Лев Гудков: Освічені росіяни в депресії від подій навколо Криму
Росія анексувала український Крим, Україна оголосила мобілізацію, українським військовим дано команду стріляти у відповідь, після вбивства українського прапорщика в Криму, прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив, що конфлікт з Росією «увійшов у воєнну стадію». Але в Росії надалі вважають українців братнім народом, не вірять у можливість війни і дуже занепокоєні приходом до влади «бандерівців». Як все це уживається у свідомості росіян? Про це говоримо з головою найбільш поважної незалежної соціологічної установи Росії «Левада-Центру» Левом Гудковим.
– Певні коливання, звичайно, є, але в цілому в росіян зберігається позитивне ставлення до українців. Все, як було. Зберігається міфологема про те, що українці та росіяни – це один народ. Попри пропаганду путінського режиму, змін у масовій свідомості, не сталося.
– В Україні відбувається мобілізація, військовим дана команда стріляти у відповідь. Як же ж дійшло до того, що росіяни опинилися на порозі війни з «братнім народом»?
– Люди про це не знають, і не дуже розуміють. Наше телебачення – це особлива річ. Крім всього іншого, існує ще «емоційна глухота» у російського населення, байдужість до всього, що не стосується щоденних проблем. Люди зайняті, я б навіть сказав, виживанням. Українське суспільство влаштовано набагато складніше, ніж російське, яке зберігає радянську структуру. Громадянське суспільство є дуже слабким.
При цьому пропаганда створила таку уяву що в Україні прийшли до влади нацисти і «бандерівці».
– Стосунки між українцями і росіянами ніколи не були симетричними. В соціальних мережах це ілюструють такими твердженнями: «Якщо росіянин любить Росію – він патріот. Якщо українець любить Україну – він махровий бандерівський націоналіст. Якщо росіянин каже «хохол», то він по доброму іронізує над представником братнього народу. Якщо українець каже «москаль» – він виявляє цим свою націоналістичну сутність». Чи були ознаки того, що цей погляд на українсько-російські стосунки змінюється?
– Це так. Але інтернет – це криве дзеркало громадської думки. Він підсилює ті настрої, які в масовій свідомості набагато слабші.
– Проблеми, які підняли на повстання українців, мабуть, дуже добре знайомі і росіянам: корупція, попрання людських прав, відсутність перспектив змінити цей стан – все це мало б викликати швидше солідарність з українцями, ніж ворожість. Але більшість людей, і, згідно з Вашими опитуваннями, схильні розглядати українські події в площині геополітичної боротьби, ніж боротьби за права людини. Чому?
– Тут я з Вами не зовсім погоджуюсь. На початку, коли пропагандистська машина ще не запрацювала на повну потужність, росіяни розуміли події в Києві саме у такому ключі. З тим, що це є повстання проти корумпованого режиму Януковича, погоджувалося 43% населення. Але потім пропаганда це змінила.
Але тут потрібно розуміти внутрішню природу цієї путінської кампанії. Вона є реакцією на падіння його популярності, яке відбулося через усвідомлення проблем режиму всередині Росії. Дедалі більше людей почало усвідомлювати, що фальсифікації на виборах призвели до того, що у владі сконцентрувалися люди, які не просто аморальні та ненаситні, а такі, що не мають жодних обмежень у розкраданні країни.
Коли це усвідомлення з’явилося у суспільстві, в Кремлі з’явився страх, що український демократичний рух представив нову модель зміни влади. Розрив між легальністю і легітимністю став дуже явним. Тому, щоб позбавитися цієї загрози, потрібно було за всяку ціну дискредитувати демократичний рух в Україні та її прагнення інтеграції з Заходом. Це було найбільшою загрозою існуванню та відтворенню путінського режиму.
Щойно намітилася перемога «Майдану», як тут активізувалася тотальна та неймовірна щодо агресивності пропагандистська машина.
– Незважаючи на цю пропаганду, в Росії є люди, які дізнаються новини не лише з телебачення, мають інші джерела інформації, висловлюють іншу позицію, виходять на демонстрацію в підтримку України. Скільки є таких друзів України в Росії?
– Статистично їх можна побачити в кількості людей, що виступають проти введення війська, проти нинішньої політики Кремля щодо України. Їх приблизно від 20 до 27 відсотків. Це люди, яких цікавлять права людини, створення правової держави.
– Опитування щодо ставлення українців до росіян після анексії Криму ми ще, звичайно, не маємо. Але, посилаючись на соцмережі, як Ви кажете, на цей посилювач громадської думки, можна сказати, що навіть люди, які раніше ставилися до Росії цілком нейтрально і позитивно, нині висловлюють просто ненависть, лють. Чи в Росії усвідомлюють, що вони, м’яко кажучи, втрачають симпатії сусіднього народу?
– Якась частина освіченого російського суспільства це усвідомлює. І це викликає не просто смуток, а депресію. Люди відчувають провину, гіркоту, безпомічність. Але це стосується невеликої частини суспільства. Вони усвідомлюють, що це матиме негативні довготривалі наслідки. Але зробити вони нічого не можуть. Ба більше, вони усвідомлюють, що ця хвиля «ура-патріотизму» буде мати важкі наслідки для них самих. І з цього стану вийти буде дуже важко, бо, як я розумію, агресивна політика триватиме ще досить довго. Вона вже буде пов’язана не лише з самою Україною, а з придушенням невдоволених у самій Росії.
