Опитування на окупованих територіях – козир в руки Росії

Коментарі
Перегляди: 477
11 листопада 2019

Спільне дослідження  Українського інституту  майбутнього та видання  «Дзеркало тижня»,  проведене компанією  «Нью Імідж Маркетинг Груп», на  тимчасово окупованих територіях  Луганської і Донецької областей,  набуло широкого обговорення у соціальних мережах та  медіа.

Своїми застереженнями щодо цього опитування поділилася на своїй сторінці у Facebook і політаналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна. Насамперед  можна зробити такі  висновки з опитування, пише аналітикиня:
- валідність: результати відображають не те, що ми хотіли дослідити;
- легітимізація викривленої реальності іменем українських аналітичних структур;
- козир в руки Росії, яка говоритиме про думку «народу Донбасу»;
 - формування образу «іншого», непримиренно відмінного окупованого Донбасу, який чужий для України як загроза для внутрішньої дискусії про реінтеграцію;
- такі опитування ні з чим не можна порівнювати: ані з традиційними опитуваннями у «великій» Україні, ані навіть з іншими «репрезентативними» опитування на окупованій території.

Втім, на рівні з  методологією і методами проведення таких опитувань, хвилює ще одне не менш важливе запитання  –  для чого це публікувати, навіть якщо таке дослідження проведено,  запитує  Марія Золкіна.  

«Аргумент «подивитися в очі» реальності не працює: опитування на окупованих територіях ніякого точного й навіть репрезентативного уявлення про реалії громадської думки не дають, – розмірковує вона. – Аргумент «вплинути на державну політику» теж не підходить: впливати мають ті фактори, які доведені чи підкріплені чимось, які можна вважати обґрунтованими! Через застереження щодо  вибірки, щирості відповідей і відмов (до речі, який відсоток відмов респондентів був? Це дуже важливо), персон інтерв‘юерів (всіх «завезли» з Харкова чи це місцеві з «ЛДНР» ходили по домах?), засилля пропагандистських ЗМІ, «МДБ» і так далі, отримані дані точно не можуть бути дороговказом для державної політики».

Складається враження, підсумовує Марія Золкіна, навіть якщо покладатися на ці цифри, що там –  чужорідне тіло за лінією розмежування,  люди, які начебто в своїй більшості не хочуть повернення цих територій в склад України. І з майбутнім своїм (в складі Росії – наївність штибу 2014 р.), як пише ДТ, визначилися!

«Тому постає  питання: це аргумент на користь чого? Відмовитися від ідеї реінтеграції? Вирішити, що там всі – чужі і нам не по дорозі? Ну от які практичні наслідки для державної політики чи для внутрішньої дискусії несуть ці результати? Складається враження (стаття надто емоційно забарвлена, а це – неправильно, звіт за такими даними має бути максимально виважений), що для більшості мешканці окупованої території все вже вирішено: і про «громадянську війну», і про відповідальність України, і про бажання існувати «самостійно» чи в складі РФ. Але всі згадані вище застереження не дають підстав робити такі однозначні висновки! І тут справа не у тому, що комусь здається близьким до реальності  – справа в тому, чи ті цифри відображають реальність».

Ну і ще один аспект: чи цей діагноз (з проросійським наративом) можна буде змінити в разі зміни інформаційного поля і появи елементарного відчуття безпеки у тамтешніх мешканців? Звичайно. Тоді для чого зараз ставити питання так руба, мовляв, вони інші і з цим треба мати справу, – акцентує Марія Золкіна.

Top