Надія і тривога. З яким настроєм ми зустрічаємо 2024 рік
Оригінал — на NV
Під ялиночку покладемо громадську думку українців
Понад місяць перебував у адвокаційній поїздці так званим «Глобальним Півднем» (ПАР, Мексика, Куба). Звісно, стежиш за тим, що відбувається в Україні, даєш інтерв'ю зарубіжним журналістам, для яких найцікавіше — це «розкол» в українському політикумі чи суспільстві, втома від війни і «компроміси» з Путіним. Однак це коментуєш здалеку. А от повертаєшся в Україну, вмикаєш ТБ, дивишся пресконференції, спілкуєшся з людьми і одразу сприйняття загострюється: чи то «всьо пропало», чи «зрада», чи то винний Залужний, чи навпаки — Зеленський, чи Трамп разом з Орбаном та Фіцо.
Тож останнє загальнонаціональне опитування «Демократичних ініціатив» ім. Ілька Кучеріва, проведене разом із соціологічною службою Центру Разумкова з 8 по 15 грудня методом «обличчям-до-обличчя», стало своєрідним ковтком свіжого повітря. Ні, українці не стали наївними, не одягли рожеві окуляри — аж ніяк. Але труднощі двох років війни, наші досягнення, і водночас розчарування, загартували їх. І хоча подекуди погляди стали тверезішими, але не панікерськими — це точно.
З дюжини позитивних і негативних емоцій, які соціологи запропонували для оцінки майбутнього України, на перше місце впевнено вийшла надія (61%), тривога — на другому місці (34%), оптимізм — 31% (одразу зазначу для тих, хто не володіє соціологічною грамотністю, це не означає, що у нас оптимістів лише 31%, бо йдеться про відтінки почуттів: надія — це теж оптимізм, а власне «песимізм» набрав лише 6%).
У перемогу вірять 88%, а сумніваються в цьому лише 5%. Ці показники приблизно однакові в усіх вікових групах та й в регіонах (хіба що на Півдні сумніви охоплюють 10%).
Ні, українці не стали наївними, не одягли рожеві окуляри
Чи це є «шапкозакидання», яким займався колишній радник офісу президента (рівень недовіри, до якого складає тепер «мінус 82%»!). Аж ніяк. 21% вважає, що ми переможемо до літа 2024 р., 31% — через 1−2 роки, 15% — через 3−5 років. Тобто українці усвідомлюють, що шлях до перемоги непростий.
І українці не просто вірять, а й роблять. 63% перераховують гроші волонтерам, майже половина (46%) перераховували кошти на спеціальний банківський рахунок НБУ для ЗСУ. Це до речі, всупереч традиційній недовірі до держави і переваги, що надається тим волонтерам/частинам, які знаєш особисто. Так, ми розуміємо, що обсяги допомоги реально зменшилися через складну економічну ситуацію та психологічну втому. Але при цьому кожен другий допомагав внутрішньо переміщеним особам, кожен четвертий допомагав виготовляти засоби для ЗСУ (плетення сіток, ремонт техніки/обладнання, 3D-друк запчастин для дронів).
І нарешті, про довіру до соціальних інституцій. Баланс довіри/недовіри найкращий вже традиційно у ЗСУ — 89%, волонтерів — 77%, Нацгвардії — 70%, Міністерства оборони — 53%, СБУ — 50%, президента — 41,5%. Але це — баланс довіри/недовіри. А якщо запитати про довіру до інституту президента — 68%. Та будь-який західний лідер позаздрить таким показникам та ще й на другий рік війни!
Тож давайте не грати і не нагнітати пристрасті навколо рейтингів військових і політичних лідерів країни. Погляди політиків і військових об'єктивно можуть відрізнятися — в цьому немає нічого надзвичайного. Але це не підстава для висловлення незгоди, тим більше публічної критики один одного. Ба більше, як показують дані різних опитувань (не тільки «Демініціатив»), більшість українців довіряють і ЗСУ, і президенту — і Зеленському, і Залужному. Українці, як це неодноразово було, виявляються мудрішими, ніж політики, політикани, журналісти, фейсбучники і телеграмщики, які женуться за сенсаціями і несвідомо підігрують російським ІПСО.
Тож настрої українців не розчарували — нам є що покласти під ялиночку перед Новим, 2024 роком.
