Україна у фокусі
Перегляди: 1473
29 січня 2012

Угода опозиції про спільні дії: крок до об’єднання чи порожня декларація? Резолюція ПАРЄ: із санкціями, але без наслідків?

 І. Огляд політичних подій за тиждень.

                   ІІ. Аналітична довідка
 

23
 січня

 

Новообраний Президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон розкритикував ситуацію з політв'язнями в Україні і  повідомив , що питання української опозиціонерки Юлії Тимошенко  знову фігуруватиме у підсумковій резолюції ПАРЄ. Депутати Парламентської асамблеї ради Європи переконані, що  звинувачення за політичні рішення є наслідком системних вад української правової системи, які необхідно виправити.
 

24
 січня

 

Україна гальмує виконання завдань із плану пом'якшення візового режиму. Про це йдеться у листі заступника міністра закордонних справ України  Павла Клімкіна, який повідомляє, що Єврокомісія дорікає Києву за  неухвалення закону про біометричні паспорти, за те, що досі не створено окремого антикорупційного органу й не затверджено стратегію боротьби з дискримінацією.
 

Слухання у справі Луценка відбуваються за прискореним сценарієм. Заяви 38-ми свідків у цій справі зачитуються у Печерському суді  без самих свідків. Екс-міністр назвав такі дії протизаконними. Експерти припускають, що такий форсаж у справі може бути пов'язаний з намаганнями винести вирок екс-міністру до оголошення рішення Європейського суду з прав людини, яке очікується найближчим часом. Тим часом Юрій Луценко заявив, що Печерський суд фальсифікує процес, використовуючи  документи, лише надані Генпрокуратурою.  Крім того, екс-міністр запевняє, що за його друзями і рідними за дорученням Генпрокуратури стежить міліція.

25
 січня

 

Повне медичне обстеження німецькими лікарями хоче пройти Юлія Тимошенко. За словами  її  адвоката Сергія Власенка, екс-прем'єр  погодилася на відповідну пропозицію німецьких медиків і не проти, щоб разом з ними її  оглянули й вітчизняні фахівці, але лише ті, кому вона довіряє.

 

26
 січня

 

ПАРЄ ухвалила найбільш жорстку в історії резолюцію щодо України.  Європейські парламентарі  закликали Україну звільнити з ув'язнення Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та Валерія Іващенка, зняти із них кримінальні звинувачення і допустити до виборів.  Крім того, уперше європейські політики вирішили застосувати   проти вітчизняної влади санкції у разі недотримання нею положень ухвали ПАРЄ. Відповідну поправку підтримали більшість депутатів Асамблеї.

 

27
 січня

 

Про необхідність декриміналізувати статті, за якими звинувачена Юлія Тимошенко та інші посадовці її уряду, заявив  Президент Віктор Янукович. Про це він сказав під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі, наголосивши,  що 364-ї та 365-ї статті Кримінального кодексу  слід привести  до європейських норм. Водночас він наголосив, що такі питання має вирішувати Верховна Рада.

 

ІІ. Аналітична довідка

 

УГОДА  ОПОЗИЦІЇ  ПРО  СПІЛЬНІ  ДІЇ :  КРОК  ДО  ОБ’ЄДНАННЯ  ЧИ  ПОРОЖНЯ ДЕКЛАРАЦІЯ?


22 січня в День Соборності України низка українських опозиційних сил підписали Угоду про спільні дії, в якій задекларували своє прагнення здобути перемогу на парламентських виборах у жовтні 2012 року. Задля цього лідери партій, що підписали документ, домовилися координувати власні дії та виробити єдиний список кандидатів на мажоритарні округи. Утім, уже протягом кількох наступних днів з боку представників різних опозиційних партій почала лунати прихована, а подекуди і явна критика своїх колег, що одразу ж поставило під сумнів дієвість укладеної угоди.

 

Чи принесе яку-небудь користь підписання угоди про спільні дії?

Що потрібно українській опозиції для перемоги на парламентських виборах?


Ігри підписантів


Підписання угод про співпрацю – не новинка для українських опозиційних партій. 5 серпня минулого року найбільші українські опозиційні партії – «Батьківщина», «Фронт змін», «Свобода», «Громадянська позиція», «Наша Україна», «Народний Рух України» тощо – утворили Комітет опору диктатурі (КОД), а 24 серпня, в День Незалежності, його учасники оголосили резолюцію, в яку записали вимоги проведення дострокових президентських і парламентських виборів, а також звільнення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших опозиційних політиків. Відповідно, угода про співпрацю від 22 січня не стала чимось суттєво новим для українських опозиціонерів.

Водночас її зміст і характер підписання дав багато приводів для роздумів щодо сучасного стану опозиції в Україні.

З одного боку, сам факт підписання угоди в День Соборності України став безперечним позитивом для українських опозиційних сил. Сварки та взаємні звинувачення їх представників, які домінували протягом 2010 – початку 2011 років, значно підкосили рейтинги опозиційних партій,  тоді як демонстрація єдності на День Незалежності призвела хоч до невеликого, але росту їх популярності. Тому можна очікувати, що спільна акція та підписання документу 22 січня дасть змогу українській опозиції певною мірою задовольнити запит великої частини суспільства на скоординованість її дій.

Важливим моментом угоди стало закріплене в ній положення про формування єдиного списку кандидатів у мажоритарні округи. Після ухвалення нового закону про вибори до парламенту 17 листопада 2011 року постала серйозна загроза розколу опозиційних сил, що зрештою міг завадити веденню узгодженої виборчої кампанії. Проте основним гравцям на опозиційному полі все ж удалося знайти спільну мову та принаймні на рівні декларацій закріпити принцип єдиного списку мажоритарників, який дає їм значно більше шансів здобути бажаний результат на парламентських виборах.

З іншого боку, обставини підписання угоди засвідчили, що в опозиційному таборі лишилися дуже серйозні проблеми, пов’язані зі взаємною недовірою та домінуванням особистих амбіцій. Так, остаточний текст угоди, вочевидь, було підготовлено трьома ключовими політичними силами – «Батьківщиною», «Фронтом змін» і «Свободою», які наразі складають ядро КОДу. У той же час, опозиційні сили, що взяли участь у мітингу 22 січня, однак не входять до КОДу, не дістали права вносити правки до цього тексту: саме тому лідер партії «Удар» Віталій Кличко підписав угоду із застереженнями, а керівник «Громадянської позиції» (яка вийшла з КОДу) Анатолій Гриценко взагалі відмовився це зробити. У підсумку склалася неоднозначна ситуація, відповідальність за яку можна покласти на обидві сторони: учасники КОДу намагалися змусити інші опозиційні партії грати за їхніми правилами, а ті, в свою чергу, надмірним відстоюванням своїх позицій завдали шкоди іміджу об’єднаної опозиції. Вихід із цього становища має стати ще одним тестом опозиції на здатність вчитися на власних помилках.

Перемога на кону

Втім, окрім суто тактичних завдань, перед українською опозицією наразі стоїть одне справді стратегічне – перемога на парламентських виборах, що відбудуться у жовтні 2012 року. А для цього їй передусім необхідно дати відповідь на кілька ключових питань щодо особливостей ведення майбутньої виборчої кампанії.

Перш за все, питання викликає межа потенційного об’єднання опозиційних партій. У своєму відкритому листі від 16 грудня минулого року екс-Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко закликала всі опозиційні сили сформувати єдиний партійний список на основі нейтральної політичної сили. Однак такий варіант викликає низку серйозних зауважень. По-перше, на заваді цьому стоять амбіції лідерів ключових опозиційних партій. Важко уявити, що Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк і Олег Тягнибок погодяться увійти до складу однієї партії. По-друге, таке об’єднання було би достатньо неприродним, адже його учасники повинні були б відмовитися від своїх ідеологічних переконань заради отримання позитивного результату на виборах. Навіть попри украй розмиту ідеологічну базу українських партій такий симбіоз навряд чи був би ефективним і корисним для країни в довгостроковій перспективі. Зрештою, злиття всіх опозиційних партій в одну могло би дати результат, протилежний очікуваному – тобто зменшити потенційну кількість голосів виборців – адже багато хто не голосував би за таку партію через неприязнь до її окремих членів. Натомість якщо опозиції вдасться сформувати декілька потужних партій із – принаймні на папері – різними ідеологічними платформами, вибір для невдоволених владою громадян значно полегшиться. У такому разі головною запорукою успіху стане дотримання пакту про ненапад усіма членами опозиційного табору.

Другим суттєвим моментом, який потребує прояснення, є спосіб формування єдиного списку кандидатів у мажоритарних округах. Тут перед українськими опозиціонерами стоїть два головних виклики. Перший – здатність довести процес відбору кандидатів-мажоритарників до логічного завершення. Адже декларація про наміри ще не гарантує успішної реалізації цього завдання, особливо зважаючи на вже згадані амбіції багатьох опозиційних сил, передусім – невеликих, які можуть не погодитися з розподілом округів за критерієм рейтинговості партій. Імовірно, що саме знаходження консенсусу між великими й малими опозиційними партіями може стати головною перешкодою до формування єдиного списку кандидатів в мажоритарні округи.

Другий виклик полягає в необхідності сформувати чіткі й прозорі критерії обрання того чи іншого політика кандидатом від опозиції в конкретний округ. Велику роль у цьому процесі відіграватиме здатність опозиції відмовитися від традиційних методів ведення переговорів, які зазвичай відбувалися за закритими дверима та завершувалися на користь тих, хто накопичив найбільший матеріально-фінансовий ресурс. Іншими словами, задача опозиції в цьому сенсі полягатиме в представленні справедливих і зрозумілих принципів відбору кандидатів та їх дотриманні протягом усього часу підготовки до виборів. Інакше українські опозиціонери ризикують не лише позбутися підтримки й розуміння виборців, а й отримати в майбутньому скликанні парламенту команду перебіжчиків, що змінюватимуть свою партійну приналежність залежно від політичної кон’юнктури. В такому разі ні про яку перемогу опозиції мова не йтиме.

Висновки

Таким чином, підписання Угоди про спільні дії більшістю помітних українських опозиційних сил стало демонстрацією їх єдності та намірів співпрацювати на майбутніх виборах, що напевне додасть їм підтримки серед населення. Поза тим, характер вироблення й підписання угоди, приєднатися до якої забажали не всі опозиційні сили, засвідчили існування в опозиційному таборі традиційної проблеми домінування особистих амбіцій над загальним інтересом. У подальшому, аби отримати бажаний результат на парламентських виборах у жовтні цього року, українським опозиціонерам доведеться не лише вгамувати свої партійні апетити, а й повернути довіру українського виборця – передусім шляхом справедливого і відкритого узгодження кандидатів у мажоритарних округах.

 

  • Міжнародна політика


РЕЗОЛЮЦІЯ  ПАРЄ:  ІЗ  САНКЦІЯМИ,  АЛЕ  БЕЗ  НАСЛІДКІВ?


26 січня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) більшістю голосів ухвалила резолюцію щодо функціонування демократичних інституцій в Україні. У ній парламентарі висловили свою занепокоєність судовими процесами над колишніми урядовцями, піддали критиці принципи функціонування судової та правоохоронної системи, представили свої зауваження до нового виборчого закону та передбачили можливість застосування санкцій до України, якщо вона не виконуватиме зазначені вимоги. І хоч опозиційні політики та переважна більшість експертів розцінили цю резолюцію як украй критичну, представники влади назвали її «перемогою» України.

 

 Наскільки резолюція ПАРЄ відображає ставлення до України в Європі?

Чи варто очікувати від української влади виконання вимог ПАРЄ?


Батіг без пряника

Репутація України в Раді Європи, членом якої вона є з 1995 року, почала серйозно псуватися ще минулого року, половину якого Україна головувала в Комітеті міністрів цієї організації. Ситуація особливо ускладнилася після засудження Юлії Тимошенко до 7 років ув’язнення, що наочно підтвердило факт існування в Україні політично вмотивованого правосуддя. Тоді стало зрозуміло, що тональність майбутньої резолюції ПАРЄ щодо стану справ в Україні буде вельми критичною. Вочевидь, саме заради коригування тексту цього документа в бік його пом’якшення українська делегація змінила свого представника в моніторинговому комітеті організації – замість Сергія Головатого ним стала значно лояльніша до влади Юлія Льовочкіна. Саме цей комітет відповідав за підготовку резолюції щодо стану справ в Україні.

Однак така перестановка не дала змоги представникам правлячої Партії регіонів суттєво змінити текст резолюції. Більше того, вже напередодні розгляду документа на сесії ПАРЄ до нього було внесено вкрай неприємне для української влади положення щодо можливості застосування санкцій до України.

Така тактика української делегації в ПАРЄ стала яскравим свідченням нерозуміння української влади засадничих принципів роботи ПАРЄ: замість того, аби усувати підстави для критики всередині держави, вона намагалася змінити текст резолюції безпосередньо перед самим її ухваленням. Однак більшість депутатів ПАРЄ у своєму рішенні керувалися не лобістськими аргументами представників української делегації, а власним розумінням внутрішньополітичного становища України.

Як засвідчив текст резолюції, це розуміння виявилося дуже неприємним для керманичів української держави. Її невелика схвальна частина більше нагадувала данину ввічливості, тоді як переважна більшість тексту прямо вказувала українській владі на її помилки та закликала до їх виправлення. Найбільш тривожним сигналом стала вимога звільнити Юлію Тимошенко та інших опозиційних політиків і забезпечити їм безперешкодну участь у майбутніх парламентських виборах. Так само украй дошкульним для української влади став заклик реформувати судову та правоохоронну систему, в тому числі декриміналізувати статті 364 і 365 Кримінально-процесуального кодексу (КПК), заради забезпечення рівних прав сторін звинувачення та захисту. Третім серйозним попередженням ПАРЄ стали її рекомендації щодо редагування нового закону про вибори народних депутатів: передусім зменшення прохідного бар’єру та скасування заборони на участь у виборах блоків.

Зрештою, найбільш прикрим для України в цій ситуації виглядає те, що за невиконання поставлених вимог вона ризикує стати жертвою санкцій з боку ПАРЄ, із чим Україна досі ніколи не стикалася. Відповідно, вона опинилася в досить неприємній ситуації: на відміну від резолюцій Європейського парламенту, послання ПАРЄ не містить жодних прямих заохочень Україні на кшталт прискорення процесу укладення угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) і в той же час дає зрозуміти, що відмова грати за визначеними правилами може призвести до відповідного покарання, наприклад, призупинення повноважень української делегації до цієї організації.


Горохом об стіну

З іншого боку, будь-якому достатньо обізнаному з європейськими реаліями політику зрозуміло, що виконання вимог і рекомендацій ПАРЄ є невід’ємною умовою для зближення з ЄС. Це має розуміти й українська влада: якщо вона справді хоче укласти угоду про асоціацію з ЄС, їй доведеться врахувати думку ПАРЄ.

Поза тим, поки немає жодних помітних сигналів, які б вказували на бажання української влади дослухатися до побажань ПАРЄ. Перш за все українська сторона вустами свого зовнішньополітичного відомства вже за традицією намагається представити критичну резолюцію ПАРЄ справжнім досягненням України. А така позиція непрямо вказує на відсутність намірів враховувати всі викладені в ній зауваження. Крім того, показовою стала і реакція Президента України Віктора Януковича на ухвалений документ. На міжнародному форумі в Давосі він спочатку заявив про свій намір врахувати рекомендації ПАРЄ щодо зміни статей 364 і 365 КПК, а потім укотре переклав усю відповідальність за це на національний парламент. Тим самим він дав зрозуміти, що на ідеї декриміналізації цих статей можна з упевненістю ставити хрест.

Зрештою, найбільш показовою реакцією України на резолюцію ПАРЄ має стати розгляд у Верховній Раді внесеної туди Президентом нової редакції КПК. Зрозуміло, що про його остаточний зміст говорити поки зарано, однак уже зараз із великою часткою ймовірності можна передбачити характер його ухвалення. По-перше, команди з Адміністрації Президента щодо термінового розгляду цього законопроекту вказують на те, що в черговий раз усі небажані для влади поправки до нього буде провалено, що може вкрай негативно позначитися на його змісті. По-друге, вельми вірогідно, що саме на ухваленні КПК усі зусилля української влади з виконання вимог ПАРЄ і закінчаться. А це означатиме, що ті практики українського судочинства, які дістали несхвальну оцінку від ПАРЄ, нікуди не зникнуть, адже для справжнього реформування цієї сфери зміни одного кодексу буде недостатньо – особливо зважаючи на традиційну для України проблему дотримання законів винятково з міркувань політичного зиску.

Усі ж інші вимоги ПАРЄ, скоріше за все, буде успішно проігноровано. Передусім це стосується долі ув’язнених опозиціонерів: очевидно, що до наступних парламентських виборів шанси на їх звільнення практично відсутні, адже це прямо суперечитиме взятому правлячою командою курсу на збереження влади будь-якими засобами. Схожа ситуація і з законом про вибори: предметом перегляду з найбільшою вірогідністю можуть стати не статті про прохідний бар’єр і заборону виборчих блоків, а ті його положення, які наразі є запобіжниками фальсифікацій і тому ускладнюють завдання влади отримати стабільну більшість у новому скликанні парламенту.

Якщо ж влада таки погодиться змінити виборчу систему, то зовсім не з міркувань посилення партійного плюралізму, викладених у резолюції ПАРЄ, а лише в разі, якщо вважатиме, що ці зміни сприятимуть її перемозі на виборах.

Висновки

Отже, резолюція ПАРЄ щодо демократичного розвитку України стала найбільш критичною за останні роки і вперше передбачила можливість застосування санкцій у разі невиконання поставлених вимог. Утім, сподіватися на те, що українська сторона врахує ключові зауваження, викладені в резолюції, поки не доводиться. Цілком вірогідно, що кампанія з переслідування політичних опонентів за допомогою судових процесів триватиме й надалі, судова система й правоохоронні органи лишатимуться під повним контролем Президента, а встановлена законом система виборів до Верховної Ради лишиться такою ж несприятливою для оновлення парламенту. Багато запитань викликає і анонсований главою держави намір врахувати рекомендацію ПАРЄ щодо ухвалення нової редакції КПК, адже без належного обговорення його змісту та зміни ставлення влади до принципу верховенства закону ця ініціатива не дасть жодних відчутних результатів.

Підписатись на щотижневий аналітичніий огляд подій "Україна у фокусі"