Американська витривалість: на що може сподіватися Україна?

Аналітика
Перегляди: 803
27 червня 2022
Дмитро Бабачанах

Перед початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну влада США била на сполох — їхня розвідка попереджала про суттєве накопичення сил та можливу ескалацію з боку агресора. Ще до 24 лютого США надали Україні новий пакет зброї, який охоплював переносні ракетні комплекси «Стінгер». Це було перше постачання такої зброї за весь час відносин між країнами.

Рішучість союзників була відгомоном суттєвих змін у зовнішній політиці Сполучених Штатів, які почалися в середині 2021 року. Раніше того ж року президент Байден і представники його адміністрації зустрічалися зі своїми російськими візаві й намагалися домовитися щодо низки питань, насамперед безпекових і кібербезпекових, кліматичних та економічних. Проте переговори успіху не мали — адміністрація американського президента почала готуватися до можливої російської агресії проти України.

Загалом зовнішньополітичні інтереси США впродовж останніх років полягали і продовжують полягати у протистоянні з Китаєм, але Байден змушений реагувати на дії росії. Звичайно, особисте залучення Байдена сприяло активній підтримці України. Водночас найважливіший фактор, який уможливлює підтримку нашої держави, — це бажання Сполучених Штатів показати готовність підтримати союзників по НАТО у Східній Європі. Іншими словами, якби Україна не отримала жодної допомоги від США, де гарантія, що на допомогу можуть сподіватися Польща, Латвія, Литва та інші країни?

Саме тому закон про лендліз не спрямований винятково на Україну. 40 млрд доларів буде розподілено між Україною й іншими європейськими країнами, які є членами НАТО і допомагають Україні власною зброєю.

Однак двопартійна підтримка лендлізу республіканцями й демократами у Сполучених Штатах умотивована не лише бажанням захистити європейських союзників. Для багатьох сенаторів це можливість підтримати виробників зброї у своїх штатах. Такий захід додає їм популярності та посилює їхню політичну вагу й економіку штату. Тож у цій ситуації Україна може розраховувати на ситуативну схожість своїх цілей з інтересами лобістів оборонно-промислового комплексу США.

Проте американська підтримка України зіштовхується з певними викликами.

Співпраця США з європейськими партнерами щодо допомоги Україні та російській опозиції ускладнюється проблемами на економічному фронті. Хоча перші санкційні пакети приймалися Заходом одностайно, заборону на російські енергоносії США підтримали все ж активніше за європейських колег. На відміну від європейців, американці є експортерами енергоресурсів, тому для них відмова Європи від російської нафти, газу, вугілля та інших ресурсів є вигідною. В принципі, Сполучені Штати можуть допомогти Європі суттєво зменшити залежність від росії, але це не політичне питання, а радше економічне. Європейські споживачі змагаються за обмежену кількість енергоресурсів з азійськими країнами, що призводить до зростання цін. Крім того, щоб США могли стати суттєвою альтернативою росії та експортувати значні обсяги зрідженого газу до Європи, потрібно довго й дорого будувати відповідну інфраструктуру. Європейські держави поки не готові вкладати кошти в американський імпорт і сподіваються перечекати війну та повернутися до довоєнного статусу-кво щодо закупівлі російських енергоносіїв.

Власне, самі Сполучені Штати не мали і не мають точного розуміння подальшого розвитку конфлікту. Ще до війни постачання зброї було обмеженим, тому що у США не було розуміння того, наскільки ефективно Україна протистоятиме Росії. Проте якби такого розрахунку не було взагалі, Сполучені Штати не надавали б жодної зброї. Тепер нещодавня стаття Байдена, де він стверджує, що завдання США — максимально зміцнити позицію України на переговорах, не дає відповіді на питання, яким має бути результат цих переговорів. Свідомо невизначена позиція віддзеркалює дебати всередині американських владних кіл про необхідність поступок путіну і реалістичність української перемоги.

Сполучені Штати не прагнуть ескалації конфлікту. Саме з цієї перспективи потрібно оцінювати нещодавню відмову адміністрації Байдена постачати боєприпаси до РСЗВ HIMARS, які влучають у цілі на відстані більш як 70-80 км. Безперечно, у владних колах США є консенсус щодо протистояння путіну, але не за всяку ціну. Америка не хоче спровокувати наступну світову війну і намагається знайти обережний баланс між підтримкою України та відкритою агресією проти рф.

Потрібно розуміти: політичне поле США неоднорідне, зокрема з питань щодо України. Серед демократів виділяють дві групи. Перші — так звані інтернаціоналісти (до них належить і Байден), які підтримують поширення демократії у світі та Україну, особливо на тлі нещодавнього втручання росії в американські вибори. Другі — ліві, які виступають проти агресивної зовнішньої політики та впливу американського оборонно-промислового комплексу на політику. Вони в меншості і схиляються до пошуку діалогу з росією.

Серед республіканців теж є дві основні групи. Республіканці традиційно підтримують витрати на оборону та участь США у збройних конфліктах, тож здебільшого сприяють Україні. Водночас так звані «трампісти», які засуджують участь США у бойових діях та асоціюються з путінським консерватизмом на ідеологічному рівні, не підтримують допомогу нашій країні. Отже, прихильники й опоненти заходів з допомоги Україні присутні в обох американських партіях.

Як висновок, війна в Україні для Сполучених Штатів є важливим викликом, на який вони рішуче налаштовані знайти адекватну відповідь. Однак США бояться втратити контроль і не орієнтовані повалити або остаточно послабити путінський режим. Вони не розраховують на швидкий кінець кризи, що дає українцям впевненість у довгостроковій підтримці від Сполучених Штатів.

 


На основі серії інтерв'ю "Союзники", епізод з Пітером Ратландом, професором російських, східноєвропейських та євразійських студій (Весліанський університет).
Подивитися: https://www.youtube.com/watch?v=e9UFwqb8-x0
Послухати: https://rss.com/podcasts/allies/


Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.