Крим: затяжне розлучення з шансом на примирення

Шанси Криму на повноцінне входження до складу Російської Федерації насправді кожного дня зменшуються.  Шанси стати новою «сірою зоною» на політичній мапі світу – навпаки зростають. Міжнародні норми права і  багатосторонні зобов’язання конкретно перед Україною, згідно з Будапештським меморандумом,  не стали перешкодою для введення військового контингенту Росії на територію України. Втім, це  зовсім не означає, що Росія піде на повноцінне приєднання Криму.

Видається, що остаточного рішення щодо долі Криму в Кремлі досі немає. Саме тому рішення про проведення референдуму, про запит на приєднання до РФ, про незалежність Криму від України ухвалюються кримським парламентом, але  розгляд поправок  до чинного в РФ  закону про спрощену процедуру приєднання нових суб’єктів  відбуватиметься вже після оголошення результатів «волевиявлення» кримчан.  Росія, скоріше за все,  залишає за собою невелике, але все ж таки поле для маневру. І вибиратиме Росія між двома опціями:

•  або зробити Крим «сірою зоною», другим Придністров’ям, вирваним де-факто зі складу однієї держави і неприєднаним  до іншої;
• або  приєднати Крим  як новий суб’єкт до РФ, ухваливши відповідні зміни до російського законодавства.

На жаль,  обидва варіанти не передбачають відновлення статусу-кво в Криму. Врегулювання кризи шляхом  виходу російських військ з півострову  на сьогодні  виглядає малоймовірним і  в Кремлі серед варіантів не розглядається.  На те, який з варіантів вибере Москва, впливатимуть найбільшою мірою два фактори. Перший – це політика США, ЄС і НАТО  стосовно Росії, яку ці гравці проводитимуть до,  власне, дня референдуму.  На сьогодні лише США посідають цілком адекватну   позицію, починаючи вводити візові та економічні санкції. ЄС знову  працює як надто  неповоротка  і негнучка  машина. Ситуація з Україною – це ще одне свідчення  низької неефективності спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС. Якщо зараз міжнародна спільнота відповість  узгодженими санкціями, то  це не змусить  Путіна вивести війська з Криму, але зможе втримати його від  найбільш радикального порушення  міжнародного права – юридичного (але нелегального і нелегітимного) оформлення відокремлення Криму від України.  Окрім санкцій,  на Росію може вплинути  і стягнення техніки та інших військових ресурсів до  країн-членів НАТО, що межують з Україною або Росією. Плюс – реакція окремо США та Великої Британії на заклик Верховної Ради України до них із приводу необхідності виконати  свої зобов’язань  за Будапештським Меморандумом 1994 р. Отже, санкції і  демонстрація готовності   підтримати Україну в захисті її територіальної цілісності повинні бути здійснені  протягом 2–3 найближчих днів.

Другий фактор – це ситуація в інших південно-східних регіонах України. Якщо  сепаратистські рухи і провокації  не зустрінуть   масового опору  від  місцевих жителів і центральної влади України,  це перетворить фактично половину України на неконтрольовану урядом територію. А це, в свою чергу, стане сприятливим ґрунтом для поширення російської експансії  і на інші регіони України. Поки що найвищі шанси на успіх сепаратистів – у Луганській області, яка фактично не має лімітованого кордону  з РФ і має можливість «приймати» усіх «туристів», які підіймають триколори над адміністративними будівлями і  беруть участь у втіленні загального сепаратистського  сценарію. Ситуацію на Сході та Півдні ускладнює досі  невизначена загалом і  більшою мірою  нечітка  позиція місцевих, регіональних еліт, зокрема,  депутатів обласних рад. Здається, що ці еліти посідають  вичікувальну позицію  і в умовах, коли населення в цих регіонах  здебільшого не підтримувало Майдан, не підтримує новий уряд, еліти, що з влади стали опозицією, не поспішають   конкретно і чітко декларувати, яка їхня позиція щодо  інтервенції Росії і подальших дій місцевої влади.  Це створює на місцях вакуум  як інформаційний, так і діяльнісний,  і дає змогу розгорнути активність тій меншості, яка є сепаратистською і  далеко не завжди українською. Отже,  зупинити  повноцінне відокремлення Сходу і Півдня  може: активізація  місцевого населення з антивоєнною тематикою, визначення і декларування позиції місцевих еліт, протидія та запобігання сепаратистським акціям (референдум, що його закликають провести також і в Луганську) з боку  державних адміністрацій та правоохоронних органів. Якщо цього не відбудеться, південно-східні  регіони  будуть  «розхитані», і це зіграє на користь варіанту юридичного приєднання Криму до Росії.

Отже, Крим де-факто вже втрачений. І мова не йде про фактичний чи юридичний аспект. На сьогодні ментальна та ідеологічна кризи розколює вже не Україну, а конкретно Крим, в якому є  люди, що ототожнюють себе з різними державами, і відповідно, одна частина виступає за територіальну цілісність України, друга – за приєднання до Росії, третя залишається  індиферентною, а четверта –  остаточно загубилася  і не розуміє, що відбувається.  Жодна юридична зміна статусу Криму на сьогодні не буде ані легальною, ані легітимною, тому де-юре Крим залишиться частиною України в будь-якому разі, але повертати його в усіх сенсах цього терміну Україна буде не один рік.