НАТО - СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ВИБІР. Словацький шлях до НАТО: наші брати-слов'яни з Словаччини діляться своїми враженнями від членства в Північноатлантичному Альянсі
24 червня в Дніпропетровську під егідою Інституту громадських проблем (Братислава, Словаччина), місцевого Центру євроатлантичної інтеграції, а також Київського Фонду "Демократичні ініціативи" відбулось засідання круглого столу за темою: "Досвід Словаччини в процесі інтегрування в НАТО. Співпраця громадських організацій України та Словаччини".
Зліва направо: Президент Інституту громадських проблем (IVO, Братислава, Словаччина) Григорій МЕСЕЖНІКОВ, політичний радник посольства Словаччини в Україні Атілла СЕП, директор ФОНДУ "Демократичні ініціативи" Ілько КУЧЕРІВ (КИЇВ), голова ГО "Центр євроатлантичної інтеграції в м. Дніпропетровську" Тетяна БРЕЖНЄВА.
"Словаччина вступила до НАТО 2004 року. Її шлях до цієї Організації був непростим і тривалим. Одразу після того, як у 1993 році Словаччина разом із Чехією стала самостійною державою, її політична еліта проголосила досягнення членства в ЄС і НАТО як основний зовнішньо-політичний пріоритет.
Утім, невдовзі з'ясувалося, що не все так просто, як здавалося попервах. Нова держава, яка лише кілька років тому позбулася ярма комуністичного режиму, нав'язаного їй ззовні наприкінці 40-х років ХХ століття, ввійшла у смугу сильної політичної турбулентності. На хвилі незгоди значної частини населення із початковими результатами проведених соціально-економічних реформ до влади в Словаччині прийшли авторитарно-популістські сили. Їхнє правління упродовж 1994-1998 років, що вирізнялося частими порушеннями принципів демократії, доволі швидко спричинилося до втрати шансів на вступ до НАТО, а разом і до ЄС. Не допомогли і постійні декларації тодішніх словацьких урядовців, буцімто Словаччина, як і раніше, вважає пріоритетом досягнення свого членства у Північноатлантичному Альянсі. Внутрішня нестабільність і очевидне відхилення від демократичних принципів стали нездоланною перешкодою для здійснення євроатлантичної мрії. На відміну від сусідніх Чехії, Угорщини та Польщі, під час першої посткомуністичної хвилі розширення Словаччина не потрапила до лав НАТО.
Завдяки згуртованості демократичних сил і акторів громадянського суспільства, а також унаслідок їхніх зусиль з мобілізації широких мас населення на підтримку суспільних змін у 1998 р. в Словаччині відбувся докорінний перелом. Після парламентських виборів країна повернулася на демократичну траєкторію свого розвитку. Було цілком відновлено демократичні механізми, нового імпульсу набув процес реалізації реформ, зміцнилася євроатлантична, зовнішньополітична орієнтація.
У країні розгорнулася кампанія, спрямована на підвищення суспільної підтримки членства Словаччини в НАТО. Її активними учасниками стали державні діячі, представники політичних партій, неурядових організацій, релігійних об'єднань і громадянських ініціатив, експерти, журналісти, діячі культури, науки і мистецтва. Метою цієї кампанії було надання населенню Словаччини достовірної, вивіреної інформації стосовно НАТО, про історію, організаційну структуру, ціннісний підмурок цієї організації, про численні аспекти членства Словаччини в НАТО, наслідки її участі в системі колективної оборони, насамперед у плані забезпечення зовнішніх рамок щодо продовження процесу реформування країни.
Внутрішньополітичні дебати в Словаччині тих часів і сучасній Україні, на думку експертів, дуже схожі. Порівняння словацького й українського досвіду вражає не лише подібністю аргументації як прихильників, так і противників вступу до Альянсу, а й подібністю непоінформованості громадян і наявністю однакових міфів і стереотипів. Є і суттєва відмінність: у сучасній Україні громадська думка здебільшого підтримує членство в ЄС і не підтримує членства в НАТО.
Причини непідтримки громадянами України членства в НАТО ґрунтуються на суміші непоінформованості та дезінформації.
Основні міфи стосовно НАТО:
- НАТО агресивний військовий блок;
- вступ до НАТО дорого коштуватиме для України;
- вступ до НАТО зіпсує стосунки з Росією, він буде спрямований проти слов'янського братерства народів.
Дезінформація:
- Україна може самостійно гарантувати свою безпеку;
- нейтральний статус найбільше відповідає національним інтересам України;
- після вступу до НАТО на Україну чекають нові небезпеки.
Брак інформації:
- поширення помилкового твердження про те, що Україна може вступити до ЄС, не вступивши до НАТО;
- брак дискусій та розуміння того, що втратить Україна в разі, якщо вона не ввійде до Організації Північноатлантичного договору;
- атмосфера в журналістському середовищі, коли журналісти не ініціюють дискусії на важливі для суспільства теми і уникають непопулярних політичних тем.
Курс на членство в НАТО та Європейському Союзі - офіційно заявлений напрямок державної політики. Особливо жваво ці питання обговорюються під час виборів. Але й в цей час підтримка членства України в НАТО традиційно падає, бо розпочинається активна антинатовська кампанія, надто на Півдні та Сході України. Водночас ті, хто виступає за вступ до НАТО, зазвичай відмовчуються, уникають цієї теми.
Підтримка громадянами державної політики, зокрема членства України в НАТО, залежить передусім від їх реальної поінформованості. Всебічно поінформовані громадяни зазвичай підтримують входження України до НАТО. І таку інформаційну кампанію повинна провадити насамперед держава. Державні чинники, державні ресурси мають бути спрямовані на інформаційну кампанію щодо державних інтересів.
В інтересах держави - досягнення політичного консенсусу між політичними елітами та основними політичними й суспільними силами стосовно засадничих політичних питань, зокрема членства в НАТО. Це розширить територію безпеки у Європі, сприятиме проведенню політичних та економічних реформ. Позитивно вплине на безпеку України та Європи, допоможе у ствердженні демократії".
Григорій Месежніков, Ілько Кучерів "Шлях Словаччини до НАТО".
Директор ФОНДУ "Демократичні ініціативи" Ілько КУЧЕРІВ (КИЇВ), голова ГО "Центр євроатлантичної інтеграції в м. Дніпропетровську" Тетяна БРЕЖНЄВА.
- Україна - дуже молода держава і проблеми, з якими вона стикається, на мій погляд, багато в чому пов'язані зі зростанням її еліти, оскільки дуже часто політики, олігархи, журналісти поводять себе як сімнадцятирічні підлітки, не усвідомлюючи, де їхні інтереси й в чому полягають справжні цінності, отже вони перебувають у невизначеності, - говорить директор Фонду "Демократичні ініціативи" (Київ) Ілько Кучерів. - Сподіваюся, що з часом і з віком все це минеться.
Нині Україна шукає своє місце в світі і цей процес потребує більшого розуміння. Одним з основних державних напрямків визначено вступ до СОТ, що вже відбулось, а також вступ до НАТО і ЄС. Як на мене, держава вживає недостатньо зусиль для того, щоб пояснювати своїм громадянам, в чому полягають національні інтереси й цілі, які ставить перед собою країна. Цю нішу ми якраз і намагаємося заповнити, зокрема, обговорюючи питання, пов'язані з Євроатлантичною інтеграцією, вступом України до НАТО.
Проект, який ми представляємо, є продовженням нашої співпраці з словацьким Інститутом громадських проблем. Розповсюджувані нами матеріали - друкована продукція та CD - розповідають про надзвичайно успішний досвід активної інформаційної кампанії, проведеної в Словаччині декілька років тому, коли постало питання про вступ цієї країни до НАТО. На мою думку, словацький досвід дуже підходить Україні, адже свого часу в Словаччині мали місце приблизно такі ж дебати з цього приводу, які зараз йдуть в Україні. Отже, вважаю, що цей досвід буде для нас, українців, і цікавим, і корисним.
Політичний радник Посольства Словацької Республіки в Україні Атілла Сеп.
- Посольство Словацької Республіки в Києві вже другий рік поспіль є контактним посольством НАТО для України, - бере слово політичний радник Посольства Словацької Республіки в Україні Атілла Сеп. - Це для нас дуже важлива і почесна місія. Для Словаччини дружні відносини з її східним сусідом - Україною - є одним з пріоритетів у зовнішній політиці і нам видається дуже важливим те, аби Україна була інтегрована в міжнародні організації, членом яких є наша республіка. Поки що з країн-сусідів Словаччини лише Україна, окрім Австрії, не є членом НАТО і ЄС.
Словаччина завжди готова ділитися з Україною власним досвідом інтеграції і кооперації з євроатлантичними структурами та Євросоюзом. НАТО - це спільнота вільних демократичних країн, тому діяльність нашого посольства, як контактного з Альянсом для України, спрямована на відкриту дискусію щодо НАТО і в жодному разі не на пропаганду.
Шлях Словаччини до НАТО теж був не з легких і в ньому можна простежити певні паралелі з українськими реаліями.
Президент Інституту громадських проблем (IVO, Братислава, Словаччина) Григорій МЕСЕЖНІКОВ, політичний радник посольства Словаччини в Україні Атілла СЕП.
- Незважаючи на наявність відмінностей у поглядах щодо внутрішньополітичних питань, всі найбільш впливові й потужні політичні партії Словаччині виявилися єдиними в оцінці національних інтересів стосовно зовнішньої політики: найбільш вигідним для Словаччини був визначений саме євроатлантичний вектор, - виступає президент Інституту громадських проблем (Братислава, Словаччина) Григорій Месежніков. - У цьому виборі також відіграли свою роль і культурний, і історичний, і геополітичний фактори. Для Словаччини вступ до НАТО був логічним кроком на шляху до ЄС.
В дев'яностих роках Словаччина не вступила в НАТО через внутрішньо-політичні проблеми: мали місце негативні тенденції авторитарної влади. Незважаючи на те, що тодішній уряд декларував свою прихильність вступу до НАТО, Альянс розцінив ситуацію всередині країни такою, що не відповідає демократичним стандартам (1994-95рр.), які притаманні країнам-учасницям Організації. Таким чином Словаччина, по суті, була дискваліфікована і хвиля розширення НАТО у 1999 році оминула країну, хоча корінні зміни вже сталися після парламентських виборів 1998 р.
/…/ Наприкінці дев'яностих років ситуація в Словаччини була досить складною. З одного боку - позитивні, дуже обнадійливі зміни в політичній сфері внаслідок приходу до влади коаліції демократичних сил, якій вдалося швидко відновити позиції Словаччини на міжнародній арені; але з іншого боку - підтримка вступу до НАТО серед населення зазнала сильного удару через схвалення Словаччиною у 1999-му військової операції в Югославії.
Навесні того року підтримка словаків вступу країни до НАТО, яка до цього трималася на рівні 45-50 % впала до 33-35 %. Отже виходило так, що всі політичні партії, за виключенням хіба що єдиної, яка була найменшою в парламенті і не мала своїх представників в уряді, підтримували євроатлантичну інтеграцію, а їхні виборці, принаймні досить значна їхня частина, або була налаштована проти НАТО, або не мала з цього приводу чіткої позиції.
Тоді уряд розцінив за необхідне провести відповідну інформаційну кампанію, спрямовану на формування кваліфікованої громадської думки /…/ В результаті, за 1,5-2 роки підтримка населення вступу країни до НАТО зросла до 52 - 56 %. На момент вступу Словаччини до НАТО в 2004 році цей показник перевищив 58 %, а по даних останніх соцопитувань, з членством країни в Альянсі згодні понад 60 % словаків. Зрозуміло, що нинішня підтримка підживлюється безпосередньо самим фактом членства в НАТО.
Отже, на наш погляд, словацький досвід може стати у пригоді для тих країн, де, принаймні, ведеться дискусія щодо євроатлантичної інтеграції.
Серед здобутих країною переваг після вступу до НАТО та проведенням відповідних досить радикальних реформ Григорій Месежніков називає стрімке зростання валового національного продукту - на сьогодні цей показник становить 10 %, а також значне збільшення іноземних інвестицій та суттєве зниження рівня безробіття. Щодо політичної сфери країни, то тут, незважаючи на конфліктний характер відносин між провідними політичними силами країни, між владою й опозицією, які, до речі, два роки тому помінялися місцями, науковець передусім підкреслює стабільність функціонування політичних інститутів як таких.
За інформацією Г. Месежнікова, словацькою конституцією обов'язкове проведення референдуму передбачено у випадку можливого вступу країни в державні чи міждержавні союзи з наступною втратою певної частини суверенітету. Оскільки НАТО аж ніяк не є утворенням, яке б в чомусь обмежувало державний суверенітет, то проводити референдум щодо вступу до Альянсу в Словаччині не стали.
Одним з міфів щодо НАТО, який було повністю розвінчано, стало твердження про збільшення в разі вступу Словаччини до Альянсу витрат на озброєння. За словами словацького гостя, у відсотковому співвідношенні цей показник лише скоротився, тож міф розсипався, як карточний будиночок.
Наступним аргументом противників вступу до НАТО, хибність якого було підтверджено самим життям, стало побоювання стосовно обов'язкової участі словацьких солдат у небажаних для країни військових конфліктах та операціях. Насправді, як каже Месежніков, все виявилось з точністю до навпаки: Словаччина, навіть не будучи членом Альянсу, підтримала деякі військові операції своїх майбутніх союзників по НАТО, що проводилися як під егідою НАТО (Югославія), так і в форматі коаліції окремих країн-учасниць Альянсу на чолі з США - в Іраку, наприклад, були задіяні словацькі сапери, які розміновували територію, та частини хімічної й радіологічної охорони. А от рішення про виведення словацького військового контингенту з Іраку було прийняте якраз після того, коли Словаччина вступила до НАТО: так розпорядився новий уряд країни.
Не сталося жодних драматичних змін, які пророкували опоненти євроатлантичної інтеграції країни у зв'язку з вступом Словаччини в НАТО й у сфері переозброєння. Процес модернізації систем та арсеналів йде спокійно, без жодних проблем і ексцесів: купуються нові зразки західної техніки, вдосконалюються старі екземпляри.
Питання оборонної промисловості були вирішені ще задовго до вступу Словаччини до НАТО: тодішнє чехословацьке керівництво вирішило, що тримати військовий комплекс в таких масштабах, в яких той залишався з "совєцьких" часів - у вищому ступеню недоцільно, позаяк це виснажувало економіку цілої країни. Тож після падіння комуністичного режиму було прийнято рішення про згортання військового виробництва й розпочато конверсію. Це супроводжувалося достатньо складними соціальними наслідками, але згодом все нормалізувалося: в кінцевому рахунку таке перепрофілювання пішло країні на користь, і нині одне з колишніх підприємств-виробників танків й бронетранспортерів поступово виходить на перше місце в світі з виробництва легкових автомобілів на душу населення.
Не справдилися побоювання і щодо можливого погіршення відносин з колишніми соціалістичними країнами-не членами НАТО, зокрема Росією. Нині, за визнанням керівника Інституту громадських проблем Григорія Месежнікова, у Словаччини з Росією стабільні дружні відносини.
Отже, жодним негативним очікуванням не судилося здійснитися.
Голова ГО "Центр євроатлантичної інтеграції в м. Дніпропетровськ" Тетяна БРЕЖНЄВА, директор Інформаційно-аналітичного агенства "Придніпров'я" Владислав РОМАНОВ.
СПЕЦКОР звернувся до політичного радника словацького посольства Атілли Сепа та президента Інституту громадських проблем Григорія Месежнікова з наступними запитаннями:
- Противники НАТО висувають в якості аргумента проти нього такий собі "слов'янський" фактор, протиставляючи Організації так звану "слов'янську єдність" й взагалі називають Північноатлантичний Альянс ворожим до слов'янського, православного світу. Зокрема на антинатовському збіговиську у Дніпропетровську в зв'язку з візитом до міста послів країн-учасниць НАТО минулого тижня серед транспарантів під біло-блакитними і червоними знаменами можна було побачити такі: "Мы - не янки! Мы - славяне! Наши братья - россияне!", "НАТО - враг славян и православия! Примеры: Косово и Югославия". Як би ви це прокоментували?
- А ви подивіться на перелік країн-учасниць НАТО, адже там поряд з неслов'янськими є й чимало слов'янських - Словаччина, Словенія, Чехія, Польща, в тому числі і православних, зокрема, Болгарія, плюс Румунія, Греція, - відповідає журналісту А. Сеп. - Якби ці країни відчували від НАТО загрозу своїй ідентичності, своїй цивілізації, культурі, традиціям вони б не були членами Альянсу. Так що це - некоректний аргумент.
СПЕЦКОР: А як щодо Косова та Югославії?
- Але ж в даному випадку це не був виступ проти слов'янства чи православ'я. Мали місце конкретні проблеми, які потребували рішення. НАТО ніколи не ставило собі завданням боротьбу з православ'ям.
СПЕЦКОР: А ви що можете сказати з цього приводу (журналіст звертається до Г. Месежнікова)?
- НАТО є Організацією, заснованою не на мовно-культурній спільності, а на спільності інтересів і сповідуваних цінностей, - говорить Месежніков. - До Альянсу входять як слов'янські країни, так і ті, де серед населення переважають православні, тому вважати НАТО ворогом православних й слов'янських націй - це твердження, яке не відповідає дійсності.
Стосовно операції НАТО в Югославії, то її причини - в самій Югославії, але вони в жодному разі не пов'язані ані з мовними, ані з конфесійними факторами. Там йшлося про запобігання одному з найгірших з ймовірних варіантів розвитку. До речі, наскільки мені відомо, в 2005-2006 роках тодішній сербський уряд серйозно розмірковував не лише над європейською інтеграцією, але й над вступом до НАТО. Тобто, незважаючи на військовий конфлікт, в політичній еліті Сербії є достатньо прибічників майбутнього вступу країни до Альянсу як найкращого варіанту забезпечення безпеки країни. Зрозуміло, що нині в Сербії ситуація є досить складною, адже більшість населення не погодилась з проголошенням незалежності Косова і, звичайно, це може негативним чином відбитися на ставленні до ЄС та НАТО. Оскільки в мене немає останніх даних соціологічних опитувань, я не можу говорити на цю тему більш детально.
СПЕЦКОР: Гаразд, а як слід сприймати ситуацію з Македонією, яка так хотіла вступити до НАТО, а їй через претензії Греції (таку ж назву - Македонія - має одна з провінцій країни), в якості умови вступу порадили підшукати собі нову назву. Що, тепер македонці мають вигадувати для своєї країни якесь нове ім'я? Ну як так?
- Я думаю, тут мають бути якісь компромісні, взаємоприйнятні варіанти, тобто чи, можливо, якась подвійна назва, - розмірковує Григорій Месежніков. - …хоча Греція поки що не проявляє необхідної гнучкості. Ситуація справді, досить дивна. Македонія проявила інтерес, це країна, яка взагалі нікому не погрожує, тим більше не стала б вона цього робити по відношенню до своєї сусідки - Греції. Мені здається, що тут проявляється якийсь історичний сентимент, можливо цілковито марний. Проте я думаю, що країни НАТО знайдуть таке рішення, яке б звело побоювання Греції до нуля, і в той же час не образило національних почуттів македонців, які, на моє переконання, мають користуватися назвою своєї держави без будь-яких обмежень.
