Олексій Гарань: На підконтрольному Донбасі сформувалась чітка проукраїнська ідентичність

В ефірі Громадського радіо Олексій Гарань, виконавчий директор Фонду Демократичні ініціативи, прокоментував результати соціологічного дослідження про настрої на Донбасі та в Україні щодо Донбасу.

Олексій Гарань: Фокус-групи проводилися на, підконтрольному Україні, Донбасі, але були відібрані люди, у яких родичі або близькі на окупованій території. Дехто з цих людей теж періодично їздить на окуповані території. Одразу можу зробити анонс, що восени ми будемо робити опитування на КПВВ. Тобто це вже будуть люди, які проживають на окупованій території.

Сергій Стуканов: Чи можемо ми говорити, що отримані дані, повною мірою відбивають настрої мешканців окупованих територій?

Олексій Гарань: Оскільки це фокус-групи, то немає статистики. Сумарно було опитано 80 людей. Розкид думок є дуже великий, бо скільки людей, стільки думок. Людям, які цікавляться, я б порадив дивитись не прес-реліз, а аналітичну записку по результатам. Там це дано повною мірою і наводяться цитати, ключові фрази, що говорять люди. Якщо відповідати на ваше питання про причину конфлікту, то загальна тенденція полягає в тому, що відповідальність за конфлікт перекладається на когось іншого: але не на тих, хто проживає на окупованій території. З одного боку: це Київ, націоналісти, ті, хто не хотів почути Донбас. З іншого боку, це ті, хто обіцяв приєднання до Росії по Кримському сценарію. Тобто відповідальність перекладається зовнішньо — на інших. Це є небажання визнавати, що вина лежить і на тих, хто пасивно або активно підтримував псевдо референдуми, які проводила Росія.

відповідальність за конфлікт перекладається на когось іншого: але не на тих, хто проживає на окупованій території

Сергій Стуканов: Наскільки я розумію і на саму Росію відповідальність не покладається? Тобто агресія Росії, напад на Україну не є в переліку причин на думку мешканців окупованих територій?

Олексій Гарань: Саме в такому формулюванні таких відповідей практично не було

Сергій Стуканов: З чим повязано те, що Росію, як агресора, не сприймають на окупованих територіях?

Олексій Гарань: Знову ж, це опосередковані дані. Мій досвід спілкування з людьми, які проживають там, говорить про те, що дуже багато людей розміють, що насправді відбувається І вони розповідають про людей, які ходять або у відповідній формі, або видно, що це росіяни, що це російські військові. Такі відповіді пояснюються тим, що людська психологія схильна знімати з себе відповідальність. Тому, що, коли ми говоримо про те, що Росія — агресор, і саме її дії спричинили до того, що відбувається на Донбасі, тоді виникає питання: а чому ви ходили на цей псевдо-референдум, чому ви не здійснювали спротив? На окупованій території українські соціологи не мають змоги проводити опитування. Але було опитування, яке проводилося берлінським центром і там ставилося питання: де ви бачите своє майбутнє: в Україні чи в Росії? 55% людей з окупованої території сказали, що вони хочуть бути з Україною.

Сергій Стуканов: Ще одна риса в вашому опитуванні стосувалась того, що за 4 чотири роки сформувалися 4 основні тенденції сприйняття ситуації. Розкажіть, будь ласка, про них.

Олексій Гарань: На загал, ми можемо сказати, що є люди, які бачать себе в Україні. Є люди, які бачать себе в складі Росії. Є люди, які говорять, що готові повернутися в Україну, за умови зміни влади. Є люди, яким в принципі байдуже, аби припинили стріляти. Якщо говорити про наше соціологічне опитування, де фігурують точні цифри по всій Україні, а також регіональний розподіл, то тут ми можемо сказати, що стостовно української політики, щодо Донбасу, теж немає домінуючої точки зору. Тобто є 4 варіанти відповіді: від того, що повністю припинити будь-які стосунки з цими територіями, є варіант, який каже, що треба підтримувати будь-які економічні та гуманітарні зв’язки, є проміжні варіанти і є ті, хто не визначився. Так от ці 4 категорії + ті, хто не визначилися — вони всі практично по 20%. Це говорить про те, що в українській громадській думці немає сталеного варіанту — всі варіанти мають приблизно однаковий рівень підтримки. І це з одного боку, можна сказати, що немає чіткої точки зору, а з іншого боку, це дає можливість і для пошуку можливих компромісів, залежно від того, як буде розвиватися ситуація. При цьому для українців існують певні червоні лінії: на що вони готові погоджуватися, на що вони не готові погоджуватися. Тобто більшість українців по всіх регіонах — більше 50% говорить про те, що ми готові до компромісів, але не до всіх. Люди обстоюють практичні і прагматичні речі по всій Україні, наприклад, те, що молоді з окупованих територій треба надавати спрощений доступ до навчання в українських освітніх закладах, те, що треба спрощувати адміністративні процедури в місцях перетину кордону і отримання адміністративних послуг.  

для українців існують певні червоні лінії: на що вони готові погоджуватися, а на що вони не готові погоджуватися

Сергій Стуканов: Що думають громадяни України, щодо того, що може наблизити до розв’язання конфлікту, наблизити мир на Донбасі. Які називались варіанти?

Олексій Гарань: 2 варіанти: по-перше, тиск на Росію, по-друге, відбудова нормального життя на українському Донбасі — на підконтрольній території України. Це основні відповіді на це питання. Ще на один момент я би звернув увагу — це питання про те, як люди ставляться до того, щоб на Донбас були введені міжнародні миротворчі сили. І по Україні це 60%, на півдні — це 56%, в центрі — 69%, на Заході — 70%. Всі ставляться до цього позитивно, крім Сходу. На Сході ми маємо розкол громадської думки: 33,5% ставиться позитивно, 40% - негативно, 27% — не змогли визначитися.

Сергій Стуканов: Як швидко можуть формуватися ідентичності під впливом агресивної пропаганди, під впливом дезінформації, під впливом маніпуляції?

Олексій Гарань: Давайте порівняємо розвиток подій на двох частинах Донбасу. На території під контролем України чітко на першому місці загальнонаціональна ідентичність. При всій критиці того, що відбувається в Україні, критики процесу реформ, повільної відбудоми, ми бачимо формування загальнонаціональної ідентичності, а не регіональної. Щодо окупованих територій, тут набагато складніше проаналізувати ці зміни в ідентичності. Є теорія, яка показує, що під час війни, під час конфлікту, ідентичності стають більш поляризованими. На окупованій території достовірних цифр немає. І ми маємо розуміти, що є люди, які продовжують зберігати орієнтацію на Україну і вони лишаються. Проблема в тому, що найбільш активна частина цієї групи виїхала — більше, ніж півтора мільйони тих, хто виїхав на материкову частину Україну. Частина з них не буде вертатися, бо опитування показують, що вони знайшли себе в іншому середовищі і не хочуть вертатися. Частина дійсно орієнтується на Росію, але більша частина — це люди, які просто намагаються прагматично пристосуватися до того, що є. Для них важливо, щоб не стріляли, для них важлива якась стабільність. Вони змушені суто прагматично грати за тими правилами, які встановлюють бойовики і окупаційна влада. Це не є колаборація, просто люди намагаються вижити.