НАТО в Україні беззахисне. Бо серед політиків немає людей, які б боронили тему НАТО
Політика нашої влади нагадує латиноамериканський серіал, а на роль довгограючого сюжету обрано тему НАТО. Чому саме НАТО? Тому що це найбільш безпечна тема. Адже якщо зачепити тему корупції, то там завжди є люди, яких не варто називати і які будуть боронитися. Якщо брати проблеми приватизації – те саме. Власне, хоч яку тему візьми, там завжди знайдуться ті, хто боронитиметься і виступатиме проти. А от НАТО у цьому сенсі в Україні беззахисне, бо у нас серед політиків немає людей, які б боронили НАТО. Водночас тема НАТО дуже вигідна для політиків, щоб мобілізувати свій електорат. Якщо подивитися на графік ставлення до членства в НАТО, то до 2004 року 40% опитаних відповідали, що не визначилися щодо НАТО, тобто люди взагалі не знали, що це таке і чи воно потрібно чи непотрібно Україні. А потім почалася виборча кампанія. Далі – ще одна. І ми після кожної виборчої кампанії почали фіксувати збільшення відсотку противників НАТО.
Цією темою маніпулюють усі, кому не лінь. Нещодавно «ФОМ- Україна» ” провів опитування, в якому респондентам запропонували відповісти на запитання, чи схвалюють вони ідею дотримання Україною нейтралітету, якщо позиція нейтралітету передбачає неучасть країни у війні і відмову від участі у військових блоках? Тобто, фактично, респондентам пропонувалося обрати: або вони за нейтралітет, або – за участь країни у війні. Це чистої води маніпуляція, до якої, на жаль, вдаються навіть соціологи.
Маніпуляції відбуваються й у засобах масової інформації. Взагалі тема НАТО на 99% залежить від того, як її подають засоби масової інформації. Що таке НАТО – люди на своєму досвіді не знають. Вони переконуються в цьому лише через ЗМІ. Натомість на екрані з’являється красива картинка – хтось там світиться з кульками в залі парламенту, хтось із ще чимось. Одні аж захлинаються й кричать, як той натівський чобіт топтатиме нашу землю. Політикам іншого табору, які начебто за НАТО, воно теж не дуже потрібно. Аргументів у суперечках малувато. Й до того ж і перед самим НАТО ще треба доводити, що ми, власне, цього гідні, гідні бути в сім’ї цивілізованих народів. Дані нашого останнього опитування, проведеного в грудні 2007 року, засвідчили, що 40% опитаних вважають себе мало поінформованими і зовсім непоінформованими. Цікава деталь спостерігається впродовж усіх опитувань: чим більше людина вважає, що вона поінформована, тим більше вона виступає проти вступу України до НАТО. І навпаки. З’ясувавши в неї, а що вона знає про НАТО і чого боїться, відповідь отримуємо однозначну – власне, ту, з якою виступають політики, які проти вступу до альянсу, – «це втягне нас у військові дії» або «чобіт НАТО топтатиме нашу землю». Чи знають взагалі люди про те, що рішення в НАТО ухвалюються консенсусом усіх держав-членів і якщо Україна не дасть своєї згоди на участь у військових діях, то НАТО не зможе їх просто розпочати? Ні, люди цього не знають.
Але змістовної роз’яснювальної кампанії стосовно НАТО не ведеться. І на мою думку, це відбувається тому, що політикам це невигідно. Уявіть собі, що минув антинатівський референдум. Як би далі політики мобілізували свій електорат на виборах?
Щодо політиків, які ніби за НАТО, то вони, по-перше, теж бояться втратити частину електорату, а по-друге –не хочуть чесно сказати, чим Україна не влаштовує цивілізований світ. Адже план дій щодо членства в НАТО це не лише військові трансформації, потрібно втілювати велику гуманітарну програму й відповідати усім вимогам цивілізованих країн. Тож сьогодні НАТО це просто така політична забавка для народу, тема для чергового латиноамериканського серіалу у стилі фарсу.
Iз прес-конференції «Євроатлантична інтеграція занадто важлива справа, щоб довіряти її політикам», 14 березня 2008 року, Укрінформ.
