Ясники
Перегляди: 367
24 червня 2006

Ясник 1. У разі вступу до НАТО ніхто без згоди України не пошле українських солдат воювати за кордон і не розмістить воєнні бази на території України

Якщо Україна вступить до НАТО, за нею залишатиметься безумовне і виняткове право розпоряджатися своїми військовими. Керуючись принципом обов’язкового консенсусу при ухваленні рішень, який діє в НАТО, країна Альянсу може заблокувати не лише свою участь у діях поза межами зони відповідальності НАТО, але й взагалі наступальну операцію Альянсу поза цими межами. Україна, приєднавшись до НАТО, згідно з Вашинґтонським договором, буде зобов’язана надавати підтримку союзникам тільки в тому разі, якщо на їхню територію чи кораблі буде здійснено напад. Вступ до НАТО у всіх державах Центральної і Східної Європи відбувся без передислокації скільки-небудь значних сил НАТО на території нових членів. Для України, яка має власні збройні сили, значно більші та якісніші, ніж у більшості держав Східної і Центральної Європи, немає практичного сенсу і доцільності розміщувати іноземні війська на своїй території. Крім того, Конституція України прямо забороняє розгортати на території України іноземні війська на постійній основі, за винятком Чорноморського флоту Росії, який має право розміщуватися в Україні лише до 2017 року. І ця норма навряд чи ближчим часом буде змінена. Малоймовірно, що в українському парламенті у видимому майбутньому сформується конституційна більшість, яка схоче і, головне, матиме змогу змінити це положення.

 

НАТО – це оборонний союз. Згідно з Вашинґтонським договором від 1949 року будь-яка держава, яка вступає до НАТО, зобов’язана надавати збройну підтримку союзникам по НАТО тільки в тому разі, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Америці та в Атлантичному океані на Північ від тропіка Рака. Всі країни, приєднавшись до НАТО, отримують однакове рівне правове становище згідно з Вашинґтонським договором від 9 квітня 1949 року.

Так само члени НАТО зобов’язані надавати підтримку своїм союзникам в разі агресії проти них. Участь в інших операціях, поза межами цієї норми, суто добровільна. Такі держави НАТО, як Франція та Німеччина, різко критикували рішення США розпочати війну проти Іраку і не послали туди своїх солдат. Тоді як Україна, яка не була членом НАТО, відрядила свої війська до Іраку на догоду інтересам колишнього президента Кучми, який намагався в такий спосіб покращити свій особистий імідж у Сполучених Штатах.

Крім того, в НАТО існує принцип обов’язкового консенсусу при ухваленні рішень. Тобто, країна, яка є членом НАТО, може заблокувати не лише власну участь у діях поза межами зони відповідальності НАТО, але й взагалі наступальну операцію Альянсу поза межами зони відповідальності НАТО. Так, зокрема, Франція заблокувала в політичному комітеті НАТО розміщення в 2003 році на території іншого члена НАТО – Туреччини – протиракетних комплексів „Петріот”, оскільки вважала, що такий крок є радше наступальним, а не спрямованим на захист Туреччини.

Слід наголосити, що НАТО – союз суверенних держав, а не наддержавна організація. Жодне рішення що стосується будь-якого, навіть найменшого члена НАТО, не може бути ухвалене в обхід суверенного уряду цієї країни.

Тож, за будь-яких умов, у питанні посилати чи не посилати свої війська за кордон, завжди останнє і вирішальне слово буде за Києвом. Хоча іноді справді буває доцільніше розв’язувати проблему на чужій території і невеликими силами, ніж чекати її в себе вдома.

Те саме стосується й розміщення на території іноземних військових баз. Завжди суверенна держава (а в НАТО об’єднані саме незалежні держави) ухвалює такі рішення самостійно. Розширення НАТО у всіх державах Центральної і Східної Європи, по суті, було ”паперовим”. Україні щоб гарантувати власну безпеку, цілком вистачить політичної належності до блоку найпотужніших у воєнному сенсі держав.

Top