Опитування
Перегляди: 5324
17 червня 2011

Корупція у вищих навчальних закладах: як її здолати?

Круглий стіл

«Корупція у вищих навчальних закладах: як її здолати?»,

17 червня 2011 р.

Українське національне інформаційне агентство — Укрінформу

(вул. Б. Хмельницького, 8/16).

Організатор  круглого столу –  Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва

Учасники:

  • Ірина Бекешкіна – директор Фонду «Демократичні ініціативи»

імені Ілька Кучеріва

  • Олексій Кляшторний – голова Центрального координаційного комітету Всеукраїнської профспілки "Народна солідарність", аспірант Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України
  • Леся Оробець – народний депутат України, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
  • Павло Полянський – Голова правління ГО «Центр освітнього моніторингу»  
  • Інна Совсун – експерт з освітніх питань, викладач Національного університету  
  • «Києво- Могилянська Академія»
  • Єгор Стадний – громадський активіст, екс-голова Студентської колегії Національного університету «Києво-Могилянська Академія»
  • Єлізавета Щепетильнікова – президент Української асоціації студентського самоуправління

Очікується також участь представників міністерства освіти, науки, молоді та спорту

Питання до обговорення:

  • Корупція у вищих навчальних закладах – тісна спайка викладачів і студентів?
  • Кому вигідна і кому не вигідна корупція у ВНЗ?
  • Чи можливо здолати корупцію у ВНЗ і як саме? З чого починати? І хто почне?

Корупція у ВНЗ – як з цим боротися?

Загальнонаціональне опитування студентів було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва  та фірмою “Ukrainian Sociology Service” з 23 березня по 3 квітня 2011 року. Усього було опитано 1008 студентів за вибіркою,  репрезентативною для студентського загалу  за розташуванням ВНЗ,  формою власності, курсом навчання. Похибка вибірки не перевищує 3.2%. Повністю ознайомитися з результатами опитування можна на сайті Фонду www.dif.org.ua

Експертне дослідження було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва 24 червня – 4  квітня 2011 р.

Проект фінансується Освітньою програмою Фонду «Відродження».

Основні результати  загальнонаціонального опитування студентів

  • Переважна більшість студентів вважає, що для того, аби по закінченні вишу знайти добру роботу, слід насамперед  мати знайомства, зв’язки (43%),  а от на вирішальну роль освіти, високий рівень знань покладаються менше – 38%.
  • Корупція у ВНЗ надзвичайно поширена – зовсім не стикалися з явищами корупції у своєму ВНЗ лише 38% опитаних студентів.
  • На поширеність корупційних практик не впливає форма власності навчального закладу. Так само не впливає на розповсюдженість відповідних практик і те, навчається студент на бюджеті чи на контракті.  Найчастіше стикаються  з корупцією студенти, які навчаються на юридичних спеціальностях.
  • Впливовим чинником є успішність студентів. Чим вона вища, тим залученість до корупційних практик менша. Серед тих, чий середній бал успішності за останню сесію дорівнював оцінці «задовільно», частки тих, хто не стикався і стикався з корупцією однакові (по 34%). Серед тих, хто мав середній бал «добре», таких, що не стикалися з корупцією, вже більше ніж тих, хто з нею стикався (39% проти 34%). А серед «відмінників» цей розрив ще відчутніший (43% проти 28%).
  • Щодо оцінки корупції, то серед студентів переважає точка зору, що це – «один із можливих способів вирішення існуючих проблем» (35%), 31% вважають корупцію злочином, а на думку 21%, корупція – це норма сучасного життя.  Оцінка корупції помітно відрізняється залежно від того, чи бере в цьому участь сам студент, чи залишається осторонь від таких дій. Серед тих, хто не має власного досвіду участі у корупційних практиках, вважають корупцію злочином 42% опитаних, а нормою сучасного суспільного життя 13%. Водночас серед тих, хто такий досвід має, вважають корупцію нормою 28%, а злочином лише 21%.
  • Студенти  в цілому досить терпимо ставляться до корупційних практик. Вважають, що цьому слід протидіяти, лише 44% опитаних, причому готові це робити особисто лише 5%. Водночас 36% опитаних не вважає протидію потрібною: 24% вважають, що це неможливо, а 13% – що цього в принципі не слід робити, бо це природне явище.
  • Досвід особистісної протидії корупції мають лише 10% студентів. Більшість вважає, що це  справа правоохоронних органів (58%); серед суб’єктів протидії називають також органи студентського самоврядування (33%), студентські профспілки (18%), молодіжні громадські організації (13%).
  • Найдієвішими заходами протидії студенти вважають «телефон довіри» (35%); створення системи спiвпрацi з правоохоронними органами (29%); доведення до вiдома студентiв їхнiх прав та механiзмiв, за допомогою яких вони можуть захищатися вiд корупцiї (27%).

Результати і аналіз експертного опитування

  1. У чому основні причини розповсюдженості корупційних явищ у ВНЗ?

Аналіз експертних оцінок уможливлює побудову ієрархії причин:

Загальносуспільний рівень («загальна корумпованість суспільства»; «держава та частина суспільства є активними учасниками корупційних оборудок»). На цьому рівні корупцію спричиняють економічні, правові, організаційно-управлінські та соціально-психологічні чинники,які сприяють поширенню корупційних практик в усіх сферах.

Рівень інституту вищої освіти, де дія цих чинників опосередковується низкою деформацій

Деформації ринкових стосунків

  • перенасиченість сучасного ринку праці випускниками ВНЗ («вищу освіту отримують, тому що «так треба». Навіть двірники з вищою освітою»);
  • низька ринкова вартість фахівців, що здобувають вищу освіту  («відсутність суттєвої різниці між доходами фахівців із вищою освітою і фахівців без вищої освіти»);
  • нерозвиненість сучасного ринку праці з точки зору низького попиту на  висококваліфікованих фахівців («відсутність зв’язку навчання і підготовки у ВНЗ із працевлаштуванням та заробітною платнею»);
  • низька ринкова вартість праці викладачів.

Як наслідок – неможливість ефективно конвертувати культурний капітал в інші види капіталу («життя під час і після навчання у ВНЗ щедро підтверджує зайвість зусиль, які спрямовуються на здобуття освіти»).

Деформації нормативної системи

  • руйнування жорсткої системи зовнішнього контролю (недієвість антикорупційного законодавства, безкарність хабарництва); 
  • руйнування внутрішнього контролю («звільнення від колишніх тоталітарних обмежень спричинили величезний брак почуття власної гідності та відповідальності, здатності бути самостійним суб’єктом свого життя»). 

Як наслідок – низька дієвість чинників, стримуючих корупційні практики (страху покарання, осуду, сорому тощо).

Деформації ціннісної системи

  • загальне знецінення моральності як необхідної складової, що визначає поведінку («позитивна моральна позиція сприймається не як цінний зразок для наслідування, а радше як маска, за якою криються більш меркантильні спонукання»);
  • низька цінність саморозвитку («переважна більшість наших співгромадян намагається якомога вигідніше влаштуватися в житті за докладання мінімуму зусиль»);
  • низька цінність освіти та знань («високий інтелект і наполеглива праця становлять лише відносну цінність»).

Як наслідок втрата мотивації:

на рівні студентства до набуття знань («вища освіта стала нагадувати супермаркет, де студенти часто мають спокусу все купити – знання перестали бути найвищою академічною цінністю»);

на рівні викладацького складу до сумлінного виконання професійних обов’язків («не обов’язково має йтися про пряму корупцію – може бути достатньо самого ставлення їх до навчання й освіти як не першорядних цінностей»).

Рівень організації навчального процесу, де виокремлюються специфічні чинники, що сприяють поширенню корупційних практик

  • державне замовлення і боротьба ВНЗ за місця державного замовлення, що блокує можливість відрахувань;
  • відсутність селекції при навчанні у ЗНЗ і при вступі до ВНЗ  («практично всі отримують атестат зрілості і отримують право на вищу освіту, після цього практично відсутній відбір при вступі до ВНЗ»);
  • відсутність зовнішнього оцінювання на етапах навчання у ВНЗ;
  • суб’єктивність оцінювання знань студентів (оцінюють викладачі, які і викладають дисципліну, немає зовнішнього моніторингу);
  • застаріла методологія викладання і навчання («заохочує менторство викладача та відтворення інформації студентом»).

Як наслідок низький стартовий освітній рівень студентства, можливість маніпулювати оцінками, практичне гарантування отримання диплому кожному студенту незалежно від якості підготовки (викладач, який не продає оцінок ставить їх під тиском адміністрації, або потрібну оцінку ставить більш лояльний викладач).

Рівень громадянської протидії корупції

  • відсутність належного громадського контролю за вступною кампанією та екзаменаційними сесіями;
  • пасивність студентського самоврядування в питаннях викорінення корупції («відсутність солідаризованої позиції критичної маси студентства у боротьбі з корупцією»);
  • брак цехової солідарності серед викладачів у протидії зловживанням в освіті.

Як наслідок «нормалізація» корупційних практик у сприйнятті їх не лише безпосередніми учасниками, а й загалом студентсько-викладацьким складом ВНЗ.

  1. Як можна спонукати студентів вчитися, а не давати хабарі?

Заходи, запропоновані експертами, мають втілюватися на різних рівнях.

На загальносуспільному рівні необхідні глибинні зміни з формування у суспільстві запиту на розвиток нового типу суспільних відносин, не заснованих на корупції

Конкретизація щодо вищої освіти:

в економічній сфері

  • формування попиту на знання на ринку праці («доки батьки вважають за свій прямий обов’язок влаштувати дітей на роботу – корупція у ВНЗ буде процвітати»; «вчитися студента може спонукати тільки перспектива вигідно продати свої знання на ринку праці»);
  • справжня конкуренція на ринку праці;

в нормативній сфері

  • законодавча заборона надання «послуг» із написання рефератів, курсових і дипломних робіт, дисертацій. («Почати варто із заборони відповідної реклами. Справа не лише в обмеженні доступу до такої діяльності, а й у тому, що наявність відкритої стаціонарної реклами «легалізовує» такі «послуги», робить їх соціально та психологічно прийнятними»);    

у ціннісній сфері

  • формування позитивного іміджу високоосвіченої (не просто дипломованої) людини («показувати її численні переваги над тими, хто залишається малоосвіченим, навіть маючи диплом»; «через орієнтацію на Європу, де освічену молодь цінують за її реальні переваги»).

На рівні інституту вищої освіти

в економічній сфері

  • підвищення платні викладачам з одночасним підвищенням вимогливості щодо належного виконання  функціональних обов’язків («не будуть брати – не зможуть давати. Доведеться вчитись»);
  • фінансування кожного окремого року навчання залежно від успішності студента («реформувати систему фінансування освіти, коли викладач не буде принижений вимогами адміністрації втримувати бездарного студента за всяку ціну»);

в нормативній сфері

  • впровадження в Україні «західних» стандартів організації навчального процесу; 
  • підсилення відповідальності викладачів за отримання хабара («потрібно взагалі позбавляти диплома або права викладання довічно»);
  • розмежування академічної та прикладної освіти, або принаймні чітке нормативне визначення міри їх поєднання на основі компетенцій, прописаних відповідно до Європейської ква­ліфікаційної рамки;  у ціннісній сфері;
  • формування у студентів академічних цінностей та почуття академічної гідності («активізувати мобільність студентів, щоб вони могли принести з-за кордону не лише знання, а й нову нормальну академічну культуру»).

 

На рівні організації навчального процесу

Експерти, які представляють професорсько-викладацький склад пропонують:

  • запровадження зовнішнього оцінювання з основних предметів на визначених етапах навчання («зовнішнє тестування, перевірка та екзаменування викладачами, запрошеними з інших ВНЗ»);
  • запровадження технологій виявлення плагіату («уведення національної програми «Анти-плагіат» для перевірки самостійності виконання курсових і дипломних робіт»; )
  • об’єктивна оцінка результатів студентської праці на основі розробки єдиних критеріїв та незалежності суб’єктів оцінювання; 
  • упровадження знеособлених форм перевірки та екзаменування;
  • жорстке дотримання правил оцінювання («контроль за самостійністю виконання контрольних робіт і підготовкою відповіді під час екзамену);
  • виключення з ВНЗ у разі невиконання студентом плану навчання.

 

Експерти, які представляють студентство, додатково акцентували необхідність:

  • зацікавити студента предметом та фахом, пояснити покликання професії;
  • підсилити академічну автономію ВНЗ, створити реальну можливість для вільного вибору (в розумних межах) студентом траєкторії навчання
  • впроваджувати нові форми активізації ролі студента у здобуванні;  знань («давать такие задания, для которых необходимо прочитать много литературы, чтобы их выполнить. А не просто переписать из книжки»);  
  • переносити в навчальному процесі акцент на прикладні знання, що сприятиме доланню поширеного серед студентства стереотипу про те, що «у ВНЗ вчиш одне, а потім на роботі вчиш нове»;
  • підвищити рівень викладання (подолати «небажання деяких викладачів якісно викладати свої курси (чи в силу небажання, чи в силу незнання»).

 

3. Що   найбiльш   дiєво   сприятиме   викоріненню корупційних практик у ВНЗ?

Експерти констатують, що проблема має вирішуватися насамперед через включення системи вищої освіти в загальну соціальну систему на основі дії ринкових механізмів:

  • підвищення престижності вищої освіти, зокрема через запровадження механізмів суттєво більш високого рівня оплати фахівців з вищою освітою;
  • підвищення конкурентності при відборі до ВНЗ і у процесі навчання у ВНЗ через скорочення мережі ВНЗ;
  • впровадження економічно обґрунтованих обсягів наборів на спеціальності відповідно до попиту економіки і суспільства;
  • ліквідацію державного замовлення і платність вищої освіти при запровадженні механізмів кредитування і допомоги соціально незахищеним верствам населення;
  • впровадження фахових кваліфікаційних іспитів, які проводяться фаховими організаціями («ВНЗ, які не забезпечують академічного рівня, достатнього для наступного кваліфікаційного іспиту повинні збанкрутувати»);
  • надання ВНЗ статусу «автономних університетів», що вкупі з вищенаведеним спонукатиме їх зацікавлювати студентів якістю отриманих знань.

Серед заходів, які слід впроваджувати в межах існуючої системи, експерти насамперед акцентують необхідність активізації у протидії корупції самого студентства через:

  • доведення до вiдома студентiв їхнiх прав та механiзмiв, за допомогою яких вони можуть захищатися вiд корупцiї;  
  • створення «телефону довiри» для студентiв (якщо це буде зв’язок із незалежною від ВНЗ організацією);
  • розширення повноважень органів студентського самоврядування в плані контролю за якістю надання освітніх послуг, а також залучення представників ОСС до складу екзаменаційних комісій.

Мінімізація участі у корупційних практиках викладачів пов’язується з:

  • покращенням оплати їхньої праці; 
  • підсиленням засобів стримування через створення системи внутрiшнiх розслiдувань випадкiв корупцiї i прийняття за їх результатами управлiнських рішень;
  • принциповою позицією університетських адміністрацій.

Експерти-студенти пропонують також:

  • додатково стимулювати фінансово викладачів, які готові працювати зі студентами як наставники, керівники наукових робіт (проведення консультацій, редагування письмових робіт та ін.); 
  • створити можливість для студентів «голосувати ногами», тобто обирати кращих викладачів через систему вільного вибору траєкторії навчання.

Щодо заходів, які блокують корупційні практики через розрив безпосереднього контакту між студентом і викладачем:

  • створення незалежної експертної комiсiї, яка могла б контролювати загальну якiсть знань поза іспитами; 
  • формування державного стандарту вимог до кожної спецiальностi i проведення незалежного тестування випускникiв ВНЗ.

Експерти констатували, що вони  можуть мати лише відносний ефект, пересунувши корупцію на інший рівень («залишається проблема: хто контролюватиме і чи можна і його купити?».

Окремо виділили експерти і проблему боротьби з плагіатом. Пропонується описати в спеціальному положенні та довести до відома всіх учасників навчального процесу, що таке плагіат, і прописати процеси запобігання, відповідальності та прийняття рішень щодо плагіату, аж до процедури позбавлення диплому.

4. Чи підтримуєте Ви ідею формування державного стандарту вимог до кожної спецiальностi i проведення незалежного тестування випускникiв ВНЗ?

Більшість експертів підтримує такий крок проте застерігає від помилок при впровадженні його у життя, зокрема через бюрократизацію відповідних процедур і втрату самої ідеї незалежності (що відкриє новий простір для корупції). 

Зауважується, що для впровадження необхідно отримати вичерпні відповіді на запитання:

Хто фінансуватиме такий проект?

Хто формуватиме відповідний стандарт?

Чи не стане він інструментом боротьби начальства з незгодними?

Які основи незалежного тестування?

Хто його організовуватиме?

Хто писатиме тести?

Чим вони будуть – заміною традиційних екзаменів чи лише їх перевіркою?

Як їх між собою узгоджувати?

Чи повинні проходити незалежне тестування усі випускники, чи слід обмежитися тільки спеціальностями соціального спрямування та підвищеного попиту (педагоги, лікарі, юристи, економісти)?

Прихильники незалежного оцінювання вважають, що воно сприятиме систематизації знань студентів-випускників, формуванню у них ширшого бачення своєї спеціальності, об’єктивній оцінці рівня знань випускника майбутнім роботодавцем.

Противники запропонованої ідеї зауважують, що вона суперечить автономії університетів, адже заперечує їх право на встановлення рівня підготовки фахівців. Атестація випускників має відбуватися з врахуванням стандартів щодо компетенцій, визначених при акредитації спеціальності, але диплом має відображати специфіку навчання саме в конкретному університеті, а не в державі загалом.

Компромісне рішення передбачає розведення академічної та професійної освіти (розрізнення професії та спеціальності). ВНЗ мають давати диплом, що підтверджує набуття спеціальності, а професійне співтовариство проводити свої іспити і видавати сертифікат, що підтверджує професійну кваліфікацію.

5. Хто, на Вашу думку,   має  насамперед   протидiяти   корупції у вишах і як саме?

 Експерти констатують, що протидія корупції у вишах має здійснюватися різними суб’єктами на різних рівнях.

На загальнодержавному рівні

Державними органами – Міністерство освіти, прокуратура, СБУ. Пропонується також спеціально створити організацію, непідконтрольну ВНЗ (можливо навіть поза владою міністерства освіти).

Громадськістю, насамперед освітньою та науковою, яка має об’єднати зусилля адміністрації, викладачів та студентів та вимагати від державних органів подолання соціальних передумов корупції — недофінансування освіти, перевантаженості викладачів та студентів тощо.

Держава має протидіяти корупції у ВНЗ через підвищення оплати праці викладачів, фінансування місць державного замовлення щорічно залежно від успішності, запровадження стандартизованих зовнішніх екзаменів.

Керівництво, вчені ради і студентське самоврядування вищих навчальних закладів – через встановлення і дотримання етичних стандартів для викладачів і студентів.

Водночас експерти ставлять під сумнів як здатність боротися з корупцією правоохоронних органів ( «існуючі – апріорі не спроможні»), так і можливості громадськості («високою є ймовірність, що під виглядом «боротьби з корупцією» та від імені громадськості обстоюватимуться чиїсь окремі, далекі від соціальної справедливості, інтереси»). 

На рівні самих вишів протидіяти корупції мають насамперед:

 

  • керівництво вишу (забезпеченням об’єктивності в оцінюванні знань та вирішення конфліктів у цій сфері);
  • органи студентського самоврядування, студентські профспілки («оприлюдненням інформації про викладачів-хабарників і студентів-хабародавців»);
  • самі викладачі («тим, що не братимуть хабарів») і студенти («тим, що викриватимуть випадки хабарництва серед викладачів»).


6. Як Ви вважаєте, чому студенти настільки  терпимі до корупції?

Експерти виокремили різні групи студентів, які по-різному вмотивовані.

Студенти, які зацікавлені у існуванні корупції.

Вдаються до купівлі оцінок:

  • через лінощі («можна не перенавантажуватися, а просто купити оцінку. Так, як хліб в магазині. Це ж просто! Не треба тісто місити, воду носити»);
  • через те, що працюють і не мають часу на підготовку;
  • через те, що не вважають за потрібне вивчати «непрофільні» курси.


Студенті, які не купують оцінок.

  • терпимі до корупції, бо переконані, що її неможливо викорінити;
  • не засуджують корупцію, бо вважають, що вона їм не заважає («пока коррупция не касается их лично, то ничего и делать не возникает желания»);
  • їм взагалі байдужий навчальний процес із усіма його складовими.

 

7. Що можуть зробити студентські організації у боротьбі з корупцією?

Експерти виокремили наступні напрямки діяльності:

Здійснювати постійний моніторинг студентського середовища з метою виявлення фактів хабарництва.

Співпрацювати з керівництвом вишу у напрямках боротьби з проявами корупції.

Виконувати роль пропагандиста (зокрема у плані донесення до студентів їхніх прав та обов’язків і трактування цих положень).

Створювати кодекси честі Студента, за порушення яких останні будуть «по-іншому» сприйматися студентським загалом.

Створювати і пропагувати позитивний імідж студента, який самостійно вчиться, а не купує оцінки.

Розповсюджувати досвід ефективних спроб протидії корупції.

 

Водночас експерти зауважили, що студентським організаціям важко дієво протистояти корупції через їх нечисленність.

 

Список  експертів

Вадим Васютинський – завідувач лабораторії Інституту соціальної і політичної психології.
Алла Волошина – віце-президент ТО «ТОРО».

Лілія Гриневич – докторант Інституту педагогічної освіти та освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, координатор напряму «Суспільство знань» партії «Фронт змін».

Тарас Добко – Український католицький університет.

Сергій Квіт – ректор Університету «Києво-Могилянська Академія».

Олена Злобіна – завідувачка відділом соціальної психології Інститут соціології НАН України.

Марія Зубрицька – проректор Львівського національного університету.

Павло Полянський – Голова правління ГО «Центр освітнього моніторингу».  

Сергій Раков – професор Харківського національного педагогічного університету.

Інна Совсун – експерт з освітніх питань, викладач Національного університету  

«Києво- Могилянська Академія».

Іван Тодоров – професор Донецького національного університету.

Олег Шаров – перший проректор Університету економіки та права «Крок».

Були  опитані представники наступних студентських організацій:

Української асоціації студентського самоврядування.

Студентського  парламенту Вінницького національного технічного університету.

Донбаської асоціації розвитку студентського самоврядування.

Студентської ради м. Києва.

Студентської рада Автономної республіки Крим.