Наступ Росії, сучасна зброя й контрнаступ України – коментар Марії Золкіної

В інтерв’ю ТСН.ua голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів«» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та дослідниця Лондонської школи економіки та політичних наук Марія Золкіна розповіла, чому Німеччина так довго блокувала надання Україні танків, до чого готується Путін, і чому нам критично важливо вийти на завершальний етап війни до кінця 2023 року.

На хвилі збройної підтримки України важливо досягти двох цілей – розширити арсенал зброї і зробити ці поставки якомога швидше

Рішення західних союзників про надання Україні бойових танків розцінюється багатьма, як таке, що на Заході зрозуміли, що Україна не просто не повинна програти цю війну, а має її  виграти. Марія Золкіна зазначила, що саме зараз ми перебуваємо в процесі цих рішень,  тому що Україні важливо не просто отримати танки чи далекобійну артилерію, зокрема  снаряди ATACMS,  які будуть дозволяти створити значно більшу зону безпеки від позицій українських збройних сил, а питання полягає ще й у термінах доставки цієї зброї та в її кількості. 

«Дуже важливо, щоб ми зараз на хвилі переосмислення збройної підтримки України досягли двох цілей – розширення арсеналу зброї, що постачається в Україну, і тут крига скресла. Причому крига скресла не з танками «Леопард» чи «Абрамс», а вона скресла ще з ухваленням рішення про передачу Україні ЗРК «Patriot». Це  був перший знак, що наші партнери переходять до постачання тих типів озброєння,  яке вважалося «червоними лініями». Зараз рішення стосовно усіх цих найменувань ухвалені і ми розуміємо,  що це є і буде на полі бою… Друга короткострокова задача – зробити  ці поставки настільки швидкими,  наскільки це можливо… Зараз в інформаційному просторі активізувалася й тема літаків-винищувачів. Іноді запитують, чи не завчасно Україна це робить, що тільки ось з танками налагоджується картина, хто,  скільки і коли постачає, а Україна вже говорить про винищувачі. Ні, це не є завчасно! Тому що дискусія про це Україна веде з минулого року.  І насправді винищувачі –  це настільки ж важливий компонент, щоб рано чи пізно їх отримати, і  щоб підсилювати сухопутні війська України».

Існують дві причини  блокування Німеччиною надання Україні танків

Відповідаючи на запитання, чому Німеччина так довго блокувала надання Україні танків, Марія Золкіна зазначила, що позиція Німеччини, а точніше – позиція більшою мірою соціал-демократів, яка частково перегукувалася з певними настроями приблизно половини німецького суспільства, вона була складною і простою водночас. Німеччина, і зокрема соціал-демократи, і федеральний канцлер Олаф Шольц персонально не хочуть бути лідерами у питаннях збройної підтримки України.

Експертка вважає, що існують дві складові цього блокування – політична та історико-культурна.

«Тобто фінансово, санкційно, будь-якими методами допомагати Україні протистояти російській агресії – так, але в тому, що стосується зброї, Німеччина готова бути однією з країн, які підтримують Україну, надсилаючи певні види озброєння, але точно не хоче бути в авангарді цієї збройної підтримки. А рішення щодо танків – це мало бути лідерське рішення», – пояснила вона.

Марія Золкіна переконана, що і Шольц особисто, і соціал-демократи не хотіли ухвалювати ключового рішення, а рішення стосовно танків – ключове.

«Воно разом із рішенням стосовно Patriot і рішенням, яке, я вірю і маю підстави вважати, що воно буде ухвалене, стосовно винищувачів символізують перехід з одного етапу війни на інший. Раніше Україні допомагали захиститися і зупинити подальше просування російських військ. А зараз Україна переходить до нового етапу, коли ми маємо проводити масштабні контрнаступальні операції… Але всьому світу зрозуміло, що Україна переходить до контрнаступальних дій і її треба для цього озброїти. І ось таких ключових рішень Німеччина ухвалювати не хотіла. Не хотіла бути саме в авангарді. Це політична складова», - зазначила дослідниця.

Другою складовою Марія Золкіна назвала історико-культурний компонент.

«А друга складова – це складова, яка українцям здається нелогічною, неадекватною, але для Німеччини, для німецького суспільства цей історично-культурний компонент він, дійсно, десь на рівні підсвідомості. І в Бундестазі, і на ключових німецьких каналах, і в ключових друкованих медіа всюди звучав аргумент, що німецькі танки не повинні брати участі у прямих зіткненнях з російською армією з відсилкою до досвіду і комплексу вини і навіть колективної відповідальності, до речі те, чого намагаються уникнути росіяни, в Німеччині ця колективна відповідальність дуже жива. Для нас це абсурдно, тому що і українці, і білоруси постраждали у другій світовій війні і кількісно, і практично більше, ніж російський народ. Але для Німеччини так вже склалося у колективній свідомості, що вони відчувають цю відповідальність і цю вину, перш за все, перед росіянами. І не хочуть навіть у такий опосередкований спосіб допомагати Україні починати якісь інші бойові дії з російською федерацією», – пояснила вона.

І перший, і другий аргументи, за словами дослідниці, були дуже сильними для Німеччини. «Але під тиском обставин, під тиском, в першу чергу, партнерів, Сполучених Штатів, східного флангу НАТО, соціал-демократам і Шольцу довелося змінити свою позицію», – резюмувала Марія Золкіна.

Перехід від оборонної зброї до контрнаступальної: коли у західних союзників настав момент переосмислення

Переломний момент із  постачанням бойового озброєння західними союзниками стався, на думку Марії Золкіної, восени, коли відбулися успішні контрнаступлаьні операції на Харківщині й Херсонщині. Далі – дуже кривава і  жертовна для України  оборона Бахмута і те як, Україна  боролася за  Соледар.

«Усе це дуже допомогло зміцнити позицію України в тому, що  вона здатна проводити наступальні операції,  тримати оборону довго і успішно у найскладніших точках фронту, і саме тоді почався цей злам,  що треба переходити до озброєння України в інший спосіб і уможливити  її контрнаступальні дії», – каже аналітикиня. 

За її словами, саме  тому вже на Рамштайні  ці сигнали були дуже чіткими,  вони почали з’являтися в офіційних виступах  Байдена та європейських політиків.  Цінність часу  в постачанні важкого озброєння також  всі розуміють, переконана Марія Золкіна.

«Російська армія, хоч би якою  масовою вона була, перебуває у чи не найслабшому стані порівняно із початковим етапом агресії.  У росії так само проблема з артилерійськими снарядами,  проблеми з ракетами, технікою, з навчаними офіцерами, тобто є слушний момент для того, щоб технічно уможливити наступ на позиції російських окупаційних сил, і робити це треба до тих пір, доки росія свої ресурси не відновила», – зауважила Марія Золкіна.

На її думку,  треба використати не лише цей момент, а й момент політичний, доки від російсько-української війни у західних партнерів немає ще втоми.

 «Для того, щоб з цією проблемою не зіткнутися через пів року чи через рік,  цього року не обов'язково завершити контрнаступ, але точно треба почати масштабну контранаступальну операцію. Бо пригадаймо, що в Сполучених Штатах у 2024 році президентські вибори. І я думаю, що в інтересах усіх –  і в Європі, і в Києві, і в нинішній адміністрації Байдена, –  щоб на кінець 2023 року усьому світу було точно зрозуміло, що ця операція має перспективу… Щоб дати можливість і адміністрації Байдена підтримувати нас на фоні президентських виборів і, власне, гарантувати певну єдність західної коаліції», – наголосила Марія Золкіна.

 Захід зрозумів, що ядерні погрози росії – це блеф: як це вплине на збройну допомогу Україні

Дослідниця також відзначила, що Вашингтон дав Москві якийсь дуже однозначний сигнал про те, що застосовувати ядерну зброю і навіть говорити про шантаж не варто.

«На Заході вже зрозуміли, що ядерні погрози росії – це блеф, тому там надаватимуть Україні збройну підтримку для звільнення територій, але діятимуть за стратегією малих кроків», –  каже вона.  

За її словами, на Заході зрозуміли, що в росії почули їхні сигнали про необхідність припинити ядерний шантаж. 

«Населення на Заході, особливо в Європі, боїться ядерного удару і ставиться до цих пересторог серйозніше, ніж навіть європейські політики. Тому це буде виринати і росія точно буде використовувати цей аргумент далі. Але що стосується західного політикуму, то вони зрозуміли, що все-таки сигнали, які давали Москві, були почуті в Москві», – розповіла експертка.

– додала Золкіна.

Вона також звернула увагу на те, що путінські ядерні погрози не підтримали Індія та Китай.

Дослідниця вважає, що Захід надалі надаватиме Україні зброю, водночас досліджуючи, як на це реагують у Кремлі.

«Тому рівень пересторог з боку політиків в Європі, на Заході зменшився. І вони зрозуміли, що це більшою мірою є блеф, а далі буде видно. Тобто в тому, що стосується збройної підтримки України, деокупації земель з одного боку, і можливостей ядерної відповіді росії Захід буде йти по кроках. Тобто це буде стратегія малих кроків: дивитися, реагувати, досліджувати за допомогою розвідки, як реагують на це в Кремлі, і потихеньку поступово кусати Кремль», – пояснила експертка.

У який міф щодо Криму досі вірить Захід і чи не стане це перешкодою у його деокупації

За словами Марії Золкіної,  деякі західні політики та лідери бачать різницю між анексією росією Криму та окупованими територіями України. Кремлівська пропаганда створила міф, що Крим - це щось особливе, навіть у порівнянні із захопленим Донбасом.

«Для того, щоб нівеліювати міф, Україні необхідно бути винахідливою. Дипломатично - це означає, що Україні не треба у відкритій інформаційній кампанії, яка проводиться офіційними особами, говорити, що Україна звільнить усі свої окуповані території. Тобто наполягати, що немає жодної принципової різниці між Кримом та іншими окупованими територіями. Ця лінія зникла і для політичного керівництва, і що головне - для українського суспільства. Пожертвувати якоюсь частиною української території заради примарного миру з росією у нас готові приблизно 7% за результатами грудневого соцопитування», – сказала вона.

Золкіна підкреслила, що українській дипломатії потрібно чітко доносити західним партнерам, що Сили оборони готові звільняти Крим.

«Водночас українська дипломатія за закритими дверима повинна чітко доносити нашим партнерам, що ми налаштовані на деокупацію Криму. Для того, щоб не провокувати істерію з боку росії. Путіну потрібно значно більше, аніж статус Криму. І це дуже хороший агрумент для Києва. Можливо, не стільки активно у відкритому інформаційному просторі, ніж із нашими західними партнерами. Доносити їм план – звільнити усю територію», – зазначила вона.