Коментарі
Перегляди: 280
29 травня 2017

Три кроки, аби вибори в Україні набули значення


Політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва для Українського інтересу
 
 Останнє соціологічне опитування, проведене Центром Разумкова, вкотре підтвердило сумний факт: українці не довіряють жодному владному інституту, окрім армії та Національної гвардії.

Здавалось би, парадокс: громадяни самі обрали Парламент і Президента, які сформували всю владну вертикаль у країні, однак довіра до них зникла ще наприкінці 2014 р. – менше ніж за рік після виборів. Проблема, вочевидь, у самих виборах, які не можуть забезпечити реальне представництво інтересів громадян. Українці, хоч і віддають свої голоси, однак здебільшого переконані, що вибори все одно нічого не змінять. Підстави для цього є.

Вибори вже давно стали змаганням між обмеженим колом груп інтересів, що зуміли сконцентрувати у своїх руках економічні та політичні ресурси протягом 1990-х – 2000-х рр. Справді нові політичні сили, які бажають будувати політику в державі на інших засадах, позбавлені шансів потрапити до парламенту чи висунути сильних кандидатів на посаду глави держави. Домінування грошей і адміністративного ресурсу в політиці заважають виборам стати справнім актом волевиявлення громадян. Аби розірвати порочне коло, група народних депутатів за підтримки представників громадянського суспільства та міжнародних організацій у 2015 р. зуміла пролобіювати ухвалення закону про фінансування партій. Створена ним модель покликана обмежити вплив олігархів на партії і зробити їх прозорішими та більш підзвітними перед власними виборцями. Функціонування нового закону зіткнулося з багатьма проблемами, але пильна увага громадськості до його виконання вже дає певні зрушення: парламентські партії поступово починають ставати відкритішими та відмовлятися від найнахабніших способів незаконного фінансування. Проте самої лише зміни правил фінансування партій замало. Аби обмежити роль грошей у політиці та на виборах, необхідно зламати систему, в якій результати голосування прямо залежать від кількості витрачених коштів.

Згідно з даними Громадянської мережі “Опора”, близько 90% усіх своїх коштів партії, що перемогли на виборах 2014 р., використали на політичну рекламу – переважно на телебаченні. Політична реклама у ЗМІ по-українськи – банальне загравання з інстинктами виборців, що не несе жодного смислового навантаження. Найгірше, що така стратегія виправдовує себе: згадаймо стрімке зростання рейтингу «Народного фронту» напередодні виборів 2014 р., що відбулося завдяки агресивній рекламі на телебаченні та біл-бордах. Вже через рік після виборів рейтинг партії впав до рівня статистичної похибки. Заборона чи бодай обмеження політичної реклами на виборах поки не знаходить підтримки серед парламентських партій – зі зрозумілих причин. У 2015 р. було розроблено два альтернативні законопроекти на цю тему, однак жоден із них так не потрапив до сесійної зали. З того часу ця проблема випала з поля зору парламенту, однак її важливість складно переоцінити. Здешевлення виборів ніколи не відбудеться без повної або часткової заборони політичної реклами у виборчий період.

Лише в такому разі нові політичні сили зможуть почувати себе у відносно рівних умовах із великими партіями та олігархічними групами інтересів. Зрештою, встановити справжній зв’язок між громадянами і народними обранцями практично неможливо і без зміни нинішньої виборчої моделі. Чинна змішана система поєднує в собі найгірші риси обох виборчих типів: пропорційного і мажоритарного. Пропорційний компонент передбачає “закриті” партійні списки, де виборці не мають ніякого впливу на перелік кандидатів, яких висувають партії. Така система сприяє купівлі місць у прохідних частинах списків, руйнує внутрішньопартійну демократію та відчужує виборця від обраної ним партії. Мажоритарна складова, натомість, стимулює підкуп виборців та зловживання владними ресурсами з боку правлячих партій і кандидатів, а також сильно деформує волевиявлення громадян – депутатом від округу може стати кандидат, який набрав усього 20% голосів виборців.

В українському громадському та науковому середовищах уже розробили кілька законопроектів, які дозволяють запровадити повністю пропорційну модель із регіональними “відкритими” списками. Згідно з цієї системою, громадяни зможуть обирати не лише партію, а й кандидатів з її складу, а регіональні партійні списки спонукатимуть кандидатів приділяти більше уваги безпосереднім контактам із виборцями. Водночас великі виборчі округи можуть стати ефективним запобіжником проти підкупу виборців, адже результативний підкуп у таких умовах потребуватиме колосальних сум коштів, а ціна першого місця в перегонах суттєво впаде. Таким чином виборцям буде набагато легше робити усвідомлений вибір, і вони матимуть менше підстав розчаровуватись у своїх обранцях згодом.

Попри те, що утворена за результатами парламентських виборів 2014 р. коаліція офіційно пообіцяла запровадити пропорційну систему з відкритими списками до кінця 2015 р., жодного руху в цьому напрямі так і не відбулось. Представники громадянського суспільства продовжують бити на сполох щодо необхідності виборчої реформи, однак депутати і далі ігнорують цю проблему. Причина проста: чинна змішана модель влаштовує і переважну більшість парламентських фракцій, і президента. Однак без трьох перелічених кроків – належної імплементації нового закону про фінансування партії, заборони чи обмеження політичної реклами та зміни виборчої моделі – партії та політики продовжуватимуть наступати на ті ж граблі.

Прийшовши до влади на виборах, вони знову стрімко втрачатимуть довіру громадян. Революція гідності продемонструвала, якими можуть бути наслідки втрати суспільної довіри для політичних еліт. Якщо процес комплексних змін у виборчій сфері не буде бодай започатковано, наступна криза довіри може призвести до значно серйозніших потрясінь.

Top