союзнику.