Ясники
Перегляди: 405
6 червня 2006

Ясник 8. Вступ до НАТО знімає загрозу перетворення України на „буфер”

Перебування України у так званій “сірій зоні” між Росією і Заходом є небезпечним з огляду на потенційну можливість конфліктів за вплив на Україну, а також через надмірну залежність стану безпеки неядерної України від зовнішніх чинників, зокрема відносин Росії і НАТО. Економічні реалії не дають змоги Україні розвинути в найближчій перспективі армію, достатню для захисту від повномасштабної агресії. Завдяки інтеграції України до НАТО політична Європа набуває в цілому завершених форм. Така завершеність сприятиме зменшенню конфліктного потенціалу в Європі, оскільки суперечності між євроатлантичною спільнотою і Росією вже не матимуть такого підґрунтя, як невизначеність геополітичної належності інших держав. Водночас завдяки розширенню НАТО в Європі було ліквідовано лінії розподілу, які залишалися після "холодної війни", суттєво зменшено географічні розміри "сірої зони" – території, на яку не поширюються гарантії безпеки НАТО або Росії. Економічні, політичні та військові проблеми української держави поки що не дають змоги Україні стати самостійним центром сили і в односторонньому порядку формулювати порядок денний для регіону. Водночас інтересам України відповідає, щоб держава знайшла місце в новій геополітичній ситуації, яке б надійно гарантувало суверенітет, територіальну цілісність, національну безпеку, стабільність та прогресивний розвиток України. Для держави зі значним розміром і потенціалом, якою є Україна, найоптимальнішим є укладання союзів з іншими країнами і блоками винятково заради реалізації власних інтересів. Основні інтереси України і НАТО збігаються (забезпечення миру в регіоні, збереження територіальної цілісності України тощо). За таких умов інтереси національної безпеки України можуть бути реалізовані в межах поліцентричної євроатлантичної спільноти демократичних держав, якою є НАТО.

 

Фінансування Збройних сил України у відсотках від валового внутрішнього продукту (ВВП) України становило: 1992 р. – 2,4%; 1993 р. – 1,57%; 1994 р. – 1,46%; 1995 р. – 1,8%; 1996 р. – 1,9%; 1997 р. – 1,35%; 1998 р. – 1,35%; 1999 р. – 1,4%, у 2000 – 2005 рр. – близько 1,4% ВВП, 2006 – 1,6% ВВП. При цьому сусіди України витрачають на оборону значно більше: Польща 1,9% ВВП, Туреччина – 4,5% ВВП, Румунія –2, 5% ВВП, Угорщина – 1,8% ВВП; Росія – 4,5% ВВП (станом на 2006 р.). Витрати України на оборону 2006 року сягнули лише $1,6 млрд. Між тим, лише за офіційними даними Росія витрачала на оборону $14,3 млрд у 2004 р., $20 млрд – у 2005 р, $23 млрд у 2006 р.

Світова практика свідчить, що дієве функціонування та розвиток збройних сил можливі за умов приблизного дотримання наступних пропорцій: утримання особового складу – до 50% витрат, бойова підготовка та матеріально технічне забезпечення – 20%, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи та закупівля озброєння – 25%, інші видатки – 5%.

Починаючи з 1992 р. Збройні сили України радикально скорочуються. У 1992 р. вони становили 780 тисяч військовослужбовців, а вся воєнна організація – понад мільйон осіб. У скороченні чисельності військової техніки Україна пішла значно далі тих меж, які встановлені Договором про звичайні збройні сили у Європі. Станом на 2007 р. Збройні сили України налічують лише 200 тисяч осіб (для порівняння: у Росії лише збройні сили налічують 1,1 мільйона, у Туреччині – 0,65 мільйона, у Польщі – 200 тисяч). Хоча Україна володіє значним і досить якісним, з військової точки зору, демографічним потенціалом, значними запасами звичайних озброєнь, матеріальною базою для їхнього виробництва, держава тривалий час не використовувала належно цей ресурс і тому відстала за рівнем обороноздатності. Поширення корупції в Україні за часів президентства Л. Кучми знизило обороноздатність держави, через неефективне управління та зменшення конкурентоздатності економіки.

Таким чином, надійно гарантувати безпеку України можна лише за допомогою союзницьких відносин із стороною, яка має сили і засоби, адекватні загрозам. Україні необхідно, щоб інтереси цієї сторони були близькі або збігалися з національними інтересами України.

Завдяки відносинам з НАТО Україна дістала важливу психологічну підтримку з боку найпотужнішого воєнного альянсу. Хоча реальних зобов’язань, крім обіцянки консультуватися з Україною в разі агресії проти неї, НАТО досі не взяла, така співпраця має суттєве практичне значення. Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО та інші документи в межах відносин Україна-НАТО підписали демократичні держави, які намагаються уникати порушення своїх договірних зобов’язань. У разі виникнення загрози для України Україна вже протягом десяти років має змогу скликати Комісію Україна-НАТО на рівні послів, міністрів закордонних справ або міністрів оборони і порушувати перед НАТО проблеми, які стосуються безпеки України, та ставити питання про надання допомоги з боку НАТО. Водночас НАТО зобов’язаний взяти участь у такому представленні, але, до моменту вступу України, не зобов’язаний реагувати так, як вимагатиме Україна. Однак, враховуючи, що НАТО наголошує на важливості України для безпеки Альянсу, Україна може сподіватися щонайменше на політичну підтримку законних інтересів своєї безпеки.

Україна утрималася від задіяння цього механізму під час конфліктної ситуації з Росією навколо острова Коса Тузла в жовтні 2003 р., оскільки мала надію, що врегулювання ситуації на двосторонній основі втримає від радикального погіршення відносин з Росією. Водночас низка членів НАТО, зокрема США, Франція, Канада і Туреччина, не чекаючи рішення України про звернення до НАТО, в жовтні 2003 р. оголосили про свою підтримку територіальної цілісності України.

Відносини з НАТО забезпечують Україні сприятливий клімат безпеки на її західних кордонах. Це посилює позиції України у протистоянні загрозам своїй безпеці.

Розширення НАТО створює в регіоні сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб’єкта міжнародної політики можуть бути задоволені більшою мірою, аніж у разі домінування Росії чи іншої держави. Україна, яка є більшою за своїх сусідів на Заході, має важливе геополітичне розташування та достатні ресурси для реалізації свого впливу в межах військово-політичного союзу, може сподіватися на поважне становище в НАТО.

Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського саміту НАТО, під час якого Москва боялася запрошення України до НАТО. Це саме стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією 8 липня 1997 р., за день до відкриття Мадридського саміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. Це стало можливим через те, що НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.

Налагодження відносин України з НАТО стало вагомим чинником усвідомлення політичної елітою країн Заходу важливості України, значення її належності до євроатлантичної спільноти як гарантії миру й зменшення ймовірності конфліктних сценаріїв розвитку в Європі. Співпраця України з НАТО чітко вказала країнам Заходу на значні можливості для безпеки регіону.

Як ще в 1990-х роках заявив американський політолог Збігнев Бжезінський, "десь між 2005 і 2010 роками Україна, надто якщо тим часом вона зробить значний поступ у внутрішніх реформах і їй удасться ясніше визначитися як середньоєвропейській країні, повинна стати готовою до серйозних переговорів із ЄС і НАТО".

Особливо важливим для України стало входження до НАТО її західних сусідів. Завдяки цьому між Україною і НАТО утворився тривалий кордон (з Угорщиною 103 км, з Польщею 526 км, з Румунією 169 км на Півдні і 362 км на Заході, зі Словаччиною 97 км). Легка і технічно проста можливість організувати допомогу через цей кордон здатна справити значний стримувальний вплив на потенційного агресора.

В історії існує низка прикладів успішності матеріальної допомоги, здійснюваної державами Заходу за значно більш складних геостратегічних умов (допомога Радянському Союзові під час Другої світової війни, допомога Західному Берлінові 1948–49, 1961–62 рр., Південній Кореї 1950–53 рр.). Ця допомога полягала в постачанні озброєнь, амуніції, харчів, товарів цивільного призначення тощо.

Наявність кордону з НАТО спрощує і здешевлює завдання державної політики у сфері оборони України. Збіг основних інтересів у сфері безпеки України і держав НАТО дав змогу українським збройним силам відійти від принципу територіальної оборони по всьому периметру кордонів і перейти до дешевшої і більш реалістичної стратегії стримування на основних напрямах.

Для України дуже важлива надійність союзницьких відносин. Слід наголосити, що упродовж понад півстоліття свого існування НАТО демонструвала готовність захищати своїх союзників. Ця готовність була очевидною і для сторонніх сил, зокрема для СРСР, і тому запобігла розв’язанню третьої світової війни.

Стратегічна концепція НАТО, затверджена главами держав і урядів 1999 р. у статті 37, зазначає, що “Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим і цінним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов’язується й надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії НАТО–Україна... Альянс й надалі підтримуватиме суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, що їх НАТО вважає важливими чинниками стабільності та безпеки в Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом”.

Процес розширення НАТО в 1999–2004 рр. забезпечив такі наслідки для регіону: зменшення зони “вакууму безпеки”; зняття з порядку денного територіальних суперечностей між державами ЦСЄ; зменшення тиску з боку Росії на країни СНД; прискорення вступу нових членів НАТО до ЄС; прискорення економічних реформ у країнах ЦСЄ завдяки зростанню інвестиційної привабливості цих країн, пов’язаної зі зростанням рівня безпеки, а також завдяки поширенню економічної культури, властивої для „старих” членів НАТО; закріплення демократичного політичного процесу в нових членах НАТО.

Жодна з нових держав-членів НАТО не в змозі самостійно гарантувати такий рівень безпеки, який дає співробітництво в межах НАТО. Вступ до НАТО справив позитивний вплив на інвестиційний клімат у нових членах, що прямо коригується зі зміною рівня безпеки; позитивно вплинув на розмір прямих іноземних інвестицій в економіку нових членів; на збільшення інвестиційної привабливості ВПК окремих країн; на перехід країн-членів НАТО в очах інвесторів з категорії “постсоціалістичних” чи “пострадянських” держав до категорії держав євроатлантичної спільноти; вплинув на збільшення конкурентоздатності економік держав ЦСЄ через приєднання до нових коопераційних зв’язків та зменшення рівня корупції в державному апараті, зумовленого впливом зобов’язальних нормативів вступу до НАТО.

Перспектива майбутнього членства чинила конструктивний вплив на зменшення конфліктності між самими потенційними членами НАТО, а також між ними та іншими державами.

Поширення гарантій НАТО на країни Центрально-Східної Європи розширило зону геополітичної визначеності в Східній Європі і, навпаки, зменшило зону “вакууму безпеки” та ризик зіткнення між великими державами. Адже абсолютна більшість збройних конфліктів часів “холодної війни” відбувалася саме на території країн, що належали до “третього світу”, тобто до тих країн, чия геополітична орієнтація, вибір між орієнтацією на Захід і на СРСР, був змінною величиною.

Отже, Україна завдяки своїм розмірам, стратегічному геополітичному розташуванню та військовим можливостям здатна посісти гідне місце в системі загальноєвропейської безпеки, що відповідатиме масштабу та можливостям країни. Завдяки інтеграції України до НАТО політична Європа набуває в цілому завершених форм. Поза політичною Європою залишиться лише Росія, що є євразійською державою, та поки що “васальна” щодо Росії Білорусь. Далі розширення Європи можливе лише в разі залучення держав Кавказу. Отож, найімовірніше, вступ до НАТО України, Грузії та, можливо, Азербайджану буде “останньою фазою” розширення Європи. Така завершеність сприятиме зменшенню конфліктного потенціалу в Європі, оскільки суперечності між євроатлантичною спільнотою і Росією вже не матимуть такого підґрунтя, як невизначеність геополітичної належності інших держав. Вступ України до НАТО зніме проблему силового протистояння в Чорному морі, оскільки зробить його фактично внутрішнім морем країн-членів НАТО.

Top