Події
Перегляди: 1492
23 грудня 2017

Як реінтегрувати Донбас і відновити довіру до державних інститутів – експерти дають відповіді

Це дослідження тривало півроку. Вісім підконтрольних міст Донецької та Луганської областей,  низка опитувань –  громадської та експертної думки,  круглі столи та фокус-групи, зустрічі з місцевою владою та  громадськими активістами.

Мета – не  просто виявити суспільні настрої жителів цього регіону. І навіть не визначити проблеми його, бо за чотири роки війни вони здебільшого відомі. 

Одна із цілей цього проекту –  максимально залучити місцеві  громади до впливу на ухвалення рішень на місцях, адже більшість людей не лише  не розуміють, як саме можна змінювати ситуацію, вони  узагалі не вірять у власні сили.

Тож Аналітичний звіт «Стан суспільної свідомості на Донбасі: оцінки тенденцій, прогнози та рекомендації для державної політики реінтеграції Донбасу», базований на комплексному дослідженні, містить, зокрема, низку рекомендацій  для громадських організацій, що і як робити, аби відновити довіру громадян України на Донбасі до демократичних механізмів вирішення поточних проблем.

Обговорити їх, а також доповнити своїми міркуваннями та заувагами, Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, який вдячний Посольству Великої Британії в Україні за фінансову підтримку цього проекту,  запросив усіх зацікавлених у темі експертів, представників влади і журналістів.

Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна на початку дискусії окреслила загальні висновки дослідження, і  зауважила, що більшість населення України, причому у всіх регіонах, категорично проти того, щоб Донбас відокремити і далі поводитися так, наче це Абхазія чи Придністров’я.

«Хай би що говорили наші політики, але результати опитування свідчать, що це не прийнятне для громадян України», – зазначила соціолог. Попри те, якогось єдиного погляду щодо того, якою має бути державна політика з відновлення суверенітету над окупованими територіями, серед жителів Донецької та Луганської областей немає – 41% із них хочуть миру за всяку ціну, 14% – підтримують ідею надання сепаратистам «особливого статусу», 7% – хочуть введення федеративного устрою, а ще 7% – не проти амністії для всіх учасників бойових дій.

Поза тим, на суспільні настрої впливати можна, відзначає соціолог, і тоді вони справді змінюються:  «Суспільні настрої не є сталі, хоч би якими вони зараз були інфікованими на окупованих територіях, вони можуть бути змінені». Пряме значення має те, що відбувається на територіях, які контролює Україна. «Коли ми запитуємо у населення цього регіону — Донецької і Луганської областей, — що найбільш важливо для реінтеграції  територій, які окуповані, абсолютно переважає точка зору: успішність політики на тих територіях, які контролює Україна. Чим більш успішною буде там реінтеграція, чим більш успішними вони будуть економічно, тим більш привабливими вони будуть для людей, які зараз перебувають на окупованих територіях», – переконана Ірина Бекешкіна.

Директорка Фонду також відзначила, що більшість населення України не вважає людей, які залишилися на окупованих територіях, зрадниками. «Абсолютна більшість вважає, що вони жертви, заручники обставин, які склалися. І це дуже важливо», – наголосила вона.

Ще один наскрізний висновок, який проглядає одразу по відвіданні прифронтових підконтрольних міст і містечок Донбасу, – ніякої різниці (чим люблять спекулювати політики)  між самими жителями різних регіонів України немає. На цьому наголосив співавтор звіту Петро Бурковький, завідувач відділу розвитку політичних систем Національного інституту стратегічних досліджень, асоційований експерт  Фонду «Демократичні ініціативи». 

«Скрізь живуть ті самі громадяни, з тим самими проблемами, з тим  самими надіями, і це відображається в опитуваннях, – відзначив аналітик. – Але умови життя різні. І треба  робити поправку на те, що ці люди  живуть поряд з реальним збройним конфліктом, що впливає на їхнє світобачення».

Будучи там і  бачачи всі ці умови,  починаєш  розуміти  людей, які бажають миру за всяку ціну,  каже експерт і  наголошує: розуміти це  треба усім –  і посадовцям, які  в Києві, і представникам різних політичних сил, і експертному середовищу.

Щоб реінтегрувати ці регіони й відновити довіру в державні інститути, потрібна низка умов.  Це і безпекові питання, й проведення виборів,  і  стимули для економічного розвитку,  й  розблокування  ухвалення рішень на місцевому рівні, й розслідування злочинів, вчинених проти державної та комунальної власті. Велику роль відіграє й вирішення проблеми сільських території, яких торкнулася війна, коли в людей  забирали землі на потреби  держави. Висловлюють громадяни й гостру потребу у створенні робочих місць, відновленні роботи підприємств, налагодженні прозорої комунікації.

 «Були й побажання до роботи громадських рад, – зауважив Петро Бурковський. – Щоб вони не лише критикували, а й працювали – як експертні групи, спільно з адміністраціями, міністерствами, виробляли  проекти, пропонували конкретні дії, рішення до проблем».

Бути активними і самим діяти, адже хто, як не самі громадяни, краще знають про свої  проблеми на місцях,  закликав координатор руху «Сильні громади» Валентин Краснопьоров. «Позитивні приклади є, – каже експерт, – Візьмімо, наприклад,  Добропілля. Там люди навчилися  організовуватися й самі вирішують місцеві проблеми – інфраструктури, переселенців, безпритульних тварин, впроваджують бюджети участі».

І таких прикладів чимало. Насправді люди можуть впливати на цю владу, визнає експерт, але до влади є великі питання. «Місцеві жителі вже знають,  що  половину грошей дає адміністрація, половину – міські ради. Але міська рада саботує  рішення і проекти закриваються. Самі ж громадяни  не розділяють, які важелі мають вони, які – в місцевих рад, а які – в  центрального уряду. Через те, що немає обговорення й плюралізму,  рішення виходять кривими», – нарікає очільник «Сильних громад». За його словами, абсолютно недемократичними залишаються і військово-цивільні адміністрації. Місцева влада у прифронтовій зоні за гроші держави займається лише власним піаром,  не заглиблюючись у реальні проблеми жителів регіону.

 «От створюється в Києві закон про військово-цивільну адміністрацію, але ні з ким він не обговорюється на місцях, – окреслює ситуацію Валентин Краснопьоров. – Законотворець, оці обрані депутати, бакуліни і геллери, використовують ресурс Верховної Ради, яким розпоряджаються в ручному режимі. Приїжджають на місця, вибивши у Верховній Раді певні кошти, будують від себе спортмайданчики і піаряться. Комунікації з місцевими не відбувається».  Таким чином, відзначив громадський активіст,  знищується Державний фонд розвитку, а Європа, своєю чергою, припиняє надання додаткових коштів на розвиток регіонів. «Тому що Європа каже: ви не можете в ручному режимі з Верховною Радою використовувати ці кошти», – констатував експерт.

Рекомендації голови  ГО «Донецький інститут інформації» Олексія  Мацуки стосувалися  насамперед інформаційної сфери. Експерт закликав  журналістів до неприпустимості  мови ворожнечі у медіа, навішування  ярликів, хто «білий», «хто чорний», застосовування   образливих слів до  звичайних людей, які  мешкають на непідконтрольних територіях.

«Нам треба менше розбрату, а більше мостів і  звʼязків між людьми, – каже журналіст. – Натомість ми  відзначаємо зростаючу  кількість мови ненависті в українських медіа, в медіа, які працюють на Сході України.  На державному рівні мова ворожнечі не має популяризуватись, має бути певна політика з реінтеграції, політика сприяння поглиблюванню людей в український інформаційний простір», – наголосив він.  

Відзначив Олексій Мацука і брак  ініціатив щодо поширення ідеї  захисту прав людини на Донбасі та й загалом в Україні.  «Ми не бачимо достатньо зусиль в інформаційній сфері   щодо промоції політико-дипломатичного шляху врегулювання конфлікту, про який постійно стверджує президент  та уряд. Ми бачимо  більше  нервові заяви про  блокаду й  емоційні заяви про те, що треба покарати людей, які знаходяться сьогодні по інший бік політичних барикад».

Окремим пунктом серед рекомендацій, на думку журналіста,   має стояти і вимога прозорого  бюджетного розподілу в  регіоні.  «Люди мають знати, який бюджет сьогодні Донецької та Луганської областей, скільки грошей із нього  виділяється на соціальне забезпечення, розбудову  контрольно-пропускних пунктів, медичну допомогу,  лінію розмежування, роботу з населенням у прифронтовій  зоні, як виконується рішення уряду щодо облаштування КПВВ», – наголосив  Олексій Мацука. За його словами, цих питань практично немає  у площині вирішення  з боку обласних адміністрацій і  ключових стейколдерів. Досі все вирішується в ручному порядку.

Дослідження дуже вдало показує відчуття несправедливості щодо державної політики, що його продемонстрували учасники цих  опитувань, каже  Олександр Клюжев, експерт Громадянської мережі «Опора».

«Держава виявляє двозначність щодо глобальних речей.  Одним законодавчим  актом Росію називає агресором, іншим – критична позиція зводиться до протилежної.  А щодо простої людини, в тому числі мешканців окупованих територій і переміщених осіб,  держава виявляє принциповість і каже,  що  ці люди мають бути під контролем, мають  «не фінансувати терористичну діяльність». І люди це відчувають», – ділиться думками експерт.

Йдеться насамперед  про розбіжність між  державною політикою, зокрема правового режиму щодо військових дій,  відносин з Російською Федерацією,  і   ставленням держави до цивільного населення. Те саме стосується й законопроекту «Про ренітеграцію Донбасу», каже Олександр Клюжев. «У всіх обговореннях нового законопроекту ми починали з намірів про те, що треба якось відреагувати, оцінити або ввести механізми протидії російській агресії, а закінчували тим, як закрутити гайки простому жителю цих територій». На думку експерта, така ситуація призводить до того результату, якого очікує Росія через свою пропаганду, коли  жителів окупованих територій фактично зробили ключовими ворогами в цій ситуації.

Не оминув Олександр Клюжев і теми виборів. Призначати   чи не призначати  вибори  на територіях, де є серйозні виклики, – рішення, яке має ґрунтуватися винятково  на безпекових підставах. «Опора»   має  напрацювання щодо додаткового законодавчого врегулювання процесу призначення виборів на таких територіях,  – пояснив фахівець із виборчого права. –  Однак рішення,   які приймалися в 2015 році, фактично без жодної процедури , без  верифікації підстав призначення чи не призначення місцевих виборів, по суті,  спровокували ситуацію, коли місцеві еліти  і обласне керівництво маніпулювали тими чи іншими  обставинами  залежно від політичного контексту, який вигідний для них або не вигідний».

Це теж неприйнятна  ситуація – не тільки з точки зору дотримання Конституції і законодавства, а й  з точки зору сприйняття людьми розвитку ситуації, яка підриває певну легітимність державних дій на цих територіях, – резюмував Олександр Клюжев.

Голова правління «Восток-SOS» Олександра Дворецька зосередилася на тих вразливих  моментах, які спостерігає її організація. Найбільша проблема Донбасу, каже вона, що  найактивніші люди звідти виїжджають.  «Якщо вони ще  якось концентруються у більших містах – Сєверодонецьку, Краматорську чи Маріуполі, – то менші містечка  практично залишаються без таких людей, які спроможні впливати і брати участь у процесах змін», – підмічає громадська активістка.

Активність низька ще й тому, що люди не розуміють, що відбувається, пояснює Олександра Дворецька. Вони дезорієнтовані, а тому більше дивляться на  те, що робить центральна влада. Але й у самому Києві ніяк не визначаться,  чи буде закон про Донбас, чи будуть вибори, якою має бути політика на непідконтрольних і окупованих територіях.   «Дуже важко вчити людей механізмам участі, якщо  в самому Міністерстві тимчасово окупованих територій так і не створено громадської ради,  – каже очільниця громадської організації. – Це не сприяє тому, щоб  експертна думка буда донесена  до людей».

Панує серед жителів Донбасу і відчуття несправедливості за те, що досі не покарані ті, хто здійснював  злочини.  «Люди на місцях знають, хто розграбовує їхні території, хто  організовував так звані референдуми.  І коли вони бачать цих осіб  на посадах,  у Верховній Раді, неспроможність правоохоронних органів покарати цих персон,  то  по-іншому для них звучать звинувачення, що вони винні у тому, що когось кликали», – застерегла громадська активістка.

Говорити більше з людьми, робити звернення щодо всіх рішень влади,  розповідати,  які процеси відбуваються у Києві, на Донбасі, про всі загострення на лінії фронту – такі мають бути дії влади – наголосила Олександра Дворецька.

Погоджується із нею і народний депутат України  Наталія Веселова – коли людям  даєш надію на те, що вони можуть  досягти своєї мети, то вони справді  починають реалізовувати ці  плани.

Народна обраниця навела приклад Покровського району, де між громадами виник скандал. Сільські громади не хотіли об’єднуватися з містами, а мери міст, навпаки, хотіли об’єднатися із селами. Та виявилося, що ні ті, ні ті не знали, що робитимуть далі, як розвиватимуть свої громади після об’єднання. «Спілкувалася з однією й другою стороною, намагаючись вивести їх на діалог, аби визначити проблему і почати над нею працювати, – розповідає Наталія Веселова. – Щоб сільські громади  почали працювати над справжнім  планом розвитку громади, а не  над тим, декларативним, який потрібно подати  в  обласну військово-цивільну адміністрацію для галочки, щоб їх  включили в перспективний план».

Народний депутат переконана – політики, які представляють регіони, мають брати участь у таких процесах, роз’яснювати їх людям  і давати їм надію.

Щодо можливості вирішення збройного конфлікту та реінтеграції, то час працює проти нас, зауважила Наталія Веселова. «Чим більше часу проходить, тим складніший буде процес реінтеграції. Але  Україна може  використати період між виборами президента Російської Федерації та виборами Президента  України, коли справді  у нас може виникнути шанс вирішити збройний конфлікт та повернути окуповані території Донбасу.  Я так це бачу», – наголосила народний депутат, відзначивши, що  на це вказує дуже багато  об’єктивних причин і моментів. Тож  висловила сподівання, що  наступного року  Президент України і весь дипломатичний корпус працюватимуть саме над питаннями поверненням Донбасу та Криму.

Інформаційну політику України щодо  Донбасу охарактеризував Дмитро Ткаченко,  радник Міністерства інформаційної політики України, керівник аналітичного центру «Фабрика думки «Донбас».

За його словами,  в ній є певні зрушення – як на  інструментальному рівні, так і  на комунікаційному. Але стверджувати,  що ефективна політика, як складова загальної політики деокупації та реінтеграції, випрацьована  – зарано. «В цьому світі той, хто контролює телевізор, контролює саму реальність. І на жаль, телевізор на окупованих територіях практично повністю контролюється колабораціоністським режимом,  Кремлем», – пояснив свою тривогу Дмитро Ткаченко. Постає питання – що робити з Донецькою телевежею, яка в аналогу передає сигнал до Покровська і Костянтинівки, а в режимі Т2 – до Дніпропетровської та Запорізької областей  і до  Слов’янська? «Машини»  Турчинова,  які  глушитимуть сигнал на звільнених територіях – це не система, яка справді  може вирішити це питання», – пояснює експерт. Іншого варіанту, аніж  фізичне виведення з ладу цієї телевежі, він не бачить, проте зауважує, що це – не позиція Міністерства інформаційної політики, а  позиція його аналітичного центру.

Із позитивного – цього року запрацювала вежа в Новобахмутовці. Це значить, що  більшість «білої плями» в Луганській області закрито.  Із негативу –  не запрацювала вежа в Покровську  Донецької області. Це значить, що  «біла пляма» українського телерадіосигналу  від  Авдієвки до Мар’їнки і Покровська  залишається. Тому вирішення проблеми, як збільшити  якісний  український телеефір на підконтрольних  територіях  і розширити його на непідконтрольних, залишається в пріоритеті  інформаційної політики держави і переноситься на 2018 рік, наголосив Дмитро Ткаченко.

Головний  редактор інтернет-порталу «Остров» Сергій Гармаш узагалі вислови сумнів у доцільності обговорення змін у політиці реінтеграції Донбасу, бо вважає, що такої політики  просто не існує.

«На четвертому році війни такої політики  немає, – акцентував журналіст. –  Як і  загалом державної стратегії,  розуміння того, що робити з цим регіоном, немає». За словами  Сергія Гармаша,  чинним  документом у цій сфері поки що є Мінські домовленості, які передбачають особливий статус для цього регіону,  російської мови,  відносини з Росією у цьому регіоні, а також  амністію. Водночас, як зазначалося, тільки 14% жителів підконтрольних територій Донбасу підтримують надання особливого статусу і тільки 7% –  амністію всім учасникам бойових дій. Висновок очевидний, каже головний редактор «Острова» –  ми маємо велику різницю в очікуваннях населення від політики реінтеграції  і тієї реальної політики, яку провадить наше керівництво відповідно до домовленостей. Він також висловив свою думку, що насправді нині проводиться «політика дезінтеграції»,  відмежування цієї території та її жителів, і аргументував: «Це всім відомий набридлий факт пенсійного забезпечення. Я розумію і підтримую те, що ми не виплачуємо пенсії на окупованих територіях. Хоча й немає державних механізмів, але це було б явною підтримкою сепаратистів. Але яке право має держава не виплачувати пенсії на своїй території своїм громадянам, які приїжджають на цю територію, незалежно від того, де вони прописані?! Жоден чиновник не зможе дати цьому логічне пояснення».

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука, коментуючи цифри дослідження, зауважив велику різницю  у ставленні мешканців Луганської і Донецької області  до впливу на владу.

 «26 % луганчан кажуть, що вони зовсім не здатні впливати на владу, в Донецькій області таких іще більше –  41%», – відзначив посадовець. А загалом відновлення довіри до влади радить починати із державних інституцій. «У нас влада персоніфікується,  це величезна помилка,  я ніколи не займався дослідженнями,  чи властиво це іншим країнам, але у нас ця персоніфікація  просто за межею здорового глузду», – дивується заступник міністра.

Ще одна заувага Георгія Туки відмінити вибори по всій Україні на 5 чи 10 років.

«Я би пропонував  взагалі на певний період часу –  5 чи 10 років – заборонити вибори по всій країні. У воюючій країні вибори працюватимуть лише на розрив і на роз'єднання суспільства. Приклад – вибори у Сєвєродонецьку. Вони проходили за моєї каденції на Луганщині. Вперше «Опозиційний блок» у міськраді опинився в меншості. Наступного дня представники «Радикальної партії» та  «Батьківщини» об'єднались з Опозиційним блоком  і через день проголосували за недовіру меру, якого легітимно обрало 67% населення. Два роки місто паралізоване», – пояснив своє прагнення відтермінувати вибори посадовець.

Розказав Георгій Тука і про те, які цікаві нюанси відзначали наші європейські сусіди у діях української влади на Донбасі. «Величезний позитив вони бачать  у тому, що в назві нашого Міністерства значиться «тимчасово окуповані». Категорично рекомендують  відмовитися від вживання таких  термінів,  як «лінія розмежування», «лінія розʼєднання»,  в кращому разі –  це «лінія  зіткнення». На КПВВ,  на будь-яких блокпостах пропонують не займатись маркуванням  державних символів, перетворюючи ці пункти на  державні кордони.  Донецька область – суцільна українська, і по той бік лінії, і по той».

Серед  рекомендацій учасників заходу звучали такі  – усунути дискримінаційні практики щодо виплати пенсій;  переглянути політику «заборон»,  «квот» і «табу» в  інформаційній політиці, що часто дає зворотній ефект; бути готовим  до стратегії супротивника щодо  обмеження пересування людей,  частих  припинень пропускних операцій на КПВВ,  вилучення транспорту з українськими номерами тощо.

Підсумовуючи експерти визнали – цим дослідженням люди, які мешкають на підконтрольній території,  поблизу війни,  самі визначили пріоритети, як і що робити далі. Політикам  і громадським активістам варто лиш прислухатися і допомогти.

 

Top