Олексій Гарань: Росія цинічно порушила договір з Україною від 1997 року, відтак продовжувати його немає сенсу

Рідко між якими сусідніми країнами нема угоди про мир, дружбу, співробітництво — жити у злагоді спонукає їхнє географічне становище, вироблені віками економічні, торговельні, суто людські зв’язки. Це за умови, що один сусід ставиться до іншого без зверхності. І, що найважливіше, — не зазіхає на чужу територію. Інакше, що це за дружба? Саме імперська, загарбницька поведінка Росії змусила Україну (раніше одна одну вважали стратегічними партнерами) відмовитися від продовження великого міждержавного договору про дружбу. 1 квітня 2019 року збігає двічі автоматично пролонгований термін цієї угоди. Надалі дружити з країною-агресором Україна не хоче — парламент проголосував за те, щоб не продовжувати дію згаданого договору. І це логічно.

Якими будуть наслідки такого викличного кроку? Про це — у розмові з кореспондентом «Високого Замку» розмірко­вують науковий директор Фонду «Демократичні ініці­ативи» ім. Ілька Кучеріва, професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань і власний кореспондент агенції УНІАН у Москві Роман Цимбалюк.

— Панове експерти, чи не буде цей акт української вла­ди приводом для нової відкритої агресії Росії? У Кремлі мо­жуть сказати: якщо Київ не хоче дружити з нами, значить, Україна — «ворожа держава». Чи не розв’яже це руки Путі­ну?

О. Гарань. Росія цинічно порушила договір з Україною від 1997 року, відтак продовжувати його нема сенсу. Якихось нега­тивних наслідків для нас це не матиме.

Свого часу цей договір відіграв для України важливу роль, бо, попри те, що Росія його 2014 року ганебно порушила, Кремль визнавав наші територіальні кордони (про це йдеться у тексті угоди). І цим договором ми всюди можемо апелювати, і роби­мо це зараз. Закріплені у договорі зобов’язання Росії поважати суверенітет України — важливий, просто вбивчий аргумент, який ілюструє агресивні дії Москви, дає змогу довести світові нехту­вання нею норм міжнародного права. Бо якщо говорити про той же Будапештський меморандум, підписанти якого теж визнава­ли наш суверенітет, то він не має юридичної сили угоди.

Р. Цимбалюк. Жодні нормативні акти, укладені з Росією, останні п’ять років не діють, і є нічим іншим як опудалом на ниві російсько-українських відносин. У своїй імперській політиці Кремль керується виключно своїм інтересом та нашими слаб­костями, діє гібридно на всіх напрямах — залежно від ситуації. Позитивом для нас у цьому розриві є приведення нормативної бази у відповідність до чинного стану. Ворога треба називати во­рогом! Існування «договору про дружбу» є нічим іншим, як нару­гою над пам’яттю наших загиблих воїнів.

— Чи не спричинить цей «кінець дружби» проблеми на­шим співвітчизникам? Для прикладу — заборону на в’їзд у Росію тисячам українських заробітчан? І чи не призведе це до соціального напруження у тих регіонах, жителі яких бра­ли квитки у Москву?

О. Гарань. Напряму ці речі не пов’язані. Звичайно, Росія може використовувати відсутність договору як привід для тиску на українців. Утім, російська політика давно не визначається підпи­саними договорами про дружбу. Саме через те, що ця країна не поважає право, не тримає слово, всупереч укладеним угодам загрожує нам, веде підривну діяльність, ми і вживаємо контрза­ходів щодо Росії. Це і посилення контролю при в’їзді на нашу те­риторію, вимога пред’явлення біометричного паспорта, а тепер ще й — тимчасова заборона на в’їзд чоловікам призовного віку.

Російська влада запевнила, що не відповідатиме «дзеркаль­ними» рішеннями. Зрештою, це не в її інтересах. Зокрема, мені здається, що Москва не піде на те, щоб обмежувати в’їзд укра­їнців у Росію. Цей чинник вона використовуватиме з пропаган­дистською метою. Мовляв, дивіться, українці їдуть до нас на за­робітки — бо без Росії не можуть прожити…

Їхати/не їхати на заробітки в Росію — питання сумління самих заробітчан, не тільки їхнього економічного, а й політичного, сві­тоглядного вибору. Краще до Росії не їздити, бо будь-який укра­їнець може опинитися під ковпаком путінських спецслужб. Тим, хто не може знайти роботу в Україні, порадив би обирати інший маршрут — їхати у Польщу, Чехію, інші західні держави, де наші люди почуваються безпечніше.

Р. Цимбалюк. Теж вважаю, що ці питання жодним чином не пов’язані. І що наразі росіяни жодним чином відповідати не бу­дуть. У ці дні російська влада одночасно з пропагандистською атакою на наших військових моряків, захоплених у полон, поси­лено транслює по всіх каналах тези про «дружбу та братерство», розмірковує про «один народ», який нібито потрапив під амери­канську окупацію…

Українські заробітчани вигідні для економіки РФ, тож від­мовлятися від наших кваліфікованих працівників ніхто у Росії не буде. Навпаки, російська влада все частіше говорить про спро­щення системи надання громадянства РФ для українців. Мета таких дій зрозуміла.

— Яких втрат, крім іміджевих, зазнає внаслідок цього розриву Росія? А що від нього виграє Україна?

О. Гарань. Великих правових проблем для України припинен­ня дії цього договору не матиме. Коли ми звертаємося до своїх міжнародних партнерів щодо продовження санкцій щодо режи­му Путіна, то факт припинення дії згаданого договору тільки по­силює наш заклик. Бо, в іншому разі, з боку Заходу могли б вини­кати застереження: ви маєте договір про дружбу з Росією, а від нас вимагаєте тиску на неї…

Р. Цимбалюк. Ситуація в Україні, зокрема на лінії фронту, від цього розриву жодним чином не зміниться. Кремль наплював на всі підписані ним угоди, і не лише на цей Великий договір. Піс­ля його непродовження російські правителі у черговий раз бу­дуть повторювати, що чекатимуть появи нової влади в Україні, яка, мовляв, визнає «злочини хунти» і буде готова припасти до кремлівського чобота.

Припиненням дії цього договору Україна називає речі свої­ми іменами. Хоча, звичайно, політики будуть використовувати цей факт на виборах, щоб словесно позмагатися, хто з них біль­ше любить Україну… На ці процеси треба дивитися ширше, за межами виборчої кампанії. Вважаю цей крок ще одним історич­ним зрушенням, за значенням порівняв би його з отриманням Томосу.

Оригінал: Високий Замок