Крим: уроки програної інформаційної війни

Оксана ШКЛЯРСЬКА

«В Україні слід розробити систематичну програму для відповіді у цій інформаційній війні, в рамках якої медійні організації будуть моніторити російські ЗМІ, узагальнювати результати, використані маніпулятивні технології. Адже маніпуляції — це не вигадка російської влади, з  маніпуляції свідомості написані томи, їх вивчають також на факультетах журналістики. Є чимало підручників про те, як маніпуляції розпізнавати, а отже, й здійснювати. Наприклад, ЗМІ активно користуються цими технологіями під час виборчих кампаній. Успішно маніпулюючи людьми, їх підштовхують до певних рішень (як, наприклад, це відбувається в Криму)», — говорить Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва».

З іншого боку, за словами експерта, не слід перебільшувати вплив російських ЗМІ. По всій країні їх дивляться 9%* населення. Ці цифри різні в регіональному розрізі: на Заході України політичні новини на російських каналах вподобали лише 2%, у Центрі — 5, Півдні — 12, на Сході — 18,5%. Найбільше дивляться ці канали в Криму — 28%, але все-таки це не більшість кримчан. У Криму віддають перевагу «Інтеру» — 69%, «1+1» — 43%, телеканалу «Україна» — 30%. Значна частина кримчан звикли дізнаватися політичні новини на каналах ICTV та на 5 каналі — по 23%. Відключення українських телеканалів в Криму є брутальною дією по відношенню до жителів Криму, адже їх позбавили звичних для них каналів інформації.

Валерій Іванов, президент Академії Української преси також згодний з тим, що не слід перебільшувати вплив російського мовлення, адже при сприйнятті інформації люди виходять зі своїх установок, які дуже важко змінити: «Відповіді з українського боку важко назвати успішними. Ми намагаємося вести інформаційну війну за допомогою симетричних дій. У Криму відключають українські канали — ми теж саме робимо з російськими. Це свідомо програшний шлях. Відключення російських каналів проблеми не вирішує. Якщо вони б'ють наших журналістів, ми не повинні також вдаватися до подібних дій. Російські медіа діють на чужій території з чужою аудиторією — їм легше. Для українських медіа всі люди, навіть якщо вони мають якусь іншу, не популярну думку, — теж громадяни України, їх слід перетягувати на свій бік. Те, що відбувається в Криму, на Сході України — саме результат того, що значна частина людей цих регіонів вважає: їхню точку зору українські медіа не презентують. Тобто ми діємо за логікою війни, але в цьому випадку у нас немає противника...

На мій погляд, вихід з цієї ситуації полягає у тому, щоб представляти також інтереси тих, хто живе на Сході та Півдні України. Ці люди повинні бачити, що їхня думка почута, що вони громадяни цієї країни. За подіями в Криму ми трохи забули про вибори, а саме вони — дуже важлива перевірка на демократію. Схід і Південь повинен побачити, що йде чесна і конкурентна боротьба».

На жаль, під час інформаційної війни деякі медіа забувають про базові стандарти журналістики. В. Іванов вважає неприпустимим, коли в ефір іде  інформація з посиланням на соціальні мережі (яка згодом часто-густо виявляється помилковою): «Наприклад, розлетілася новина про відключення українських каналів у Севастополі з посиланням на сторінку у фейсбуці. Адже дуже просто зателефонувати до Севастополя і перевірити правдивість цієї інформації — це звичайна робота журналіста. Обов'язкове виправлення помилок, неправдиву інформацію потрібно спростовувати. Найголовніше в цій інформаційній війні — баланс інформації, представлення точок зору всіх людей, які живуть в цій країні».

Євген Федченко, директор Школи журналістики Києво-Могилянської академії відзначив, що роль журналістів у інформаційній війні надзвичайно велика: «Російська журналістика використовується наразі як дуже ефективний інструмент проти України. Однією з останніх ініціатив українських журналістів є створення на початку березня сайту www.stopfake.org, головною метою якого є розвінчування міфів. Інтерес до сайту зростає. Цікаво, що ми знайшли абсолютно неочікувану аудиторію — третина нашого трафіку приходить з Росії. Це говорить про те, що там є група людей, яка хоче мати таку інформацію і не може отримати її з російських ЗМІ.

Наразі на сайті матеріали публікуються двома мовами: російською та англійською, але у планах є іспанська та німецька мови. На сайті є великий сегмент англомовної аудиторії. Євген Федченко: «Це ініціатива, яка йшла знизу, журналісти працюють безкоштовно: хтось пише матеріали, перевіряє, хтось перекладає. Очевидно, що журналісти роблять якісь кроки, але їх треба робити більше, а ще урізноманітнити. Адже з російського боку це є цілеспрямована діяльність, яка підтримується урядом, на це працюють дуже потужні канали. Багато матеріалів розміщаються у закордонних ЗМІ.

Подібні ініціативи повинні підтримуватися також нашим урядом. Звісно, якщо останніми роками державою нічого не робилося у галузі інформаційної безпеки, кібербезпеки, то у стислі терміни надолужити важко. З іншого боку, є й позитивні приклади. Наприклад, МЗС працює ефективно в соціальних медіа, їх твіттер-акаунт розвивається надзвичайно швидко, інформація друкується також англійською мовою, що знаходить надзвичайний відгук серед західних журналістів. Якщо й інші міністерства почнуть активніше працювати у соцмережах, це буде дуже корисно для нашої спільної справи».

Олександр Чекмишев, голова комітету «Рівність можливостей», який постійно моніторить різні ЗМІ, розповів про особливості сьогоднішньої інформаційної війни: «Раніше будь-які інформаційні війни точилися таким чином, що технології викликали протидії з іншого боку (наприклад, поява перших темників). Сьогодні на весь комплекс маніпулятивних технологій, які застосовуються російськими ЗМІ, відповідати аналогічними неможливо і не має сенсу. Наразі потрібно шукати інші способи донесення правдивої інформації».

Передусім сьогодні як технологія використовується тотальна дезінформація. Класик дезінформації Гебельс казав: чим жахливіша брехня, тим більше є шанс, що у неї повірять. Супутніми до неї є ціла низка технологій — створення іншої інформаційної реальності. Адже люди, що дивляться тільки російські канали, живуть у цій реальності... Все це накладається на відому психологічну технологію — спіралі замовчування. Коли люди отримують однобічне освітлення подій і раптом починають сумніватися (думати: так не може бути, війна — це погано), але маючи тотальне оточення, яке мислить тими ж категоріями, вони не знаходять у собі достатньо мужності і сили якимось чином протистояти цьому. Це стосується не тільки росіян, а й значної частини кримчан. Це накладається на цілу низку міфів, що продукуються російськими медіа. Наприклад, натовп біженців начебто на українському східному кордоні? Цей сюжет знімався в ярмаркові вихідні дні, коли українці їдуть до Польщі,а поляки — відвідують Україну».

«Одна з популярних технологій — створення контексту. Як подавалася російськими ЗМІ новина про вторгнення в Крим російських військ? Показували Сашу Бєлого з автоматом, який кричав, що у кого автомат, у того й влада. Це демонстрували досить довго по всіх каналах. А потім відразу після цієї сценки йшов сюжет про росіян у Криму, які рятують українців.

У телевізійному форматі з'являються постановочні сюжети. Вони знімаються окремо, в театральному антуражі, і подаються як новина.

У цій боротьбі нема простих і однозначних рецептів. Але на цьому ігровому полі є один гравець, який може дещо більше, ніж журналіст чи політтехнолог, — це наша влада. Адже вона може не тільки щось коментувати, а й вдаватися до конкретних дій. Коли повідомляють, що на потреби української армії знайдені якісь кошти, це є дуже важливою інформацією, і люди хотіли б знати, наприклад, скільки від того отримає конкретний лейтенант, капітан чи полковник. Також хотілося б почути, які шляхи реформування армії після 23 років занепаду будуть пропонуватися. На жаль, месиджів від влади про те, що робиться, або що планується робити, немає. Нічого не робилося також і для пояснення того, що Україна формується як нова політична нація. Дуже важливо показувати прояви солідарності, як на Сході, так і на Заході.

Інформаційну битву з Росією ми можемо виграти хіба що в інтернеті. Дослідження показують, що значна аудиторія Криму не задоволена відключенням українських каналів, тому тут не все однозначно», — відзначив В.Чекмишев

«Хто хоче знати правду, може знаходити інформацію в інтернеті. Мені здається, що мета тих, хто сьогодні відключає українське телебачення в Криму, — створити російське інформаційне середовище. Щоб кримчани перебували у відчутті, що вони живуть у Росії. Проблема в тому, що якби ці люди були частиною українського інформаційного середовища, це б викликало супротив. На жаль, не існувало повноцінної російськомовної пропозиції. З одного боку, це нормально, адже мова творить країну. Якщо б усі розмовляли українською, не було б проблем з самовизначенням і цілісністю країни. Але у нас інші реалії. Це великий програш України і українських майданів», — додає В. Іванов.

За словами І. Бекешкіної, під час підготовки до круглого столу, організатори намагалися запросити російських журналістів для зв'язку по скайпу, в тому числі з прогресивних видань, які пишуть правду. Але ті відповіли, що бояться. Тому говорили з журналістом «Укрінформу», який працює у Росії. Ось його бачення ситуації: «У Росії вся інформація з України подається під кремлівським кутом зору. Головна лінія така: нелегітимна нинішня влада, все ще легітимний президент Янукович, жорстоке відношення до російськомовного населення в Україні, «зелені чоловічки» в Криму — це самооборона Криму. Почути іншу думку майже неможливо. Тільки через інтернет, деякі ЗМІ...

На телеканалах ситуація патова. Кожного дня проводяться ток-шоу, запрошують російськомовних українців, які розказують страшні історії про те, як до них ставляться в Україні: б'ють, ріжуть, наприклад, за те, що людина не знала як буде українською «галстук», ставлять на коліна, одягають на голови пакети. Часті ситуації, коли ведучі перебивають спікерів-українців і починають самі розказувати, як все відбувалося. Українських експертів, які б висловлювали іншу думку, майже не запрошують. Запрошують «правильних», наприклад, днями на ток-шоу був пан Новінський.

Люди настільки зазомбовані, що вірять у те, що в Криму йде війна проти російськомовних громадян. Тому не дивно, що за соціологічними дослідженнями, підтримка росіянами Путіна в питаннях втручання в Крим та допомоги своїм співвітчизникам досить велика. Я спілкуюся з російськими журналістами, вони в один голос розповідають, що коли приїжджають в Україну, то на них іде великий тиск, коли вони розмовляють російською мовою. До них повертаються спинами. Думаю, що російські журналісти просто не можуть виказувати іншу точку зору».

«І тебе не цікавить, що відбувається насправді? — Мені все одно. Це вже показали по телевізору і 60% виборців у це повірили» (цитата з відомого фільму «Хвіст виляє собакою»). Обов'язково перегляньте цей фільм — абетку маніпулятивних технологій. Щоб зберегти ясність свідомості, треба не тільки вміти помічати ці прийоми, а, в першу чергу, самостійно аналізувати інформацію. І ні в якому разі не приймати за аксіому слова авторитетів — всі помиляються, а багато з них цілеспрямовано говорять неправду.

*Загальнонаціональне опитування населення України проводилося 8—18 лютого 2014 року Фондом "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва" та Київським міжнародним інститутом соціології

Обговорення відбулося на круглому столі «Україна під прицілом російських ЗМІ. Проблеми інформаційної безпеки України», що проходив в інформаційному агентстві «Укрінформ».

Джерело: Ракурс