Опитування
Перегляди: 541
21 липня 2008

Чи потрібен Україні нейтральний статус?

Круглий стіл

21 липня 2008 р.,

Українське національне інформаційне агентство — Укрінформ
(вул. Б.Хмельницького, 8/16).

Організатор круглого столу — Фонд “Демократичні ініціативи”


Учасники:

  • Євген Жеребецький – експерт із проблем міжнародної безпеки,
  • Олексій Їжак – Інститут стратегічних досліджень (м. Дніпропетровськ),
  • Петро Канана – помічник першого заступника Міністра оборони України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції,
  • Олег Медвєдєв – радник Прем’єр-міністра України,
  • Борис Парахонський – завідувач відділом Національного інституту проблем міжнародної безпеки,
  • Галина Яворська – державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки.

Модератор – Ілько Кучерів – директор Фонду “Демократичні ініціативи”.

 

Питання до розгляду:

  • Що таке державний нейтралітет у юридичній площині?
  • Політична (геополітична) ціна нейтралітету.
  • Військові й економічні аспекти нейтралітету.
  • Кому вигідний нейтральний статус (внутрішні та зовнішні чинники)?

 

Проблема відносин України із євроатлантичним світом обросла великою кількістю міфів і стереотипів. Один із них про можливий нейтральний статус України. Ідея нейтралітету часто подається в Україні як можлива національна ідея, здатна об'єднати суспільство. Кому вигідний насправді нейтральний статус і що він означатиме для України у політичній, економічній і юридичній площинах – про це говоритимуть учасники сьогоднішнього круглого столу.


Тези виступів учасників круглого столу

Євген Жеребецький , експерт із проблем міжнародної безпеки,

  • Україна в жодному разі не може бути (і не буде в майбутньому) нейтральною державою, оскільки сьогодні вона опинилась на межі двох світів – євроатлантичного і євроазійського. Натомість наводити приклад нейтральної Австрії (яка задекларувала свій державний нейтралітет у 50 роках під тиском сталінської Росії), чи Швейцарії – принаймні некоректно, оскільки ці країни знаходяться всередині європейської геополітичної платформи. І тим самим автоматично отримують захист від ЄС і НАТО.
  • Проголошення нейтрального статусу Україною матиме для неї катастрофічні наслідки: відповідно до висновків американського професора Р.Коллінза, якщо якась відносно невелика країна опиняється між двома потужними геополітичними платформами, які переважають її в ресурсному плані, то через деякий час вона буде неминуче розірвана принаймні на дві частини. Що, зрештою, і намагаються реалізувати кремлівські геостратеги і про що вголос говорять дугіни, жиріновські і лужкови. За цим планом Схід України дістанеться Росії, а Захід – Європі.
     

Олексій Їжак, завідувач відділу проблем воєнної безпеки. Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровську (ДФ НІСД).

Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету. До проголошення Україною незалежності працював у Конструкторському бюро "Південне". Досліджує теми, пов’язані з європейською безпекою, зокрема питання розширення НАТО і нейтралітету, нерозповсюдження зброї масового ураження, реформуванням сектору безпеки України. Має кілька десятків публікацій у ф
ахових виданнях в Україні і за кордоном. Співавтор кількох монографій.

– Членство у НАТО і нейтралітет — дві основні форми безпекового статусу європейських країн. Позаблоковість не має відношення ні до першого, ні до другого. Позаблоковість України при збереженні російської військової присутності позбавлена сенсу, оскільки з одного боку не дозволяє використовувати механізми колективної оборони НАТО, з іншого — не дозволяє Україні проголосити нейтралітет у разі військового конфлікту або війни (він не буде визнаний).

У мирний час нейтральний статус, на відміну від членства у НАТО, не накладає вимог щодо внутрішнього устрою країни. Відтак він не дає європейської перспективи. Нейтральними є не тільки Швейцарія, але й такі країни, як Туркменістан і Лаос. Проголошення нейтралітету в нинішніх умовах скоріше може перетворити Україну на Туркменістан, ніж на Швейцарію.

Виходячи з інтересів безпеки, проголошення нейтралітету не має сенсу до моменту припинення російської військової присутності. Виходячи з міркувань реформування країни, проголошення нейтралітету позбавлене сенсу до отримання чіткої перспективи членства в Європейському Союзі.

З іншого боку, членство України в НАТО не виключає російської військової присутності і обов'язково передбачає проведення в Україні реформ за європейськими моделями.
Отже, на сьогодні набуття Україною нейтрального статусу європейської країни є набагато складнішою задачею, ніж набуття членства у НАТО.
 

Петро Канана, помічник першого заступника Міністра оборони України (з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Полковник запасу, за плечима – 27 років служби у Збройних Силах Радянського Союзу та України, майже 3 роки – у військовому представництві Місії України при НАТО, де виконував обов’язки офіцера взаємодії зі стратегічними командуваннями НАТО у Координаційному центрі партнерства в м. Монс, Бельгія.

– Перш ніж говорити про абстрактні речі – «нейтралітет» України чи її позаблоковий статус – треба усвідомити, що слід бути законослухняним і керуватися національними інтересами своєї ДЕРЖАВИ Україна, а не інших держав.
Яскравим прикладом ціни набутого в минулому нейтралітету може бути Швейцарія, яка вже втомилася витрачати 5% ВВП на оборону і думає щось робити зі своїм формально існуючим статусом, оскільки швейцарці розуміють, що такі витрати на оборону в сучасних умовах – це ДУЖЕ БАГАТО. (Для порівняння: в законі «Про оборону України» на забезпечення оборони має виділятися 3% ВВП, а реально у різні роки виділялося від 1,56 до 1,74% (навіть до 2% не дотягували законодавці).

В сучасній Європі (а Україна є європейською країною) немає жодної не по формі, а по суті нейтральної країни. Як декілька інших формально нейтральних країн (Австрія, Ірландія, Фінляндія і Швеція) та сама Швейцарія вже не є нейтральною країною у повному сенсі цього слова, оскільки військові фахівці з усього світу проходять професійну підготовку на території зазначених країн, а їх власні військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях в усьому світі.

Наразі треба виконувати закони, прийняті єдиним законодавчим органом держави, оскільки всі політичні сили, представлені у парламенті, доклали своїх зусиль до формування дійсного українського законодавства, де чітко визначено намір приєднатися до найефективнішої системи колективної безпеки, якою є НАТО. Хто із можновладців не виконує вимог законодавства – має бути притягнутий до відповідальності встановленим порядком, що у свою чергу підтвердить позитивну тенденцію змін в Україні.
 

Борис Парахонський, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБУ.
Доктор філософських наук. Закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1976) та аспірантуру Інституту філософії АН України. Працював у різний час на посадах зав. відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), зав. кафедри культурології Національного університету “Києво-Могилянська Академія, зав. відділу Національного інституту українсько-російських відносин. Наукові інтереси в галузі філософії пізнання, семіотики культури, політології, міжнародних відносин, стратегічних досліджень. На цей час займається дослідженнями проблем глобальної та європейської безпеки.

  • “Нейтралітет” – питання конкретно-історичне: країна може бути нейтральною у разі, коли в її оточенні існує значна конфронтація між іншими державами (включаючи ситуацію військового конфлікту), які прагнуть втягнути у сферу своїх інтересів і конфронтації нейтральну країну. Оскільки таке протистояння в оточенні України формально відсутнє (Росія та НАТО є партнерами), то питання “нейтралітету” для нашої держави не стоїть.
  • Деклароване свого часу “прагнення України у майбутньому бути нейтральною та позаблоковою державою” проголошувалося у ситуації, коли вона ще перебувала у складі СРСР, тобто входила у “військово-політичний союз”. Отже, це означало прагнення вийти із залежності від СРСР і не включатися у можливий новий блок під контролем Москви. У сучасних історичних умовах потреба у цьому відпала.. Для політичних сил, що виступають за “нейтральний статус України”, це поняття фактично тотожне гаслу “не вступати до НАТО”.
  • Для України вступ до НАТО є не так військово-політичним завданням, як питанням її включення у надійну і ефективну західну систему безпеки, що є важливою умовою її соціально-економічного розвитку, модернізації країни та демократичної трансформації. Політики, які виступають проти цього, фактично виступають проти європейської інтеграції держави, формування розвиненого демократичного суспільства європейського взірця. Відокремити європейську інтеграцію від її безпекового аспекту, посилаючись на досвід деяких країн – членів ЄС і не членів НАТО, означає плекати певні ілюзії або свідомо відволікатися від сучасних історичних реалій.
     


Галина Яворська, доктор філологічних наук, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Фахівець з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, спеціаліст у галузі аналізу політичного та інших видів дискурсу. Автор монографій та численних статей, серед останніх праць - дослідження образу Європи у сучасних українських медіа (у друці). Учасник міжнародних наукових проектів. Мріє пожвавити та урізноманітнити ландшафт української політичної науки за допомогою застосування методів сучасної когнітивної лінгвістики.


– Міф про можливість побудови «загальноєвропейської системи безпеки» разом з Росією, але без НАТО та США є небезпечним. Насправді НАТО залишається і залишатиметься у середньо та довготерміновій перспективі ключовим елементом системи безпеки на Європейському континенті, яка перебуває нині у процесі трансформації. Поза участю у НАТО Україна втратить будь-які можливості брати участь у новітній системі безпеки в Європі і наражатиметься на загрози національному суверенітету.

У своєму виступі Галина Яворська аналізуватиме можливі наслідки нейтралітету для України у контексті досвіду країн-членів ЄС, що мають нейтральний статус, та тенденцію до обмеження нейтралітету у контексті подальшої розбудови Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.

 

Top