Евакуація з Курщини: Марія Золкіна розповіла, яку відповідальність має перед російським населенням Україна

15 серпня міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук повідомила про те, що військові опрацьовують можливий маршрут гуманітарного коридору для цивільних з Курської області Росії до Сум.

Та чи обов'язково Україні евакуйовувати росіян та яку відповідальність перед населенням тієї території РФ, яку нині контролюють Сили оборони, має держава згідно з міжнародним правом? Про це Суспільному розповіла Марія Золкіна, голова напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.

Найголовніше, що ми маємо розуміти, що немає імперативної норми, що ми обов'язково повинні в нашій ситуації, безпосередньо на свою територію евакуювати це населення. Мова йде про дві ворогуючі країни, тим паче, що Україна офіційно, згідно з резолюціями ООН, має статус жертви у цій агресії. Єдине, що дає практика міжнародних збройних конфліктів і те, що записано в приписах міжнародного гуманітарного права — це те, що держава, яка контролює певну територію, як ми зараз контролюємо частину Курської області, ми повинні займатися захистом первинних потреб і забезпечувати базові первинні потреби місцевого цивільного населення. Безпека сюди дійсно входить, але автоматичного безпосередньо імперативу такого і зобов'язання, щодо евакуації, такої деталізації в міжнародному праві немає і навпаки, є певні практики і певні приписи, які дають певну свободу дій.

Евакуація з урахуванням думки громади, що приймає людей

Найголовніше, це те, що ця евакуація взагалі, як така, дійсно має бути потрібна. Але питання в тому, що вона повинна відповідати ряду норм для того, щоб не призвести до ще більших конфліктів. Це стосується безпосередньо приймаючих громад. Є практика, є рекомендації ООН, зокрема є роз'яснення, що коли відбувається евакуація населення з однієї частини конфліктної зони в іншу частину, то тоді, максимальне залучення місцевих громад, місцевого населення, місцевої влади повинно бути. Це робиться для уникнення конфліктів на місцях, тобто перевезення населення “всліпу” і поселення його без розуміння того куди, разом з ким і якими будуть наслідки співіснування цих людей в сусідніх будинках, такого бути не повинно. Мені здається, що цей компонент взагалі випав з дій української влади. А це одна з основних вимог, якими мають послуговуватися держави, які контролюють одну територію і можуть евакуювати в гуманітарних цілях населення з цієї території кудись ще.

Мені невідомо про те, щоб на місцях велися якісь широкі консультації, щоб було зрозуміло, як відреагує конкретно ця громада, конкретно ця вулиця. Цього просто немає. У нас пішли від зворотного: від рішення і потім його імплементації. Навіть тут йдеться не про політику, тут йдеться власне про приписи і рекомендації тієї ж організації Об'єднаних націй, як проводяться евакуація в подібних випадках: вона обов'язково повинна враховувати інтереси тієї громади, куди люди їдуть, щоб не викликати жодних конфліктів, жодного дискомфорту і так далі.

Евакуація у безпечні місця

Другий момент, який теж випливає з цих правил по евакуації населення, але він дає Україні певну гнучкість, свободу дій. Це те, що ця евакуація повинна відбуватися в безпечній зоні. Оце прямо жорстке правило, тобто територія, до якої населення евакуюється, повинна бути безпечною від воєнних ризиків, від конфліктів і так далі. Україна вся, за визначенням, не є зараз безпечною зоною, тобто для нас це суперечність. Ми, начебто, маємо Курську область, яку скоріше за все росіяни будуть рівнятись землею авіаційними бомбами і так далі, але Сумщина, Харківщина, Київщина, північні райони Чернігівщини, будь-яка насправді область в Україні, чим вона набагато безпечніша, ніж ті райони та селища, з яких збираються чи починають вже вивозити з Курської області? Тобто, правила цієї евакуації, як в нашому випадку, виглядають як суперечність і Сумщина — це точно небезпечна зона. В порівнянні з деякими селами на Сумщині, як їх просто знищували, то навіть сама Суджа зараз виглядає більш безпечною, тому такої градації, де безпечніше, її немає. Ми просто можемо розуміти, що у Львові теоретично більш безпечно, ніж, наприклад, в прикордонних районах Сумської чи Харківської області, але назагал в України є можливість взагалі, як мінімум, не поспішати з цією евакуацією. Більше того, це дає можливість Україні не автоматично, не швидко взагалі займатися якимись перевезеннями цього населення росіян, але просто почати дискусію з нашим партнерам, перед якими ми хочемо виглядати такою відповідальною стороною цього конфлікту, яка відрізняється від Росії, яка не депортує, не заміщує населення, а саме евакуює.

Ми відповідальні за цивільне населення і його доступ до мінімальних базових потреб, от ми хочемо використати це політично на свою користь, але якраз таки відповідальна сторона, цілком згідно з приписами міжнародного гуманітарного права, має можливість почати детально розмову і пояснювати: дивіться, от ми маємо евакуювати безпечну зону, а де у нас тут безпечна зона? Ми маємо евакуювати в громади, де це не спричинить внутрішні проблеми, розколи, конфлікти побутові на місцях. Де в нас такі громади?

Статус евакуйованих із Росії

Третій момент теж дуже важливий, який зараз не враховується, і я просто поки що не бачу в урядових заявах, як це взагалі буде врегульовано. Будь-яка евакуація носить тимчасовий характер, бо інакше, якщо вона не тимчасова, то це вже називається депортацією. Тимчасовість цього переміщення означає, що як тільки в їхніх рідних населених пунктах стає ситуація безпекова чи гуманітарна краще, вони при першій же нагоді мають бути повернуті назад або мати право повернутися назад. Й перш ніж їх заселяти в Сумській чи в будь-якій іншій області, треба врегулювати механізм, який у них буде статус. Тобто, людина не може знаходитись з іноземним громадянством на території України без жодного статусу: вона або турист або має право на проживання.

Ще відповідно виникає питання, як буде регулюватися оця тимчасовість? Тобто, вони будуть переміщені, проходить умовно два місяці та уявляємо собі сценарій, що гуманітарна ситуація і безпекова ситуація дозволяє їм повернутися назад в їхні населені пункти, а вони кажуть: “А ми не хочемо”. Як ми їх будемо переміщати? Тобто, якщо у них буде статус біженців, ми не зможемо їх витворити за межі України, тому що біженця не тільки не відправляють на територію, з якої він приїхав, його заборонено видворити з країни. Тоді виникає питання, чи будуть вони мати статус якогось резидента. Якщо так, то якого? Чи буде в них право на роботу, чи вони будуть винятково “сидіти” на соціальних виплатах, без права на роботу і відповідно чекати можливості виїхати назад.

Нині уряд має визначити цей статус, так як уряди країн Євросоюзу надають зараз українцям в Євросоюзі статус тимчасового прихистку від війни, а не статус біженців. Це було їхнє рішення на рівні Єврокомісії, і потім його дублювала кожна країна Євросоюзу окремо.

Ризики для приймаючих громад

Четвертий момент в цій ситуації — це враховуючи ризики для приймаючих громад і взагалі, в залежності від кількості цих людей, ми не зможемо проводити так звану фільтрацію, яку проводила Росія з нашими громадянами, яких вона вивозила. Тобто, фактор безпеки: хто ці люди, чим вони будуть займатися? Тому що їхні переміщення жодним чином не будуть обмежені.

Україна їм статус біженця не надає, бо це їй не вигідно, то вона і не буде обмежувати свободу пересування і це відкрите питання, адже якщо ми їх тимчасово евакуюємо, ця тимчасовість не передбачає, що вони залишатимуться в Україні надовго. Також, не передбачає, що вони отримуватимуть статус на проживання, роботу, облаштування їхнього життя, бо тоді це означатиме, що багато з них можуть сказати, що вони в принципі залишаються або можуть використати привід проживання в Україні для того, щоб їхати просити статус біженця на кордон з будь-якою європейською країною.

Проблема в тому, що ми почали зі зворотного, ми почали їх евакуювати в на територію, яка точно не є більш безпечною, ніж Курська область, не прорахувавши ризики для місцевих громад і не прорахувавши, а яким буде їхній статус і як це буде.

Вивезення евакуйованих росіян до інших країн

Теоретично це можливо, але для цього країна офіційно сама має вийти з такою пропозицією або неформально спочатку до неї звертаються організації, наприклад, Червоний Хрест. Адже офіційно ні міжнародний Червоний хрест, ні ООН, ні Україна, ніхто не може державі офіційно надіслати запит на прийняття біженців. Спочатку відбуваються дипломатичні переговори і потім держава оголошує про рішення, що вона готова, тобто від неї має йти ініціатива, з правової точки зору.

Якщо говорити про Білорусь, оскільки Лукашенко, коли треба, вступає в переговори з західними державами, і з Україною, то я думаю, він цілком це міг би зробити, але мені здається, що якраз Росії і не вигідно, щоб це відбулося, тому що вони вже почали розкручувати тему, що як в часи Другої світової війни, нацисти вивозили людей з наших територій, так тепер Україна вивозить наших росіян. Це їм дуже вигідно і більше того, у Росії зараз немає взагалі жодних обмежень з тим, щоби забрати цих людей в свої сусідні області. Для цього вони повинні попросити гуманітарний коридор в свою сторону, на територію, яка підконтрольна Росії.

Гуманітарні коридори працюють, у нас так було на Півдні України, наприклад, з Маріуполем. Це Україна зверталася до міжнародного Червоного хреста з проханням відкрити гуманітарний коридор для людей з окупованого Маріуполя в бік України і Росія тоді не погоджувалася. В якийсь момент почали відкривати, пропускали через свої фільтраційні табори людей: когось ув'язнювали, когось зупиняли, когось пропускали. Але ініціатором має бути та країна, яка їх хоче прийняти. Червоний хрест не може надіслати запрошення Росії забрати своїх громадян. Росія цього не робить, думаю, навмисно для того, щоб якраз створити Україні цю проблему.