Чому на Заході вірять у трансфер влади в РФ — Марія Золкіна

Текст з Facebook-сторінки Марії Золкіної  опубліковано на  NV

У демократичної Росії, на думку країн Заходу, має бути обличчя. Хтось має цю Росію майбутнього уособлювати

Я опущу якісь загальні коментарі і залишу лише те, що має значення для України:

1. Україні буде складніше відстоювати свою позицію щодо умов завершення війни з Росією і методів, потрібних для послаблення Росії. Саме так, не треба недооцінювати важливість, вагу і символічність таких фігур, як Володимир Кара-Мурза і Ілля Яшин, і, зокрема, вже вільного Михайла Ходорковського навіть не для Росії, а для колективного Заходу. На жаль, в деяких країнах віра, а в деяких — розрахунок і бізнес-інтерес — не нищити російську державу є значно сильнішими, ніж спроможності України довести, що переможена Росія — єдиний варіант мати безпеку в регіоні.

І в цій вірі чи розрахунку представники політичних еліт шукають, на кого можна спертися. Бо у демократичної Росії, на їхню думку, має бути обличчя. Хтось має цю Росію майбутнього уособлювати. І ідея багатьох на Заході — це сліпа віра в трансфер влади в РФ до більш демократичних представників російського суспільства.

2. Треба чекати нової й посиленої хвилі і закликів до примирення між російськими опозиціонерами і «громадянським суспільством» і українцями. Ці заклики якось зійшли до мінімуму протягом останнього року, але зараз я прогнозую їхнє посилення. Логіка за цим буде така: з одного боку, на фронті — гаряче, але без кардинальних проривів, в дипломатії є/будуть обережні спроби намацати підґрунтя для так званого режиму тиші, а тим часом — давайте працювати на майбутнє, коли режим Путіна буде кимось замінений. В цьому ланцюжку для німців, наприклад, немає нічого кривого чи дивного. І для них цілком очевидно, що українці мають вести розмову з тими росіянами, які в еміграції, але уособлюють когось відмінного від Путіна.

3. Складно буде вимагати посилення санкцій, коли символи російського лібералізму прямо вимагатимуть послабити санкції для «звичайних росіян». Де та межа між санкціями проти держави і її населенням — неясно. Так само, як неясно, яким чином можна очікувати на будь-які зміни, принаймні, в підтримці війни і режиму, якщо населення не відчуватиме жодних реальних наслідків. Воно і нині не протестує, але це точно не привід санкції послаблювати. Все це багатьом нашим партнерам пояснювати марно: вони живуть в ілюзії, що народ Росії проти війни в своїй більшості.