Перспектива Третього Майдану

Після двох революцій в Україні часто можна почути, що третя – не за горами. Приводом для закликів до Третього Майдану стають нездатність влади проводити реформи, погіршення рівня життя українців, неефективність воєнних дій на Сході, а також – приватні інтереси певних політичних та олігархічних сил. Окрім того, ідею Третього Майдану дуже люблять в Росії – часто ця думка свідомо нав’язується українцям ззовні, оскільки Росія як ніхто зацікавлена у дестабілізації ситуації всередині країни. Polukr.net опитав експертів, наскільки нині в Україні можливий третій Майдан.

Директор соціологічної служби «Рейтинг» Олексій Антипович вважає, що Майдан в Україні можливий завжди. Але це не означає, що він буде. «Українці – такий народ, що в будь-які часи, коли їх вже зовсім притискало, могли згуртуватися і виступити проти чогось. Але це залежить і від лідерів, які могли б повести народ за собою, і від інших, різноманітних, обставин. Якщо ми говоримо про теперішній час, то нині виникають питання щодо мотивів та причин до такої події. Адже якщо брати попередні два майдани, то кожен з них мав свою причину. І що цікаво – саме цю причину ніхто б не зміг спрогнозувати. Тобто – яка ж межа того порогу болі, після якого люди виходять на вулиці. Тому я прогнозувати не беруся, та й, напевне, ніхто не візьметься. Але продовження Майдану чи якісь нові виступи населення можливі», – каже експерт.

Схожої думки дотримується  директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. Соціолог теж припускає можливість масових протестів, але зазначає – лише теоретично.

«Теоретично Третій Майдан, звичайно, можливий. Але для Майдану, як свідчить реальність, потрібні три речі. По-перше: готовність до протестних акцій. Готовність до протесту в Україні завжди була високою. Причому найвищою вона була у 1998-99 роках, коли у нас роками не виплачували зарплату, а інфляція в один рік склала 10 тисяч відсотків. Та масових майданів не було. Тобто для того, аби виник Майдан, повинна бути доволі висока готовність до протесту, але цього недостатньо. Потрібні також політичні сили, які готові або вивести людей на Майдан, як це було під час Помаранчевої революції, або хоча б їх підтримати. Нині у нас нема політичних сил, які могли б вивести людей на Майдан. Очевидно, що ні Порошенко, ні Яценюк цього робити не будуть, а для того, щоб зрозуміти, чи здатна на це нинішня опозиція, слід всього лиш глянути на їхні рейтинги.  І третя передумова для Майдану – люди повинні бачити, що буде в його результаті. Вимоги Помаранчевої революції були зрозумілі: фальсифікація виборів, вимога перевиборів і, скажемо чесно, Ющенко – президент. Було очевидно, яким буде його результат. Нинішній Майдан теж мав зрозумілі ціль: спочатку Євромайдан, який переріс у антивладну революцію, і умовою номер один стала відставка Януковича та зміна влади. А що буде наслідком третього Майдану? Відповідаю: нічого. Очевидно люди розуміють, що позитивних наслідків третій Майдан не матиме. Але це не означає, що не може бути майданчиків, і вони є. І на рівні міста, і на рівні певних середовищ, наприклад, тих, хто взяв кредити. Тобто локальні протести є, але загальнонаціонального я не бачу», – каже Ірина Бекешкіна.

Загалом основна ідея поштовху до третього Майдану найчастіше ґрунтується на економічних питаннях, тобто зниженні рівня життя українців. І, хоча погіршення рівня добробуту ніколи не ставало причиною масових акцій протесту, воно часто ставало причиною для протестів локальних. Нині ж, кажуть експерти, економіка теоретично може стати причиною для вибуху. Та є нюанс. Зазвичай від погіршення економічної ситуації в країні страждають найменш захищені верстви населення: пенсіонери, безробітні. Але ці ж верстви населення є найменш схильними до самоорганізації з метою тиску на владу.

«Два наші Майдани виникли і пройшли завдяки молодим і активним людям – бізнесменам, підприємцям, тобто людям, яким є що втрачати. Не виключено, що за певних обставин вони могли б організуватися у масштабний Майдан. Але водночас я маю дуже великий сумнів, що люди, які займають менш активну позицію стосовно суспільного, політичного життя, здатні вийти на майдани – організовано, з конкретними вимогами, і діяти, – каже Олексій Антипович. – Велика частина українців – це люди, яких умовно можна назвати радянськими людьми, з радянською ментальністю, де держава окремо, а вони – окремо, лиш би платилася зарплата і цієї зарплати вистачало на прожиття. Відповідно з такою позицією організований Майдан навряд чи можливий. Радянські люди просто перестануть платити комунальні послуги і таким чином висловлюватимуть свій протест».

Але, як додає Ірина Бекешкіна, такі люди можуть стати інструментом в руках певних політичних сил. І це можна помітити уже зараз на прикладі так званого кредитного майдану, який відбувається в Києві. Саме тому зараз можна спрогнозувати радше певні локальні виступи, які, до слова, є доволі традиційними для України. Але нинішні акції від попередніх відрізнятимуться своєю агресивністю: якщо раніше протести відбувалися мирно, то після Революції гідності вони супроводжуються палінням шин, сутичками тощо.

Ірина Гамрищак

Польсько-український портал