Поняття національних інтересів політики використовують для розв’язання внутрішньополітичних проблем і не зовсім належно

19 листопада 2008
Коментар експерта

Чи вдалося за 17 років незалежності України сформувати національні інтереси і якими є сьогодні національні цінності держави? В період кризи ця тема стає актуальною, тому природно, що експерти звертаються до неї, щоб оцінити ті підвалини, на яких тримається і сама держава, і її національна безпека. Про історію формування національних інтересів, а також трансформацію базових цінностей держави розповіла під час круглого столу "Національні інтереси України – історія, реалії, перспективи", організованого 18 листопада 2008 року Фондом «Демократичні ініціативи», експерт з питань міжнародної безпеки Галина Яворська.

– Формування національних інтересів це суперечливий та тривалий процес, на який впливають геополітичні реалії, економічні, соціальні, етнічні, культурні та психологічні чинники.
Слід сказати, що у визначенні національних інтересів спостерігаються дві тенденції: з одного боку, класичне визначення національних інтересів, як відомо, формулюється у термінах сили. З іншого боку, в ліберальній парадигмі національні інтереси визначаються в термінах цінностей. Український національний інтерес, згідно з офіційним визначенням національних інтересів нашої держави, визначається саме в термінах цінностей. На цьому важливо наголосити.
Як говориться в Законі про національну безпеку України, національні інтереси – це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні, духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
При ближчому розгляді, деякі експерти вважають, що це визначення є не в усьому задовільним. Тут можна наголосити на тому, що національні інтереси в даному разі не засновані на цінностях, а прирівняні до цінності, тобто національні інтереси ототожнюються з цінностями. За іншими визначеннями, наприклад завідувача відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки, доктора філософських наук Бориса Парахонського, національні інтереси – це визначальні потреби суспільства або держави, які співвідносяться з його/її базовими цінностями.
Чому, власне, я приділила таку увагу формулюванню національних інтересів. Річ у тім, що процес формування національних інтересів невіддільний від процесу визначення і формулювання, що таке є національні інтереси. За деякими спостереженнями, національні інтереси невіддільні від риторичних формулювань, в яких вони визначаються (національні інтереси). І це пов’язано з питаннями, наскільки об’єктивними чи суб’єктивними є національні інтереси. Оскільки проблематика „круглого столу” сформульована таким чином, що йдеться спочатку про історію. Так слід сказати, що вже в 1992 році в Інститут стратегічних досліджень видав препринт, присвячений визначенню національних інтересів. Тобто питання національних інтересів було одним з ключових при самому початку формування і становлення української державності. Як показує нам наша історія, основною цінністю, яка лежить в основі національних інтересів, був державний суверенітет, тобто незалежність нашої держави.
Що у визначенні національних інтересів є об’єктивним, а що суб’єктивним? Тут є різні підходи. Підхід до національних інтересів як об’єктивної даності базується на тому, що національні інтереси обумовлені позицією держави щодо системи міжнародних відноси, і їхнє визначення базується на вивченні реальної історії та успіхів або невдач у зовнішній політиці. Це такий перший підхід.
Другий підхід фокусується на тому, що в національних інтересах є суб’єктивний чинник. Це визначення ґрунтується на тому, що національні інтереси це те, що політики називають національними інтересами. Насправді ці два чинники – об’єктивний і суб’єктивний – взаємодіють. У будь-яком разі, незважаючи на те, як ми розуміємо національні інтереси – об’єктивно чи суб’єктивно, – для того, щоб визначити національні інтереси, необхідно їх усвідомити і сформулювати.
Хто виступає суб’єктом формулювання національних інтересів? По-перше, політики і, звичайно, експерти. Експерти Національного інституту проблем міжнародної безпеки, які почали цей процес, у своїх формулюваннях і визначеннях національних інтересів спираються на ставлення і усвідомлення, розуміння національного інтересу в суспільстві і в громадськості. Поза підтримкою суспільства неможливо ні визначити та сформулювати національні інтереси, ні відстоювати їх. Оскільки національні інтереси спираються на цінності. Тому нам слід розуміти, які цінності реально відстоює те чи інше суспільство.
Хочу навести деякі формулювання з нещодавнього інтернет-форуму на тему національних інтересів. Наприклад: „Національні інтереси – це суверенітет плюс українська мова”. Або –„Вільна людина у вільній країні”. Але водночас трапляється й таке – „Готовність воювати за збільшення території” та „Дешеві людські ресурси”.
Експерти давно вже відзначали, що в Україні побутує досить радикальне ставлення у сфері національних інтересів, тобто побутують радикальні думки щодо цього. Експерти визначають ієрархію національних інтересів. На першому місці стають життєво важливі національні інтереси, ті, що не підлягають сумніву, не є предметом обговорення. В наших умовах предметом обговорення не є поняття суверенітету української держави, територіальна цілісність і непорушність кордонів. Це те, що не піддається обговоренню за будь-яких умов.
Річ у тім, що цей термін – національні інтереси – є досить складним, оскільки якщо подивитися, як він вживається, то виявляється, що, з одного боку, політики часто використовують поняття національних інтересів для розв’язання внутрішніх проблем. На цьому особливо хотіла б наголосити, бо це те, з чим ми, здається, стикаємося в сучасній нашій ситуації. Але все ж таки справа в тім, що використання поняття національних інтересів у сфері внутрішньої політики є принципово обмеженим. Тому що внутрішня політика є принципово, принаймні в демократичних країнах, плюралістичною. Тобто є різні можливості здійснення внутрішньої політики, а національні інтереси апелюють до образу єдиної нації або держави, яка захищає свої інтереси в складному і непередбаченому міжнародному середовищі.
Річ у тім, що коли ми переносимо проблему національних інтересів до сфери внутрішньої політики, виявляється, що варіантів розуміння національних інтересів може бути багато. Але коли йдеться про сферу зовнішньої політики, то це надзвичайно небезпечно, коли ми маємо різні варіанти концепції і стратегії зовнішньої політики, Власне це можна обговорювати, але реалізувати слід все ж таки виходячи з якогось єдиного розуміння національних інтересів у сфері зовнішньої політики.
Ми вже стикнулися безпосередньо з тим, до чого це може призвести, в нашій нещодавній історії, коли прем’єр-міністр пан Янукович у Брюсселі виклав своє розуміння зовнішньої політики і сказав, що Україні ще рано до НАТО, власне, з чого і почалась ця криза в євроатлантичній інтеграції. Ця, так би мовити, неузгодженість у зовнішньополітичній сфері призвела до того, що Україна багато втратила як суб’єкт міжнародних відносин.
Щоб визначити, що власне є національними інтересами України, слід також аналізувати історію і наших здобутків, і прорахунків в зовнішньополітичній сфері. Останнім часом, на жаль, у нас дуже багато прорахунків, і це має стати предметом окремого аналізу: чому так сталося.
Україна починала з того, що національні інтереси можуть реалізуватися на глобальному регіональному і локальному рівнях. З самого початку було зрозуміло, що Україна не є глобальним гравцем, вона й не претендувала на те, але реалізувати власні національні інтереси вона могла у ролі регіонального лідера. Здається, за останні кілька років все змінилося, завдяки і нашим внутрішньополітичним чварам і через певні зміни у міжнародному середовищі, як то розширення Європейського союзу і прийняття до складу ЄС нових членів – Румунії, Болгарії та інші країни. Це надзвичайно звузило наші можливості, наприклад, реалізацію ролі регіонального лідера у південно-східному напрямку. Тобто там вже домінують такі країни, як Болгарія, Румунія, Туреччина. Україні, виявляється, там місця немає. За цей час багато втрачено. Була Спільнота демократичного вибору, був ГУАМ, ці регіональні ініціативи України виявилися нереалізованими. І що залишається Україні? Україна змушена реалізувати свої інтереси на локальному рівні. Це надзвичайно обмежує наші можливості, коли країна має діяти в межах двосторонніх відносин, що зважаючи на наше географічне, геополітичне становище – важко.
М Один із викликів, з яким Україна стикається у процесі реалізації і формування власних національних інтересів, полягає в тому, що Україна є надзвичайно молодою державою. Поява України на міжнародній арені це наслідок процесів глобалізації. Україна отримала шанс на створення власної державності в глобалізованому середовищі. Цей момент також не завжди належним чином враховується, тому що у європейських країн, традиційних, було 200–300 років на формування власної державності. Ми стали державою в середовищі, де роль національної держави зменшилася, бо на перший план виходять інтеграційні об’єднання. Принаймні якщо йдеться не про суперпотуги, великі країни, а такі, як наша, вони стали членами інтеграційних об’єднань.
Один із викликів інтеграційних об’єднань полягає в тому, що держава передає частину свого суверенітету на користь такого інтеграційного об’єднання. І от виявилося так, що не сформувавши вповні державність, ми опинилися в світі, де треба було швидко ухвалювати рішення приєднуватися чи не приєднуватися до певних інтеграційних об’єднань. Ці рішення в зовнішній політиці, слід сказати, відбувалися повільно і, як тепер ми бачимо, також неефективно, принаймні в тому, що стосується європейської інтеграції. Сьогодні шанси на те, що Україна стане повноправним членом ЄС, виглядають більш віддаленими, аніж як це передбачено, до речі, нашими національними інтересами.
Мета європейської та євроатлантичної інтеграції - складова наших національних інтересів, але можливості цього зараз є дуже ускладненими. Фактично ситуація така, що нам пропонують самостійно інтегруватися в ЄС, у той спосіб, як ми самі це зможемо зробити. Але це важко собі уявити, якщо ЄС не буде розширюватися і не визнає європейські перспективи України. Мені здається, що формулювання такого в новій угоді не буде і новий формат відносин з ЄС зафіксує на невизначений час неінтеграційний статус України. Тобто є певні можливості економічної інтеграції, але політичної інтеграції, як це було передбачено нашими національними інтересами, щоб Україна могла стати повноправним членом європейської спільноти, поки що на горизонті не видно.
І, нарешті, те, що стосується євроатлантичної інтеграції, це найболючіше питання. Здається, що національні інтереси України вимагають того, щоб Україна в жодному разі не відмовлялася від цілі євроатлантичної інтеграції, бо перебування за межами системи колективної безпеки у сучасному світі є небезпечним. Так, ідеї про нейтралітет, позаблоковість виглядають дуже приємно, але насправді це вимагає жорстко порахувати, скільки коштуватиме Україні позаблоковий статус, коли вона сама змушена бути забезпечувати свою безпеку.
Взагалі зміни, які відбулися за ці 17 років у міжнародному середовищі, відтоді, як Україна стала суб’єктом міжнародних відносин і сформулювала свої національні інтереси, відбулися радикальні. І якщо в той час, коли Україна здобула незалежність, складалось враження, що військова загроза для України неактуальна, так само як і загроза її територіальній цілісності, то тепер ситуація виглядає інакше.
Я жодного разу не назвала нашого сусіда - Російську Федерацію, але маємо враховувати, що після подій у Грузії на Південному Кавказі слід розраховувати і зважати на свої військові можливості, які допоможуть нам відстоювати те, що не підлягає обговоренню, – територіальну цілісність і непорушність кордонів.
На початку я сказала, що, на жаль, поняття національних інтересів зараз використовується власне у внутрішньополітичній сфері і не зовсім належним чином. Якщо проаналізувати, як вживається позначення «національні інтереси» тепер, то це, як правило у таких значеннях – «здача національних інтересів», «зрада» тощо. Тобто простежується концепт зради внутрішньої. І виходить, що поняття національних інтересів, яке має об’єднувати державу, націю, використовується для внутрішньополітичної боротьби як інструмент роз’єднання, інструмент домінування.
 


^ Вгору