Медіа
Перегляди: 1345
20 листопада 2014

Під знаком Майдану

Суспільство переросло владу і продовжує боротися за чесність та справедливість

У п’ятницю, 21 листопада Україна відзначатиме річницю київського Майдану,  День Гідності та Свободи. Революція Гідності 2013-2014 років розпочалася у столиці. Саме головне місто країни стало драйвером змін, чинником перемоги і прийняло на себе головний удар. Саме у Києві пролилася кров... Але як експерти, так і самі активісти говорять про те, що Майдан триває. Чому революція не завершена і де «рвоне» знову? «Хрещатик» перекидав містки з минулого у майбутнє.

Ганна КАСІЧ | «Хрещатик»

полоса

Столиця як вістря стріли

Події Майдану 2013-2014 років, насамперед у столиці, акумулювали настрої більшості населення країни. Як розповіла директор фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна, в акціях на Майдані рік тому взяли участь близько 5 % киян і ще 6 % з інших регіонів. А допомагали мітингувальникам ще 9 %. «Це багато, близько 20 % населення. Щоправда, і на цьому треба наголосити, це переважно люди з Західної та Центральної України, хоча і зі сходу було 2 %, це також досить багато»,— зазначила експерт. Якщо зіставити ці цифри з тими 55 % опитаних, котрі позитивно оцінюють Майдан як стихійний протест населення на захист своїх прав, то отримаємо переконливу підтримку Революції Гідності. Тим паче, на думку більшості населення, від Майдану найперше виграв український народ.

Отже, саме Київ сконцентрував тих, хто виступав за модернізацію та трансформацію країни у сучасну європейську державу. Як зазначив у коментарі «Хрещатику» активіст Майдану, депутат Київради та новообраний парламентарій Ігор Луценко, саме роль Києва була найвизначнішою, тому що «всі люди, котрі приходили щоразу обороняти Майдан, в основному були кияни. Хоча вони й не жили безпосередньо на Майдані, тому що мали, де жити. У ніч з 18-го на 19-те я бачив багатьох своїх друзів, котрих не бачив місяцями. І вони були готові вийти і захищатися».

І вони, на думку голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, мали рацію. Власне, Революція Гідності розпочалася з «ленінопаду», нагадує експерт. «Майдан був антирадянським повстанням», бо «ми мали владу, котра почала з реабілітації всього радянського. Саме за часів правління Януковича ми отримали політв’язнів, проблему заборони масових зборів. Він упевнено повертав нас у радянське минуле. Це був пришвидшений курс радянської історії: викрадення активістів, розстріл мирних демонстрантів у центрі столиці».

І перемовини представників опозиції з тодішньою владою навряд чи змогли б зупинити хід історії. Професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань розповів, що епізод із підписанням угоди стався під тиском Заходу. «Можна дорікати, але, якщо говорити про договір, який укладався з Януковичем, то коли зайшли Штайнмаєр і Сікорський (тодішні очільники МЗС Німеччини та Польщі. — Авт.), вони поставили ультиматум: або ви його підписуєте, або вас усіх вб’ють. За великим рахунком, тоді Захід реально викручував руки. І більшість Ради Майдану проголосувала за це рішення, хоча було зрозуміло, що Майдан його не сприйме». Тим не менше, навіть у такій ситуації Майдан виграв, бо у рамках угоди було реалізовано конституційну реформу, яка дала збалансовану систему влади, а потім Янукович втік, і угода перестала діяти.

Боротьба добра і зла

Революція Гідності навіть рік по тому сприймається як масштабне, але й досі не пізнане до кінця явище. Експерти досі дискутують, що ж це було. Так, Олексій Гарань вважає, що події кінця 2013 — початку 2014 року доцільно охарактеризувати як мирний протест, який переріс у повстання. При цьому Майдан не став соціальною революцією, бо не призвів до кардинальних змін у соціальному фундаменті.

На думку Володимира В’ятровича, відповідь на те, чи переросте повстання у революцію, поки що шукати зарано: «Коли ми говоримо про Революцію Гідності, про переродження кожного з нас, народу, то воно сталося. Але чи зможемо ми енергію масового протесту трансформувати у соціальні перетворення, покаже час». Тим не менше, «чи стануть події 2013-2014 років революцією? Думаю, що стануть».

Утім, є й сприйняття Майдану дещо в іншому ракурсі. Співачка та громадський активіст Руслана Лижичко розповіла, що Майдан для неї став дорожчим за те місце, де вона народилася: «Це те місце, де почала змінюватися історія світу. Ми комплексуємо говорити пафосні речі, але дійсно там відбувається боротьба добра і зла, і я вважаю це місією українського народу».

Розколи та єднання

Головний урок Майдану 2013-2014 років полягає у тому, що віджиле, старе, те, що стримує розвиток, має піти у небуття. Але воно пручається. І практично ніхто з активістів та експертів не сумнівається, що третій Майдан — не за горами. Тож вони дискутують тільки щодо форматів такого сплеску громадської активності. Передумовами для нього можуть стати ті розколи, котрі не були, на жаль, подолані київським Майданом. Так, за словами Ірини Бекешкіної, «небагато є країн, де революції сталися двічі, і нам треба не стільки святкувати, скільки засвоїти уроки». Один із них — регіональний поділ України. Захід України, за результатами опитувань фонду «Демократичні ініціативи», майже однозначно вважає, що Майдан був усвідомленим протестом. Якщо взяти схід країни, там немає такої одностайності, а думки майже діляться навпіл між негативними і позитивними оцінками Революції Гідності. Причому відчувається боротьба за цих людей, із ким вони будуть: з пост -Майданом чи з антиМайданом. Особливу позицію у цьому сенсі займає Донбас, де 70 % опитаних вважають події у Києві та в Україні державним переворотом, і половина з них переконана, що він відбувся за підтримки Заходу. «І як би ми не говорили, що ця позиція сформована пропагандою, але це факт, і з ним треба рахуватися. На територіях, які контролює ДНР, фактично немає людей, які б позитивно оцінювали Майдан. А на територіях, підконтрольних Україні, такі люди все-таки є»,— зазначила пані Бекешкіна.

Регіональний розкол існує, але саме Майдан створив передумови для реального його подолання. «Зцементувалася українська політична нація. Ми не бачимо дискусії, хто якою мовою розмовляє, в яку церкву ходить. Нині інші критерії: що ти зробив для України»,— звернув увагу на тренд Олексій Гарань.

І знову триватиме бій

Спочивати на революційних чи повстанських лаврах зарано. Як підтвердила Ірина Бекешкіна, більшість опитаних експертів вважають, що Майдан-3 дійсно можливий. Адже серед вимог, які висував Майдан, залишилися нереалізованими такі: покарання винних у репресіях та боротьба з корупцією.

Та боятися його не треба. Один з активістів Майдану, обраний народним депутатом за списком «Блоку Петра Порошенка», Мустафа Найєм висловив думку, що Майдан-3 станеться, знову ж таки, на захист суспільством своїх прав, проти влади, котра втратить легітимність, тому він і буде прогресивним. Однак де саме буде Майдан-3? Він вважає, що полем битви має стати Верховна Рада — активісти Майдану, які пройшли до парламенту за списками різних партій, повинні об’єднатися і продовжувати втілювати у життя вимоги Майдану. І хоча є загроза бути поглиненими системою, активісти мають вистояти і домагатися, найперше, виконання угоди про Асоціацію з Європейським союзом, втілення високих європейських стандартів життя. Володимир В’ятрович також вважає, що активісти повинні продовжувати свою нелегку роботу. «Однією з основних помилок 2004 року була та, що активісти сказали, мовляв, ми своє відвоювали, і відійшли. І те, що зараз багато активістів, молоді пішли у політику, дає шанс на зміни. Добре, що молоді люди йдуть і у виконавчу владу, адже виконавча робота може «перетерти» будь-яку законодавчу ініціативу, тому вона важлива, — зазначив експерт.   — Ми змогли інфікувати владу страхом перед суспільством. Якби цього не відбулося, ми мали б Білорусь, де молодь інфікована страхом перед державою».

Утім, якщо у Верховній Раді не буде Майдану, він буде на вулицях. Олексій Гарань попереджає, що це призведе до дестабілізації ситуації, що буде на користь президенту РФ Володимиру Путіну, особливо якщо апелювати до комбатів. Водночас, переконаний експерт, нам потрібна нова мобілізація, у тому числі інформаційна: «Вибори пройшли. Нам треба реагувати, діяти рішуче».

Ігор Луценко також бачить перспективу нових сплесків активності. «У мене навіть є математичні розрахунки на цю тему. Була обіцянка виплатити сім’ям загиблих героїв Небесної Сотні близько 1 млн грн. За моєю інформацією, виплатили десь по 120 чи по 140 тис. грн. Грубо кажучи, завдання революції виконані на 15 %». Причому наступні протести навряд чи будуть мирними і ненасильницькими, тому депутат не став називати їх Майданом. Революція триватиме, цього не уникнути, і Київ знову буде епіцентром.

Майдан триває, бо проблеми не вирішено. У цьому переконана і співачка Руслана. І вона ж висловила ті емоції, котрі, скоріше, призведуть до Майдану-3, ніж якісь економічні чи політичні чинники: «У нашій країні продовжують існувати феодали. Ці циркачі думають, що й далі так буде. Але Майдан — це «конкретний шухер» для всіх них, кінець їхнього існування... Дивуюся, що деякі люди та клани не зробили висновків і продовжують утримувати владу старими методами. У мене заклик до влади: не набирайте свояків, друзів і любих друзів, набирайте мудрих людей». На глибоке переконання Руслани, суспільство унаслідок Майдану стало міцнішим і потенційнішим за владу. І якщо влада не відповідатиме цьому і не усвідомить цього, майдани триватимуть. «Для мене Майдан, в принципі, триває. Ми цю перемогу вже не впустимо»,— резюмувала вона.