Соціологи – реформам

Про місце науковців у процесі реформ, які нині провадяться  в країні, говорили в Інституті соціології НАН України  під час  круглого  столу  «Реформи в Україні: реальна практика і суспільні очікування».  Захід пройшов 13 грудня 2016 року у  рамках проекту «Публічна соціологія як фактор розвитку громадянського суспільства»,  що його здійснює журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» у співпраці з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

В оцінці впровадження реформ  нині доводиться   розділяти  експертне  знання про них  і повсякденне, –  зауважив   Віктор Степаненко, модератор заходу, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, відкриваючи дискусію. Він відзначив, що  у повсякденні  люди здебільшого кажуть, що реформ немає, і основним критерієм так вважати є їхнє економічне  становище. Експерти ж  зазначають, що певні зміни  все ж є – відбулося становлення Збройних сил, певні кроки з реформування поліції, запроваджено електронну систему публічних закупівель «Прозоро», ініціативу з електронного декларування статків чиновників, створено інституції у сфері боротьби з корупцією, здійснено певні кроки з  судової реформи.

Але рівень сприйняття реформ  серед людей залишається низьким, майже таким самим,  що й три роки тому, твердить  науковець. На думку соціологів, основною причиною цього є  відсутність довіри до влади. «Реформи важко  проводити в країні, де дуже низький рівень довіри  до влади», – каже Віктор Степаненко.  – Ще одним чинником незадовільного сприйняття реформ  є їх повільний темп – за три роки дуже мало результатів із запроваджених змін, які  б довели свою ефективність. Чинить свій вплив і несприятливий зовнішній фактор, зокрема  відсутність реальної перспективи членства в ЄС».

Низька оцінка дій влади є й наслідком того, що в суспільстві немає розуміння, які саме реформи треба робити і хто є  суб’єктом цих  реформ. Так вважає Анатолій Єрмоленко, заступник директора Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. «Можновладці думають, що вони знають, які реформи проводити і  фактично не радяться з громадянами про це,  – констатує  науковець. –  Це залишилося у спадок ще з радянських часів. А в  суспільстві мають запрацювати  відносини,  де рівноправним  суб’єктом у дискурсі про реформи постане громадянське суспільство».

Окреме місце слід відвести процесу обговорення реформ, вважає Анатолій Єромленко. Сьогодні він  розвивається симулятивно.  «Обговорення  проходять у такий спосіб, де фактично не слухають аргументів  політичного супротивника, – зауважує вчений. –   Усі ток-шоу постають як хибні комунікації, де може досягатися  хибний консенсус, і вони мало що дають, аби виробляти таку політику, яка б не формувалася тільки у високих кабінетах можновладців».
Науковець вважає, що соціологи  і філософи  мають включатися  у  ці дискусії і виступати не  просто експертами,  а  суб’єктами діалогу, які стежитимуть за механізмами аргументації, за тим, в який спосіб проводяться  ці дискусії, яким чином досягається згода, чи не проштовхуються приховано чиїсь осібні інтереси замість того, щоб справді досягати тих, які працюють для спільного блага.

А от Ігор Мартинюк,  старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ, основну проблему в тому, що реформи гальмують, вбачає не так у владі, як у суспільній свідомості. Надто велика частина населення, особливо старшої вікової групи, ще не змогла  адаптуватися  до сучасних умов, дається в знаки й спадкоємність традицій. У структурі суспільства це чимала частка, зауважив соціолог. Тому змінювати треба щось у суспільстві, а спробу вирішити питання реформ шляхом сильного правителя науковець вважає марною.
«Найкращий шлях, який  могла би обрати влада задля цього  –  поступові реформи, – наголошує Ігор Мартинюк. – Як іде цим шляхом Китай, який потрошку випускає владу – наказову й тоталітарну –  із рук і потихеньку вводить елементи змін».

Окрім того, реформи треба робити саме ті, які потрібні сьогодні, акцентував Ігор Мартинюк. Він переконаний, що науковці мають бути в цьому плані дипломатами і  радити соціальним інституція робити те, що вони ЗДАТНІ робити, з огляду на інерцію суспільного мислення й суспільної психології. Тому що будь-яка реформа забуксовує, якщо вона не підготовлена. «Ми  маємо створювати той шар підґрунтя, на якому виникнуть реальні  засади нового суспільства», – такою бачить Ігор Мартинюк роль науковців у процесі реформ.

Тим часом Євген Головаха,  заступник голови Інституту соціології НАН України, не втрачає віри у те, що українці колись та виберуть мудрого правителя для своєї країни. Причиною  провалу багатьох  економічних і політичних реформ, що втілюються вже 25 років, він вбачає  у  жахливому поєднанні невдалих варіантів влади. «Залишається одне – вірити, що в країні з’явиться освічений правитель. – наголосив вчений. – А щоб це здійснилося, потрібен тиск громадянського суспільства, його активність та ініціатива. А в перших рядах мають стояти соціологи. Бо ми знаємо суспільство і наше завдання  – показати йому всі можливі помилки і способи, як запобігти їм»,  – підсумував Євген Головаха.