Коментарі
Перегляди: 224
24 квітня 2017

Затримання Миколи Мартиненка: НАБУ продовжує наступ

Олексій Сидорчук

Політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

20 квітня детективи Національного антикорупційного бюро (НАБУ) затримали колишнього народного депутата Миколу Мартиненка, який пройшов до парламенту на виборах 2014 р. від партії «Народний фронт», однак добровільно відмовився від депутатського мандату наприкінці 2015 р. НАБУ звинувачує Мартиненка у виведенні коштів із державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» («СхідГЗК») через підконтрольні йому компанії-посередники. 22 квітня суд відпустив Мартиненка на поруки народних депутатів; у відповідь представники Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), що представляє сторону звинувачення, пообіцяли оскаржити це рішення в апеляційному порядку.

Як і у випадку з затриманням екс-голови Державної фіскальної служби (ДФС) Романа Насірова, дії НАБУ щодо Мартиненка стали несподіванкою як для суспільства, так і для представників правлячих кіл. Це може слугувати ще одним підтвердженням незалежності НАБУ від впливу інших органів влади. Свідченням на користь цього може бути й те, що Мартиненко навіть після відмови від депутатського мандату лишається одним із ключових гравців української політичної системи, передусім завдяки тісним зв’язкам із керівництвом «Народного фронту» та впливу на депутатів цієї фракції, яка продовжує входити до складу парламентської більшості.

 

Затримання Мартиненка та висунуті в його бік звинувачення можуть свідчити одразу про кілька мотивів у діях НАБУ. З одного боку, журналістські розслідування в минулому неодноразово вказували на ймовірну причетність Мартиненка до корупційний дій з використанням свого політичного впливу, в тому числі й стосовно «СхідГЗК», тому поведінка НАБУ, вочевидь, має цілком зрозумілу мету зупинити масштабні корупційні оборудки. Крім того, серед усіх правоохоронних органів НАБУ лишається єдиним, що зважується розслідувати злочини високопоставлених представників нинішньої влади.

З іншого боку, зважаючи на те, що слідчі дії щодо Мартиненка тривають вже не один рік, рішення про його затримання може також свідчити про бажання керівництва НАБУ закріпити свою репутацію незалежного антикорупційного органу. Як свідчить справа Насірова, збір доказів і доведення вини впливової політичної фігури може тривати довго, а успішний результат цих дій зовсім не гарантований. Тож щоб підтримувати свій авторитет, НАБУ потрібно регулярно демонструвати суспільству власну активність. Це особливо важливо для цього органу у зв’язку з наближенням зовнішнього аудиту його діяльності.

Вочевидь, у справі Мартиненка не варто очікувати швидкого судового рішення. У той час як сумнівів у незалежності НАБУ з часом стає дедалі менше, доля звинувачень у бік Мартиненка та Насірова стане для НАБУ серйозним тестом на його професійність. Від цього великою мірою залежатимуть і перспективи започаткування справжньої боротьби з корупцією в країні. При цьому, зважаючи на глибоку вкоріненість корупційних практик у середовищі української політичної еліти, НАБУ навряд чи зможе самостійно вийти переможцем із цього змагання: для цього воно потребуватиме потужної підтримки опозиційних політиків, громадянського суспільства і навіть закордонних партнерів.

Top