Ясник 3. НАТО – не агресор, а миротворець. НАТО ніколи не вів війну в Іраку

201
19/06/2006

НАТО з 1949 по 1999 рік не почала жодної війни. За той час СРСР та Варшавський пакт здійснили агресії проти Угорщини (1956 р.), Чехословаччини (1968 р.) та Афганістану (1979 р.). НАТО довів свою ефективність як організація, що здатна до активної миротворчості. До військової операції США і Великої Британії 2003 року в Іраку НАТО аж ніяк не причетний, оскільки низка членів НАТО (Німеччина, Франція, а пізніше й Іспанія), використавши норму про обов’язковість консенсусу при ухваленні рішень, виступили проти залучення НАТО до даної операції. Операція в Іраку залишається односторонньою операцією США та Великої Британії. Водночас, НАТО ухвалив рішення допомагати створювати іракські сили безпеки. Після закінчення “холодної війни” альянс був прямо задіяний у 4 конфліктах: Боснії і Герцеговині, Косові, Македонії та Афганістані. У перших трьох випадках лише завдяки миротворчим зусиллям НАТО вдалося зупинити насильство та встановити справедливий мир. Єдина війна, яку за свою історію провів НАТО, – це війна проти Югославії 1999 р. Вона почалася після того, як НАТО звинувачували за бездіяльність у чотирирічній війні в Хорватії та трирічних кровопролиттях у Боснії. Війна НАТО проти Югославії почалася після кількох років боїв у самому Косові та півторарічних переговорів, на яких Югославії неодноразово пропонувалося забезпечити недоторканість територіальної цілісності в обмін на забезпечення етнічних прав албанців. Слід наголосити, що всі країни колишньої Югославії або вже вступили до НАТО (Словенія), або готуються приєднатися (Хорватія, Македонія, Чорногорія), або включилися в програму НАТО „Партнерство заради миру” (Сербія та Боснія і Герцеговина). Більшість із цих країн не вважають НАТО винною у війні 1999 року, а навпаки, покладають вину на місцевих політиків, які спровокували війну та здійснювали етнічні чистки.

 

Унаслідок війни у Боснії і Герцеговині протягом 1992 – 95 рр. загинули близько 280 тисяч людей із 4,3 мільйонного довоєнного населення республіки, понад 800 тисяч стали біженцями. Активне втручання НАТО і примушення сторін до миру за допомогою силового тиску, зокрема за допомогою бомбардувань позицій боснійських сербів восени 1995 р., спричинило підписання в грудні 1995 р. Дейтонської мирної угоди, яка стала компромісом між воюючими сторонами і поклала край війні. Згідно з результатами мирної угоди 49% території Боснії і Герцеговини відійшло автономній Республіці Сербській, а 51% території разом із столицею Сараєво – іншій автономії – Мусульмано-Хорватській федерації. Відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН від 1996 року очолювані НАТО стабілізаційні сили (SFOR) були розташовані у Боснії і Герцеговині. Упродовж 1996 – 2007 рр. ситуація в Боснії і Герцеговині у сфері безпеки змінилася кардинальним чином, що дало змогу скоротити кількість миротворців НАТО у цій країні більш ніж учетверо з початкових 60 тис. Європейський союз у 2004 р. під своє керівництво перебрав управління місією в Боснії і скоротив кількість військових до менш як 7 тисяч.

Унаслідок операції НАТО в Косові 1999 р. було припинено операції військ Югославії проти албанських загонів та цивільних у цьому краї, в результаті яких впродовж 1998–99 рр. загинуло кілька тисяч албанців. Фактично, операція проти Югославії стала єдиною бойовою наступальною операцією НАТО за всю історію Альянсу. Операції проти Югославії передували півторарічні напружені переговори з врегулювання проблеми. Югославії пропонувалися різні форми розв‘язання конфлікту, які передбачали безумовне збереження територіальної цілісності країни. Жорстокі операції югославських військ проти албанських сепаратистів, які спричинили численні жертви серед цивільних, викликали збурення громадської думки в Європі. Багато хто з діячів у країнах НАТО твердили, що для НАТО настав час „to shoot or to shut up”, тобто „стріляти або заткнути пельку”. Характеризуючи НАТО, журналісти на Заході почали називати Альянс „not action, talks only”, тобто „пусті балачки”. Альянс називали “North Atlantic Tourist Organization” – “Північноатлантична туристична організація”, за численні візити делегацій, які не виливалися у припинення кровопролиття під боком у зони відповідальності НАТО. НАТО не міг не реагувати, бо інакше це означало б підрив довіри європейських союзників у дієздатність Альянсу. У результаті 78-денної повітряної кампанії НАТО війська Югославії були виведені з Косова. Унаслідок помилкових авіаударів НАТО загинуло близько тисячі цивільних сербів та албанців. Розміщення в Косові миротворчої місії під керівництвом НАТО, яка ввійшла туди після виведення сербських військ, відбулося у відповідності до резолюції Ради Безпеки ООН від 10 червня 1999 р. Станом на 2006 рік сили в Косові було скорочено з 46 тисяч до 16154 військових, з яких 3738 становили представники держав, які не є членами НАТО (зокрема таких, як Аргентина, Австрія, Австрія, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Марокко, Монголія, Україна, Фінляндія, Швейцарія, Швеція).

Політичним результатом операції НАТО проти Югославії стало встановлення контролю адміністрації ООН у Косові і втрата Сербією фактичного контролю за цим регіоном. Значна частина сербів виїхала з Косова під тиском місцевих албанців. Водночас завдяки миротворцям НАТО масштаби міжетнічного насильства десятикратно зменшилися порівняно з 1998–99 рр.. Крім того, вдалося зберегти загалом поліетнічний характер краю. Сербська громада в Косові продовжила існування поряд з албанською та іншими громадами, контролюючи сербські анклави в краї.

У Македонії в 2001 р. внаслідок конфлікту між центральною владою і албанською меншиною загинуло близько 500 громадян цієї країни. НАТО стабілізувала ситуацію, пославши до Македонії 3,5-тисячний військовий контингент, який діяв у межах операції з вилучення озброєнь у населення і повстанців, що звалася Essential Harvest – „Значний урожай”. Альянс сприяв укладенню компромісної мирної угоди між сторонами, яка передбачила інтеграцію албанської меншини до політичної системи країни та задоволення її етнічних прав за умови збереження територіальної цілісності країни. У результаті операції НАТО військові дії було цілковито припинено, контингент скорочено до кількасот військових. У травні 2003 р., після завершення основної стабілізаційної фази операції, НАТО передав управління миротворчою місією в Македонії Європейському союзові. Загалом операція НАТО в Македонії була дуже успішною. Вона призвела до цілковитого замирення етнічних груп. Водночас ця операція не була надто складною, оскільки у країн НАТО та Альянсу загалом після операції проти Югославії збереглися хороші зв’язки як з македонським урядом, так і з албанськими повстанцями.

В Афганістані, де 25 років до того точилася громадянська війна, в серпні 2003 р. НАТО перебрав на себе командування 4,5-тисячним багатонаціональним контингентом, який допомагав у цій країні військам США боротися проти залишків терористичних угруповань та прихильників руху “Талібан”. Згодом число військ НАТО в країні зросло до близько 9 тисяч військових, кількість військових США до 17 тисяч. Близько 300 військових надали не члени НАТО. Місія в Афганістані називається ISAF – International Security Assistance Force – Міжнародні сили з підтримки безпеки. Станом на 2007 р. задача встановлення миру в Афганістані ще далека від завершення, хоча в країні й відбулися загальнонаціональні вибори. Треба сказати, що в антитерористичній операції в Афганістані беруть участь і такі далекі від НАТО держави, як нейтральна Швеція та навіть Нова Зеландія.

            Що стосується Іраку, то НАТО не залучений прямо до цього конфлікту. Все обмежилося тим, що в травні 2003 р. Рада НАТО вирішила надати допомогу Польщі у вигляді матеріально-тилової підтримки в облаштуванні польського сектору окупації в Іраку. Також з 2004 року НАТО запровадила в Іраку невелику тренувальну місію для іракських сил безпеки. На цьому причетність НАТО до американської та британської операції в Іраку вичерпується.

             З 2001 року, після терористичних нападів 11 вересня 2001 року, НАТО запровадив морську операцію Active Endeavour („Активне зусилля”) з метою не допустити ввезення терористичних матеріалів до Європи через Середземне море. Військові кораблі НАТО зупиняють та перевіряють підозрілі кораблі.

Крім того, НАТО з 2004 року надає допомогу для повітряного перевезення гуманітарних вантажів та миротворців Африканського союзу до Дарфуру (Судан), де внаслідок громадянської війни склалася катастрофічна гуманітарна ситуація.

            Загалом миротворча діяльність НАТО виявилася значно ефективнішою, ніж діяльність у цій сфері інших міжнародних організацій. ООН і ОБСЄ роками не могли припинити брутальне кровопролиття на Балканах, на очах у шокованих Європи та світу відбувалося масове вбивство десятків тисяч цивільних. Мали місце випадки, коли миротворців ООН брали в полон, або вони відмовлялися захищати цивільне населення, мотивуючи це тим, що в них немає мандату або засобів вступати в бойові дії. Світ був вражений масштабним геноцидом в африканській країні Руанді в 1994 році, коли представники етносу хутту вирізали від 800 тисяч до мільйона представників етносу тутсі. Однак світ навіть не встиг відреагувати на ці жахливі події.

            Миротворча діяльність НАТО у Боснії, Косові, Македонії тощо виявилася ефективною через те, що НАТО, на відміну від ООН, ОБСЄ та інших організацій, має реальні інструменти силового впливу та примушування до миру.

Top