доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий радник Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань оцінив для видання «Коментарі» дипломатичні перемоги і провали Володимира Зеленського у перший рік на посту президента:
– Якщо говорити про основні зовнішньополітичні вектори України – євроатлантична євроінтеграція, а також відносини з Росією, то тут, виходячи з передвиборних установок Зеленського, не повинно було статися радикальних переорієнтацій. Більшість електорату "Слуги народу", насправді, підтримувала євроатлантичну інтеграцію. І в цілому цей вектор не піддавався сумніву з боку Зеленського і правлячої партії. Хоча деякі зміни в риториці насторожували. Глава МЗС Пристайко та віце-прем'єр з євроінтеграції Кулеба, які через якийсь час помінялися місцями, закликали не акцентувати на членстві в НАТО, в ЄС, наданні Україні ПДЧ. Мовляв, це само собою зрозуміло. І не варто зараз говорити про те, чого ми найближчим часом не зможемо досягти. З одного боку, це так. З іншого – вносило в уми українців і наших західних партнерів певну дезорієнтацію. Виявилося, що тональність щодо геополітичної визначеності України може бути змінена.
Що стосується відносин з США, то на цьому напрямі Зеленський практично відразу зіткнувся зі справжнім викликом. Так чи інакше, він виявився втягнутий у внутрішньополітичний скандал Штатів (відома телефонна розмова з Трампом). Загалом із нього вдалося вийти без особливих втрат. Хоч заяви і тональність Зеленського під час розмови з Трампом викликали запитання щодо позиції президента України стосовно наших європейських союзників – Франції та Німеччини. Адже Зеленський підтримав критику Трампа щодо нібито малої допомоги Україні з боку лідерів ЄС. І все ж, ще раз зазначу, що Зеленському в підсумку вдалося вийти з цієї неприємної ситуації.
На російському напрямку, в контексті Донбасу і Криму, з боку нової української влади були різні сигнали – від сильних заяв, які викликали критику в Кремлі (наприклад, що СРСР несе відповідальність за розв'язання Другої світової війни), до заяв у стилі "яка різниця" (в рамах декомунізації), що дезорієнтувало українське суспільство. Зеленський зробив акцент на двосторонньому форматі переговорів з РФ. Тому самому форматі, в якому Україна при всіх президентах програвала. Так, йому вдалося звільнити частину українських заручників, моряків. Але, на думку низки експертів, Україна при цьому пішла на надто великі поступки. А крім того, погодилася на "розширену" формулу Штайнмайера: те, що має бути особливий спецзакон про вибори в ОРДЛО.
Ну, а підписання головою Офісу президента Андрієм Єрмаком 11 березня попередньої домовленості про створення в рамках переговорів у Мінську Консультативної ради, де поряд стояли підписи "повноважних представників" (!?) ОРДЛО – це і зовсім відхід від українських позицій.
Бачимо, що Зеленський намагається просунути вирішення проблеми врегулювання конфлікту на Донбасі. Чогось вдалося досягти (ті ж обміни, відкриття мосту в Станиці Луганській). Але в цілому наївні уявлення Зеленського в стилі "достатньо перестати стріляти", продемонструвати миролюбність – не спрацювали. Більше того – це погіршило українські переговорні позиції. Правда, останнім часом ми побачили, що українська делегація в ТКГ зробила низку сильних заяв. Хоч як це дивно, але цілком у дусі Порошенка. Зазначалося, що повинні повернутися в українську власність "націоналізовані" підприємства на території ОРДЛО, яким слід відновити сплату податків до українського бюджету. Наголошувалося, що Україна не вноситиме в Конституцію "особливий статус" ОРДЛО. Це – сильні заяви. І вони вселяють оптимізм, що попередні невиправдані поступки з боку України, з несхваленням зустрінуті українським суспільством і з нерозумінням – нашими західними союзниками, можна відіграти назад.
Але ситуації все ще залишається небезпечною. Пов'язано це з тим, що ключову роль у зовнішньополітичній діяльності відіграє нинішній "віце-президент" Андрій Єрмак. Він взяв на себе спочатку американський напрям, відтіснивши МЗС, що не привело ні до чого хорошого. Потім підхопив і російський напрям. Десь його дії зміцнюють рейтинг Зеленського (як ті ж обміни утримуваними особами). А десь, навпаки, є явною поразкою України (як де-факто легітимація "повноважних представників" з "ЛДНР").
Погано, що МЗС у нас виявилося відсунутим від ключової дипломатичної активності. Хоча позиція МЗС по Донбасу є спробою збалансувати негативний вплив Єрмака. Наскільки це буде успішним, залежить від самого Зеленського.
