Опитування методом face-to-face проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології за підтримки John Fell Oxford University Press Research Fund  впродовж 7–15 травня 2022 р. Загалом було опитано 1000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення семи західних (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська,  Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області) та чотирьох центральних (Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Черкаська області) областей України. Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 2,2%.

Для порівняння використані дані опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у лютому та грудні 2021 року та лютому 2022 року в тих самих регіонах України.

Це опитування було проведене з розумінням обмежень для подібних досліджень, які з’явилися внаслідок російської агресії, руйнувань, завданих агресором, та вимушеної евакуації мільйонів громадян. Проте порівняння результатів цього опитування із даними довоєнних опитувань у тих самих областях дають нам підстави робити спостереження та висновки про зміни в українському суспільстві, які сталися протягом перших 90 днів війни. Обґрунтування вибірки цього опитування міститься у пресрелізі після результатів.

Основні результати дослідження

1. Мовна політика

• Питання використання різних мов в Україні вважають одними з найгостріших в державі лише 7% жителів Заходу та Центру України. Ще близько 16% кажуть, що це питання досить важливе, але при цьому вважають, що в країні є більш актуальні проблеми. 70% респондентів не вважають цю проблему гострою: близько 28% зазначають, що вона актуальна лише в деяких окремих випадках, а 44% схиляються до думки, що проблема використання різних мов взагалі надумана.

При цьому порівняно з 2021 роком сприйняття важливості мовної проблеми знизилося: тоді її вважали так чи інакше актуальною близько 32% респондентів Заходу та Центру країни. Натомість зросла впевненість у тому, що ця проблема взагалі надумана (з 27% до 44%). Такі результати ще раз доводять, що нібито наявні існуючі мовні протиріччя всередині українського суспільства, які намагається роздмухувати російська пропаганда, насправді є штучними.

• 85% мешканців Центру та Заходу України підтримують запровадження обов’язкового використання державної української мови у сфері обслуговування. Проти – лише близько 8%, ще 7% не визначилися. Порівняно з лютим 2021 року підтримка такого заходу державної політики зросла – минулоріч 72% мешканців цих же регіонів підтримували нову норму «мовного закону», а противників було близько 20%

Однією з важливих змін є те, що мешканці Центрального регіону стали навіть більш консолідованими у підтримці державної мови у сфері обслуговування, аніж мешканці Заходу України. Серед жителів Центрального регіону 72% цілком підтримують такий захід (ще 19% скоріше підтримують), а серед мешканців Заходу України 58% цілком підтримують (і ще 23% – скоріше підтримують). Минулоріч, навпаки, мешканці Центру України були більш поміркованими.

• Близько 18% українців у Центрі та на Заході країни могли б підтримати рішення про надання офіційного статусу на місцевому рівні іншим мовам, окрім української (якщо в їхній місцевості частина мешканців сприймає іншу мову як рідну). Таке рішення для певної частини громадян може бути прийнятним з огляду на його зовнішню демократичність, однак більшість (62%) розуміє, що схожі заходи, зокрема за зовнішнього сприяння з боку країни-агресорки, становитимуть небезпеку для держави, а тому не підтримують подібні ідеї. Більше того, війна загострила несприйняття  таких ідей, і підтримка аналогічних потенційних рішень місцевої влади істотно знизилася порівняно з минулим роком.

• На думку переважної більшості громадян у Центральному та Західному регіонах України, в Україні не порушуються права ані тих, хто говорить українською, ані тих, хто говорить російською, ані тих, хто говорить мовами національних меншин. Лише близько 10–12% респондентів вважають, що права «російськомовних» чи права меншин у цьому сенсі в окремих випадках порушуються. Важливим спостереженням тут є те, що часто ті самі респонденти говорили одночасно про всі мовні групи, що їхні права порушуються. Можна припустити, що цим громадянам притаманне незадоволення іншого характеру (наприклад, соціально-економічного), яке вони висловлюють, відповідаючи на запитання про порушення прав мовних груп. А отже, це ще один доказ, що порушення мовних прав меншин, яке роздмухує російська пропаганда, є штучним.

• 75% мешканців Центру та Заходу України вважають, що навчання і в школі, і у вищих навчальних закладах має здійснюватися лише державною мовою. Ще близько 15% вважають, що навчання мовами меншин можливе на ранніх етапах (у початкових класах), але на пізніших етапах – лише українською мовою.

Ідею дозволити навчання мовами меншин на усіх рівнях підтримують лише 2% респондентів. Опитування Фонду «Демократичні ініціативи» в Одеській та Харківській областях влітку 2021 року показували, що ідея дозволити навчання іншими мовами, окрім державної, не має підтримки більшості у цих регіонах – близько 29–30% (майже така сама частка в цих регіонах виступала за навчання українською на всіх рівнях).

          2. Вразливість до дезінформації та свобода слова

• Обираючи з-поміж двох протилежних пояснень причин російського вторгнення, абсолютна більшість респондентів (близько 88%) погодилися, що війна є наслідком агресивної зовнішньої політики РФ. Лише близько 7% підтримали пропагандистську тезу про те, що справжньою причиною російського вторгнення було прагнення України вступити до НАТО. При цьому немає вікових відмінностей у підтримці цієї пропагандистської тези. Тобто і серед наймолодшого, і серед старших поколінь є певна, хоч і дуже невелика, частка людей, які підтримують цю тезу російської пропаганди, яка виправдовує воєнне вторгнення на територію України.

• Мешканці Центру та Заходу України, як і у попередні роки, у абсолютній більшості (78%) сприймають події Майдану 2013-2014 років як Революцію Гідності, справедливе повстання народу проти авторитарної влади. Російська пропаганда, яка намагалася затаврувати Революцію Гідності як незаконний державний переворот, не була переконливою для мешканців досліджуваних регіонів.

• Зміни відбулися в сприйнятті російського пропагандистського меседжу про те, що співпраця з західними країнами та міжнародними організаціями ставить Україну під зовнішнє управління. Розуміння того, що така співпраця дає Україні потрібну економічну допомогу, не зросло, та залишається на рівні близько 55%. Однак знизилася підтримка меседжу, що така співпраця ставить Україну в залежність від партнерів – від майже 30% ще у грудні 2021 року до близько 10% нині. Натомість зросла частка тих, хто не має визначеної думки щодо цього питання (майже 36%).

• Змінилося ставлення українців і до російського культурного продукту в українському інформаційному та культурному просторі. До повномасштабного російського вторгнення у Центрі та на Заході України близько чверті громадян вважали, що заборона російських фільмів та артистів в Україні є помилковим рішенням. Нині 71% мешканців цих регіонів погоджується, що це є необхідним кроком для безпеки держави, і тільки 8% досі вважають, що таке рішення є помилкою.

• На тлі російського вторгнення певною мірою знизився скепсис громадян до інформації у медіа: якщо раніше близько 30% часто сумнівалися щодо правдивості повідомлень у ЗМІ або соцмережах, то зараз таких близько 11%. З одного боку, це стимулює довіру до повідомлень офіційних органів влади, які транслюються на єдиному телемарафоні, але з іншого боку, це може сприяти вразливості до дезінформації у соцмережах. 

• В умовах війни Україна постає перед складним завданням з одного боку зберегти свободу слову, а з іншого – захищати інформаційний простір від дезінформації. У нинішніх умовах, коли екзистенційна загроза для держави актуальна як ніколи, громадяни віддали пріоритет захисту держави (65%) над пріоритетом дотримання свободи слова (22%).

• Водночас більшість опитаних (51%) не погодилася з тим, що заради наведення порядку в країні можна тимчасово обмежити свободу слова (погодилися з цим – 35%). Такий результат ще раз свідчить про потребу пошуку балансу між безпекою та свободою слова, а також необхідність для громадянського суспільства навіть у воєнний час відстежувати дії влади та запобігати необґрунтованим обмеженням свободи слова.

↓Пресреліз з таблицями розподілів відповідей.