Євроінтеграція як шанс: нові тренди громадської думки

Марія Золкіна, для ЄвроПравди

Всі ми пам’ятаємо, що саме "євроінтеграційний" обман Януковича та його команди став поштовхом до початку Євромайдану. І навіть коли революція розширила горизонти вимог - ключовою тезою, разом з відставкою Януковича, лишалася вимога докорінних європейських реформ в Україні.

 Успішність цих реформ як від політичної волі керівництва держави, так само і від громадської підтримки євроінтеграції. Адже без підтримки суспільства навіть щире бажання влади проводити болючі перетворення буде швидко зведене нанівець.

Чи є перспективи поєднання цих компонентів в сьогоднішніх умовах? Чи змінилося ставлення українців до інтеграційних пріоритетів після подій останніх місяців? Як сьогодні відрізняється ставлення до Європейського та Митного Союзу по регіонах і різних вікових групах? Чи збільшилося останніми місяцями більше українців, які відчувають себе частиною європейської спільноти? І чи може українське суспільство об’єднатися навколо ідеї євроінтеграції? "Демініцативи" спробували знайти відповіді на ці запитання.

Підтримка членства України в Європейському Союзі, а не Митному, переважає в українському суспільстві від кінця 2011 року. Але проблема полягала в тому, що цю підтримку демонструвала не абсолютна, і навіть не переважна, а лише відносна більшість українських громадян.

Приміром, лише рік тому, коли одна частина українського суспільства сподівалася на підписання Угоди про асоціацію, а інша частина зберігала мовчання і не протестувала проти "євроінтеграційних" обіцянок Януковича, співвідношення між прихильниками ЄС і Митного Союзу було таким: вступ України до ЄС пріоритетним напрямом інтеграції вважали 42% українців, приєднання до Митного Союзу – 31%, ще 13,5% вважали, що Україні варто і надалі залишатися як поза одним союзом, так і поза іншим. І аж 14% тоді заявляли, що не мають чітких переконань з цього питання.

Перевага підтримки європейського вектору давала підстави для оптимістичних заяв експертів, але ж будемо щирими - її рівень був все-таки недостатнім, аби змусити політиків втілювати реформи та не звертати з європейського шляху.

Після Майдану суспільство змінило ставлення до інтеграційних перспектив України.

Зокрема, частка прихильників руху до ЄС збільшилася до 45% у березні і до 50,5% - у травні 2014 р. Привабливість же Митного Союзу у порівнянні з попереднім роком – навпаки, істотно зменшилася. Зараз кількість прихильників євразійського вектору в українському суспільстві безпрецедентно мала – 21%. Паралельно з цим українці в цілому стали тяжіти до більшого визначення із своїми пріоритетами: "сіра" категорія невизначених за останні 2,5 роки зменшилася на 6%.

Яким інтеграційним напрямом має йти Україна?

Не менш яскравою ілюстрацією змін у ставленні до ЄС та Митного Союзу, є питання щодо приєднання України до цих організацій. Зокрема, якщо в грудні 2009 року членство України в євразійському об’єднанні разом з Росією, Білоруссю і Казахстаном підтримували 58% громадян і 20% були проти, то сьогодні ситуація виглядає діаметрально протилежно: 61% українців виступають проти вступу до МС, а прихильників лишилося тільки 24,5%.

Як Ви вважаєте, чи треба Україні вступати до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном

А от підтримка членства в Європейському Союзі навпаки за останні 4 роки поступово зростала від 43% у грудні 2010 р. – до 48% у грудні 2013 р. і рекордних 53% у травні 2014 р.

 Як Ви вважаєте, чи треба Україні вступати до Європейського Союзу?

Отже, що це означає? По-перше, вибір на користь Європейського Союзу дійсно стали поділяти більше українців, аніж будь-коли.

Але головне, що ця позитивна динаміка є сталою, вона мала місце протягом останніх років і означає ситуативної зміни позиції.

Усвідомленість зовнішньополітичного вибору створює і важливі умови для проведення внутрішніх трансформацій. Якщо суспільство бачить пріоритетом рух до ЄС, то шанси на сприйняття навіть болісних, але стратегічно важливих реформ з євроінтеграційного пакету – значно вищі.

Хоча впадати в євро-ейфорію теж не варто: рівень підтримки євроінтеграції може і знизитись, якщо процес реформ під маркою євроінтеграції буде спотвореним, поверховим чи недолугим, або соціально-економічне становище певних груп в суспільстві різко погіршиться внаслідок цих змін.

Європейська інтеграція: єднання різних поколінь?

Традиційно молодь вважалася найбільш прихильною до євроінтеграції частиною суспільства. І дійсно, ще рік тому підтримка вступу до ЄС була найвищою саме у віковій групі 18-29 років – 54%. Більше того, молодь була єдиною віковою групою, переважна частина якої виступала саме за євроінтеграційний напрям, як за пріоритетний.

Але згодом картина інтеграційних пріоритетів у віковому розрізі суттєво змінилася.

Змінилася вона на користь підтримки європейської інтеграції у всіх вікових групах.

Так, серед молоді і досі найбільша кількість прихильників євроінтеграції, але якщо рік тому серед громадян віком 30-39 років за вступ до ЄС виступали 44,5%, то зараз – 55%, у групі 40-49 років – 44,5, а нині - 53%, 50 – 59 років – 37,5 та 51% відповідно. Навіть серед населення віком 60 років і старше відносна більшість (41%) зараз підтримує приєднання до Європейського союзу.

Паралельно серед громадян всіх вікових груп зменшилася частка прихильників Митного Союзу, найбільше цей показник впав у групі 50-59 років (від 39% до 22%) і серед людей старше 60 років (від 45% до 28%).

Тобто ставлення суспільства до євроінтеграції вперше вирівнялося –європейський напрямок підтримують майже рівним чином і молодь, і старші люди, за винятком українців пенсійного віку.

Яким інтеграційним напрямом має йти Україна?

Вочевидь, події останніх місяців, осмислення наслідків режиму Януковича та пряма агресія Росії, до союзу з якою традиційно більше тяжіли люди старшого віку, виявилися для них чи не найкращим аргументом на користь європейського вибору.

Ці результати є ще одним чинником, який може сприяти об’єднанню суспільства та лояльному ставленню до проєвропейських реформ.

Регіони: де зараз проходить кордон між симпатиками ЄС і Митного Союзу?

Регіональні відмінності у зовнішньополітичних пріоритетах завжди існували в українському суспільстві. Умовна межа проходила між Заходом і Центром, об’єднаними підтримкою європейської інтеграції, та Півднем і Сходом, що надавали перевагу вступу до Митного Союзу.

Саме ці зовнішньополітичні орієнтації поряд з мовним питанням очевидно намагалися використати для ідеологи так званої "Новоросії" - конструкції, що виявилася абсолютно штучною і не підкріпленою єдністю громадської думки в південних і східних областях.

Південь і Схід сьогодні суттєво відрізняються від Донбасу не тільки значно нижчою поширеністю сепаратистських ідей, але і своїми інтеграційними пріоритетами.

Донбас зараз є єдиним регіоном України, де абсолютна більшість населення (68%) виступає за членство в Митному Союзі, і де підтримка вступу до ЄС є найнижчою (13%).

Так, на Півдні і Сході немає переваги підтримки вступу до ЄС, але картина все-таки істотно відрізняється від Донбасу, оскільки громадська думка більш-менш рівномірно розподілена між підтримкою членства в ЄС, Митному Союзі та неприєднанням до жодного з них.

Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (Травень, 2014 р.)

На Півдні і Сході дійсно своя специфіка, і колишні прихильники євразійського вектору, розчарувавшись у цьому виборі, скоріше перейдуть у табір інтеграційних "противсіхів", аніж одразу стануть прихильниками ЄС. У порівнянні з травнем 2013 р. на Півдні, наприклад, прихильників Митного Союзу поменшало на 14% (з 39% до 25%), але стало вдвічі більше прихильників ідеї неприєднання ані до ЄС, ані до МС (від 14% до 28%).

Це додає до розуміння інформаційної політики, яку треба проводити у південних і східних регіонах.

Звичайно, говорити умовно з Херсонською чи Запорізькою областю про переваги європейських реформ і стандартів буде дещо легше, аніж з Донбасом, де сконцентровані активні прихильники євразійської інтеграції, та ще й виокремилося ядро прихильників сепаратизму.

Логічно, що саме в найбільш прихильному до ЄС Західному регіоні зосереджена і найбільша частка людей, які вважають себе європейцями – 23% - безумовно і ще 36% - скоріше, так. Центр - на другій позиції з 43% населення, які ідентифікують себе як європейців.

Донбас знову постає найбільш "далеким" в цьому аспекті регіоном, і в цьому полягає ще одна відмінність Півдня і Сходу від Донбасу.

В той час як 38% жителів Півдня не сумніваються в своїй приналежності до європейської спільноти (сума першого та другого рядків – ред.), на Донбасі таких – лише 11%. І це є ще одним важливим моментом, який ускладнюватиме розмову з Донбасом про європейське майбутнє України.

Чи відчуваєте Ви себе європейцем? (Травень, 2014 р.)

Чи можемо ми об’єднати Україну навколо ідеї євроінтеграції?

Незважаючи на посилення відцентрових та навіть сепаратистських тенденцій, європейська інтеграція все-таки може об’єднати українське суспільство. Для цього потрібне забезпечити такі умови:

• І сприймати, і представляти євроінтеграцію потрібно в першу чергу не як зовнішню, а як внутрішню політику. Політику реформ, що актуальні та потрібні для всіх регіонів України. Інформаційний супровід реформ повинен бути не менш активним, всеохопним та ефективним, аніж вони самі, особливо – на Півдні і Сході, де є істотний резерв для підтримки євроінтеграції в категорії "неприєднанців". На перший план має вийти зміст європейської інтеграції, а не просто її форма.
• З Донбасом все-таки доведеться вести особливу розмову, скільки б претензій не було у інших регіонів з цього приводу, і акцент в цій розмові повинен бути на економічній перспективі цього регіону.

У важливості саме економічних питань для Донбасу, його тривогах з приводу розриву економічних зв’язків з Росією можна і потрібно бачити в ґрунт для розмови з регіоном. Вас хвилює економіка, робочі місця, зарплатня - ось програма реформ і чіткі перспективи.

Питання ідентичності, звичайно, це питання часу. Але і тут постає особливість європейськості в розумінні українців. Зокрема, в минулому році в опитувані ми зафіксували, що для того, аби відчути себе європейцями, українцям не вистачало в першу чергу - як би ви думали, чого саме? Певного рівня матеріального добробуту (для 59% тих, хто не міг назвати себе європейцем). На другому місці – відчуття захищеності законом (для 40%). При чому матеріальний добробут опинився на першому місці в усіх регіонах.

• У нового президента, як би парадоксально це не звучало в нинішніх умовах, чи не найбільші шанси стати президентом всієї України, здобути легітимність на Донбасі, навіть не будучи обраним більшістю виборців цього регіону.

По-перше, його виборці були більш певні, аніж виборці інших кандидатів, що Порошенко зможе об’єднати громадян різних регіонів (34% тих, хто збирався за нього голосувати). По-друге, половина його виборців вважали, що він знає, як подолати економічну кризу і вивести економіку на зростання. По-третє, 74% його виборців підтримують вступ до ЄС, і лише 6% - приєднання замість цього до Митного Союзу.

Поєднання кредиту довіри, плану економічних та інших європейських реформ як внутрішнього виміру євроінтеграції створює надзвичайно високі шанси для об’єднання країни навколо євроінтеграції.

Отже, сьогодні Україна, навіть не зважаючи на зовнішню агресію та внутрішні виклики, переживає унікальний момент.

Вперше в нашій історії є шанс, що політична воля проводити євроінтеграційний курс та громадська підтримка цього вектору можуть поєднатися як дві невід’ємні частини одного цілого.

Воля політичних еліт та підтримка громадськості разом здатні запустити двигун євроінтеграції, який покривався пилом майже весь період незалежності України.

Зараз все залежатиме від того, як ми, українське суспільство скористаємося цим шансом і чи готові ми додати власний внесок у просування європейської інтеграції зсередини країни.

Автор: Марія Золкіна,
Політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва"