Громадська думка про права людини в Україні

2306
08/12/2016

Загальнонаціональне соціологічне дослідження «Права людини в Україні” було проведене з 22 жовтня по 6 листопада 2016 року Фондом «Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва та фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці із ГО «Центр інформації про права людини» і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Усього було опитано 2002 респондентів за квотною загальнонаціональною вибіркою, яка за областями України, типами поселення (Київ, обласні центри, інші міста, села), статтю і віком репрезентує доросле населення України (18 років і старше). Опитування проводилось у всіх областях України, м. Києві та контрольованих районах Донецької і Луганської областей. Опитування не проводилось в анексованому Росією Криму, м. Севастополі та окупованих територіях Донбасу. Максимальна випадкова похибка (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,2% з вірогідністю 0,954.

Які права для українців найбільш важливі?

  • Загалом найбільш важливими для населення України є права, пов’язані із забезпеченням життєвих потреб людей: право на життя (вказали серед десяти найважливіших 78% населення),  право на соціальне забезпечення (63%), право на житло (58%), право на освіту (57%), право на працю (55%), право на достатній життєвий рівень (51%). Водночас близько половини громадян включили до десятки найбільш важливих для них право на справедливий суд (56%), право на свободу та недоторканість (53%), право на свободу думки, совісті та релігії (46%), право самому розпоряджатися своєю долею (45%).  
  • Найменш важливими правами для українців виявилися заборона на колективне вислання іноземців, без індивідуального розгляду  конкретної справи (включили до десятки найбільш важливих 2% населення), заборона вислання громадян з країни (4.5%), право на створення профспілок (5%), заборона смертної кари під час війни (9%).
  • Запропонований вибір між добробутом за рахунок обмеження прав і свобод чи готовністю терпіти певні матеріальні труднощі заради збереження своїх прав і свобод  поділив українців: третина (30%) готова в обмін на власний добробут  поступитися державі часткою своїх прав та громадянських свобод,  35%, навпаки, заради особистої свободи та гарантій дотримання всіх громадянських прав  готові терпіти певні матеріальні труднощі, і ще 35% не змогли зробити певного вибору.  Регіонально особливо виділяється позиція жителів Донеччини та Луганщини, де 55% населення готові терпіти матеріальні труднощі заради збереження прав і свобод, і лише 22% готові обміняти їх на добробут.

 

Як українці оцінюють ситуацію з  дотриманням прав людини?

  • Оцінка населенням змін, які з часів Євромайдану відбулися в сфері прав людини, є достатньо песимістичною. Лише 4% відмітили, що ситуація в цій сфері покращилася, і ще 23% вважають, що ситуація з одними правами змінювалася  на краще, а з іншими -  на гірше. Натомість 35% відмітили, що ситуація однозначно стала гіршою, а ще 28% вважають, що ніяких змін не відбулося. Найбільше погіршення ситуації з правами людини зазначили жителі Донбасу (60%).
  • Можна припустити, що наведені негативні оцінки змін в сфері захисту прав людини чималою мірою обумовлюються загальною економічною ситуацією в країні. В переліку прав, ситуація з дотримання яких, на думку населення, найбільш погіршилася, були виділені в першу чергу право на достатній рівень життя (погіршення в цій сфер відмітили 42%), право на соціальне забезпечення (29%)  та право на працю (27%) - тобто ті права, які пов’язані із економічною сферою, з виживанням. Натомість  погіршення ситуації з іншими правами відмічали менше 15% респондентів.
  • Дотримання в нашій країні основних прав людини оцінюється громадянами переважно не задовільно: при оцінці рівня дотримання базових прав особистості, політичних, соціальних та економічних, культурних та екологічних прав за 5-ти бальною шкалою, всі середні оцінки є меншими за 3 бали. Порівняно вищі оцінки (майже задовільні) отримали дотримання політичних, культурних прав (2,95 бали), та базових прав особистості (2,93 бали), тоді як найменше оцінили дотримання соціальних та економічних прав (2,22 бали). В цілому більш високі оцінки були схильні давати жителі Західного та Східного регіону.

 

Чи захищають українці свої права і чи вірять в можливість відновити правосуддя?

  • На думку опитаних, ефективнішими способами захисту прав людини в Україні є звернення до засобів масової інформації (таку думку поділяє 28% опитаних), звернення до Європейського суду з прав людини (так вважають 19% опитаних), використання родичів та знайомих (16% виборів), звернення до суду (16% виборів). При цьому близько 19% опитаних вважають, що жодних ефективних засобів захисту прав людини у нас не існує, і ще майже 15% не змогли дати відповідь на це запитання. Особи, які успішно захищали свої права, в якості найбільш ефективних засобів для такого захисту відмічали загалом той самий набір варіантів, але також відносно частіше згадували такі варіанти, як власні дії, аж до насильницьких (16% згадувань), та вирішення питання за допомогою хабаря (12%).
  • Рівень активності громадян, спрямованої на захист своїх прав, є невисоким; з тих осіб, які зіштовхувалися із ситуаціями порушення своїх прав, 54% опитаних вказали, що вони ніколи не намагалися захищати свої права, і лише 46% робили такі спроби. Причому рівень подібної активності мало різниться в різних регіонах України (цей рівень є трохи більшим в Західному регіоні, і трохи меншим – у Східному).
  • У захисті своїх прав трохи активнішими є молоді люди та особи середнього віку (хоча й в цих вікових категоріях рівень відмови від захисту своїх прав у випадку їх порушення сягає близько 50%), тоді як в найстаршій віковій категорії не намагалися захищати свої права 62% від тих, хто потерпав від їх порушення.
  • Рівень активності щодо захисту своїх прав деякою мірою залежить від рівня освіти респондентів, а саме, чим більшим є цей рівень, тим частіше респонденти проявляють відповідну активність. Водночас відмітимо, що й серед найбільш освічених респондентів частка тих, хто захищав свої права, складає лише 54%. Тобто хоча до активного захисту своїх прав більш схильні вдаватися молодші, освіченіші та заможніші люди, але навіть серед них готовність до таких дій знаходиться радше на середньому рівні.
  • Рівень успішності дій щодо захисту своїх прав також є невисоким. З тих осіб, які намагалися захищати своїх права, лише 36% вказали, що це їм переважно вдавалося (тоді як для 64% такі спроби переважно закінчувалися невдало). Рівень успішності в захисті прав є дещо вищим в Західному та Центральному регіонах (тут він склав близько 40%, тоді як в решті регіонів успішний досвід мали лише 25% опитаних). Більш успішно свої права захищали молоді люди, особи з вищою освітою, із середнім рівнем достатку, проте навіть серед всіх цих груп успіх мали менше половини.
  • Перелік прав, які респондентам вдавалося успішно захищати, включає право на соціальне забезпечення (з порушенням цього права зіштовхувалися 25% з тих, хто успішно його захистив), право на достатній рівень життя (21%), право на свободу та особисту недоторканість (19%), право на працю (16%).
  • Із засобів, які використовуються для захисту своїх прав, найпопулярнішими є використання соціальних зв’язків (допомоги родичів та знайомих – такий спосіб вирішення проблем використовували 29% з тих, хто активно захищав свої права), та звернення до суду (цей спосіб використовували 26%). Крім цього частіше за інші способи згадувалися звернення до поліції (20% випадків) та звернення до місцевих органів влади (17% випадків). Найменше використовувалися звернення до окремих міністерств, партій чи до депутатів.
  • Використання для захисту своїх прав соціальних зв’язків є переважаючим лише у Західному та Центральному регіонах (причому в Західному регіоні цей засіб використовували більше половини опитаних). Натомість в Південному та Східному регіонах першість утримує звернення до суду. В Центральному, Південному та Східному регіонах одним з основних способів захисту своїх прав є звернення до поліції.
  • Одним із можливих способів захисту своїх прав, на думку респондентів, є самостійне здійснення правосуддя (самосуд). Ставлення до таких дій в нашому суспільстві є неоднозначним: неприпустимими їх вважають половина опитаних, проте 38% вважають, що самосуд є припустимим за певних обставин, і ще 12% – що самосуд на сьогодні є цілком виправданий та прийнятний. Найвищим рівень несприйняття ідеї самосуду є серед жителів Донбасу (71% цілковито проти цього); в інших регіонах однозначно проти приблизно половина опитаних. Натомість жителі Західного, Східного та Центрального регіонів трохи більш схильні до обмеженого заперечення (припускаючи існування обставин, які виправдовують такі дії).

 

Вплив збройного конфлікту на сприйняття порушень прав людини. Терпимість та цінності

  • Ставлення до злочинів, скоєних в зоні бойових дій українськими військовими, є неоднозначним: 48% опитаних засудили такі дії військовослужбовців, вважаючи, що за таке необхідно карати, проте 23%, не відкидаючи необхідності покарання, вважають військові умови певними пом’якшувальними обставинами, а 21% готові тією чи іншою мірою виправдовувати такі ситуації. Найбільш рішуче з приводу подібних ситуацій налаштовані мешканці Донбасу (більше 80% яких вважають, що жодних виправдань для цього бути не може), тоді як найбільш «ліберально» налаштовані жителі Заходу, серед яких лише 37% однозначно засуджують подібні практики, а 28% – часткового їх виправдовують.
  • 3/4 опитаних висловилися проти застосування тортур до захоплених в зоні бойових дій ворогів, тоді як 14% припускають таку можливість. Причому варто відмітити, що частка тих, хто виправдовує тортури, вище у Західному та Центральному регіонах (де, відповідно, 19% та 15% опитаних знаходять виправдання таким діям).
  • Серед населення переважає думка, що підтримка відносин з країнами, в яких масово порушують права людини, є неправильною. Зокрема половина опитаних заперечили необхідність збереження відносин з такими країнами, тоді як лише 26% готові заплющувати очі на порушення прав людини в цих країнах, якщо це буде вигідним для нашої країни. Найбільш прагматично налаштованими в цьому питанні виявилися жителі Західного регіону (де близько 40% висловилися за підтримку таких відносин, і близько 40% – проти), натомість більш суворі моральні оцінки висловили жителі Донбасу (тут 61% опитаних вказали на небажаність відносин з країнами-порушниками прав людини).

 

Наскільки толерантним є українське суспільство?

 І чи дійсно проблематика дискримінації не актуальна для України?

  • Наявність в українському суспільстві проблеми дискримінації зазначили майже 60% населення, при цьому дуже серйозною вважають цю проблему 16%, а 44% вважають, що проблема дискримінації загалом серйозна, але є ще більш важливі проблеми. Найбільше занепокоєні проблемою дискримінації на Донбасі (74%, причому 29% вважають цю проблему дуже серйозною), дещо менше стурбовані цією проблемою жителі Центрального регіону (53%).
  • Найбільш актуальними проблемами у сфері дискримінації українці вважають дискримінацію за віком (наявність цього виду дискримінації відмітили 37% опитаних) та дискримінацію людей з інвалідністю (33%). Ще від 20 до 25% населення відмічали наявність дискримінації за майновим станом, за ознакою сексуальної орієнтації, за статтю, за станом здоров’я та за політичними поглядами.
  • При цьому загальна готовність українців до обмеження прав певних груп людей виявилася дуже високою: висловилися за обмеження прав наркозалежних 66% населення (з них 26% вважають, що права людей цієї групи мають бути безумовно обмежені і ще 40% - «за певних обставин»); за обмеження прав сексуальних менших висловилися 46% (19% - «безумовно» і 27% - «за певних обставин); за обмеження прав людей з певними політичними поглядами – 49% (19% - «безумовно» і 30% - «за певних обставин»); за обмеження прав олігархів – 52% (20% - «безумовно» і 30% - «за певних обставин»). Серед регіонів відносно більшою толерантністю відрізняється Західний регіон, а найбільшу схильність до обмеження прав виявили мешканці Півдня, де 49% вважають, що безумовно слід обмежити права наркозалежних і 38% - за безумовне обмеження прав сексуальних меншин
  • Водночас більшість громадян (67%) висловилися проти утримання засуджених в поганих умовах, і лише 17% вважають утримання в таких умовах цілком припустимим і навіть справедливим. Орієнтація на жорстке поводження із засудженими дещо більша в Південному та Західному регіонах, хоча серед представників останнього так само один з найбільших рівнів заперечення подібного підходу.

    РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ (Інфографіка)                                        ТАБЛИЦІ
                                 

Top