Ясник 9. За час існування НАТО на всій території його членів не було жодної війни, бо країни НАТО не воюють між собою і не дають воювати іншим

266
01/06/2006

Демократичні країни, уряди яких несуть відповідальність перед виборцями, як правило, першими не починають воєн, і за умов конфліктних ситуацій віддають перевагу мирному розв’язанню міжнародних проблем. НАТО надає підтримку насамперед мирному вирішенню міжнародних конфліктів за участю своїх членів та потенційних членів. Це позитивно впливає на міжнародну ситуацію. Будь-які конфлікти між країнами-членами в НАТО не допускаються. Країни-члени зобов’язуються поважати територіальну цілісність одна одної, навіть якщо раніше мали тривалу історію конфліктів. Перед країнами-претендентами на вступ до НАТО стоїть вимога вирішувати міжнародні суперечки за допомогою мирних засобів; вирішувати міжетнічні суперечності або зовнішні територіальні суперечки, включно з вимогами відокремлення територій або міжнародними юридичними суперечками, за допомогою мирних засобів відповідно до принципів ОБСЄ та із забезпеченням добросусідських відносин; утримуватися від погрози або використання сили в будь-який спосіб, що не відповідає цілям ООН; робити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин тощо. Мало того, держави НАТО навіть зобов’язуються поважати „унікальний культурний внесок” кожної країни-члена.

 

Кількісне переважання демократичних держав у НАТО сприяє зменшенню конфліктності та збільшенню міжнародної солідарності між його членами. Демократичний лад сприяє зниженню зовнішнього авантюризму та агресивності (так із 416 війн, що відбулися на Землі з 1816 по 1980 роки, лише 12 відбулися між демократичними державами). Річ у тім, що демократичні країни, уряди яких несуть відповідальність перед виборцями, як правило, першими не починають воєн, і за умов конфліктних ситуацій віддають перевагу мирному розв‘язанню міжнародних проблем.

Підтвердженням зв’язку між політичним ладом держав та міжнародними конфліктами є той факт, що найбільш конфліктна ситуація між країнами-членами НАТО спостерігається між Грецією та Туреччиною: Греція має значний історичний досвід існування в умовах диктатури в другій половині ХХ століття, а Туреччина регулярно обвинувачувалася з боку ЄС та інших організацій Заходу за систематичні порушення прав людини та порушення принципів цивільного контролю над збройними силами.

Сама євроатлантична інтеграція дозволила вирішити чи тимчасово усунути значну кількість суперечностей між європейськими країнами. Так, зокрема, НАТО надала значну політичну підтримку процесові об’єднання Німеччини. У 1955 році відбулося включення Західної Німеччини до НАТО, що сприймалося багатьма європейськими політиками на той час, через 10 років після завершення Другої світової війни, як вкрай радикальний крок.

Присутність НАТО на континенті зняла проблему "страху перед Німеччиною", оскільки саме політична і військова присутність США у Європі через НАТО та військові бази (причому більша частина військ США у Європі була розташована на території ФРН) переконала уряди західноєвропейських країн, насамперед Великої Британії і Франції, погодитися на реінтеграцію Німеччини до демократичної спільноти держав Західної Європи. Європейська безпека є основою європейського примирення. Без НАТО Франція не відчувала б себе в достатній безпеці, щоб об’єднуватися з Німеччиною, а Франція і Британія ще більш активно виступали б проти возз’єднання Німеччини. НАТО допоміг заспокоїти постійні європейські страхи перед потужною і потенційно домінуючою Німеччиною. Включення Німеччини як повноправного члена до НАТО означало фактичний початок її реабілітації та повернення до спільноти європейських держав.

Слід відзначити, що в розпал "холодної війни" в Європі розташовувалося до 300 тисяч американських військових, по її закінченні кількість військ США у Європі стабілізувалася на рівні близько 100 тисяч. Нині у Європі перебувають такі контингенти військ США: у Німеччині близько 60 тисяч військових США, у Великій Британії – 11,2 тисячі, в Італії – 11,2 тисячі, в Іспанії – 2,0 тисячі, у Туреччині – 2,0 тисячі, в Ісландії – 1,6 тисячі , Бельгії – 1,6 тисячі, у Португалії – 1, 0 тисячі, у Греції – 0,7 тисячі.

Сьогодні НАТО здійснює низку функцій: тримає США втягнутими в європейську безпеку; забезпечує, щоб Європа була сильним, а не слабким партнером Росії; тримає Німеччину як інтегровану частину Заходу, стримуючи в такий спосіб партнерів Німеччини від побудови коаліцій з метою створити їй противагу.

Підтримуючи повоєнну „реабілітацію” Німеччини в межах НАТО, США діяли на підтримку своїх національних інтересів. США намагалися створити сильних у військовому сенсі союзників у Європі. Повоєнна Західна Німеччина із понад 55 мільйонами кваліфікованого в економічному і військовому сенсі населення задовольняла цю вимогу США. Однак у цьому разі довгострокові інтереси Європи і короткострокові інтереси США збіглися. Зрештою, саме політична реабілітація Німеччини призвела до такого процесу, як глибока політична європейська інтеграція – утворення Європейського союзу з широкими повноваженнями. Саме Німеччина разом із Францією стали рушійними силами цього процесу. Співробітництво із НАТО та США дає змогу й такій країні, як Польща, налагоджувати широкий спектр відносин з Німеччиною, не побоюючись її потенціалу та можливих претензій на колишні німецькі землі. Будь-які конфлікти між країнами-членами НАТО не допускаються. Країни-члени зобов’язуються поважати територіальну цілісність одна одної, навіть якщо раніше мали тривалу історію конфліктів. Мало того, держави-члени НАТО навіть зобов’язуються поважати „унікальний культурний внесок” кожної країни-члена.

Одночасний вступ до НАТО в 1952 р. Греції і Туреччини ініціював початок послаблення напруженості між цими країнами, що мали досвід численних воєнних конфліктів з часу приходу тюрків до Малої Азії, і які мають суперечливе бачення врегулювання ситуації на Кіпрі. У межах НАТО грецькі й турецькі збройні сили не лише повідомляють сторони про проведення військових навчань, але й здійснюють обмін студентами військових навчальних закладів, що в міжнародній практиці розглядається як ознака досить високої міри довіри між державами. НАТО надає підтримку насамперед мирному розв’язанню міжнародних конфліктів за участю своїх потенційних членів, що позитивно впливає на міжнародну ситуацію.

Офіційні вимоги Альянсу до країн-претендентів зафіксовано в Плані отримання членства в НАТО, затвердженому на Вашинґтонському саміті в 1999 р. Перспектива майбутнього членства зменшує конфліктність між самими потенційними членами НАТО, а також між ними та іншими державами.

Важливим був вплив НАТО на політику нових членів щодо їхніх сусідів. Так, зокрема, НАТО домоглася зняття суперечностей між Угорщиною і Румунією в результаті підписання міждержавного Договору від вересня 1996 р., який врегулював становище угорської національної меншини в Румунії та підтвердив визнання Угорщиною кордонів Румунії.

Важливий вплив мала перспектива приєднання Болгарії до НАТО, як також і до ЄС, у питанні відносин Болгарії з Македонією. Македонську мову в Болгарії вважають західноболгарським діалектом, а самих македонців часто називають західними болгарами. Здобуття незалежності Македонії внаслідок розпаду Югославії створювало для Болгарії можливість впливати на цю невелику країну, що мала значні міжнародні проблеми зі своїм визнанням. Однак, як відзначають західні дослідники, щодо Македонії Болгарія, яка прагнула приєднатися до НАТО і ЄС, не розігрувала жодної націоналістичної карти.

 Прагнення Латвії та Естонії приєднатися до НАТО змусило ці країни дотримуватися міжнародних норм у справі захисту прав негромадян. З початку 90-х рр. минулого століття і до вступу Латвії та Естонії до НАТО 2004 р. в цьому питанні було досягнуто прогресу, який полягав у наданні громадянства значній частині представників етнічних меншин у цих країнах та наданні негромадянам основних прав для участі в суспільному та економічному житті, крім права обирати та бути обраним. Контроль за захистом прав негромадян та умовами натуралізації представників етнічних меншин в Латвії та Естонії здійснювали не лише європейські організації, відповідальні за права людини, але й НАТО. Врегулювання правового статусу представників етнічних меншин у цих країнах призвело до того, що від кінця 1990-х рр. еміграція з Латвії та Естонії представників російської етнічної меншини практично припинилася.

Top