Андрій Сухарина
Коментарі
Перегляди: 115
17 липня 2017

Депутатський імунітет під «прицілом»: боротьба з корупцією чи політична технологія?

Минулого тижня у вівторок 11 липня та у четвер 13 липня Верховна Рада розглядала подання Генеральної прокуратури України на зняття недоторканості з 6 народних депутатів  із 5 різних фракцій та парламентських груп. В поле зору розслідувань НАБУ, САП та ГПУ потрапили Борислав Розенблат, Максим Поляков, Євген Дейдей, Андрій Лозовой, Олесь Довгий та Михайло Добкін.

Ці події привернули увагу як політичних експертів, так і широких верств громадськості перш за все своїми масштабами, а також загальним рівнем політичної дискусії, яка не стихала впродовж тижня. Розгляд цих подань також ще раз продемонстрував неоднорідність парламентської коаліції, а також інших політичних сил в парламенті й наявність у них різних неформальних груп. І якщо поки рано говорити про перспективи розслідувань і тим паче судових розглядів, то про зростання напруженості в парламенті та прояв загалом прихованих принципів кругової поруки серед представників істеблішменту стверджувати можна.

На відміну від попередніх справ НАБУ та ГПУ проти нардепів цього разу менше говорять  про політичні переслідування, адже 3 з 6 депутатів, на яких були внесені подання, представляють чинну коаліцію у Верховній Раді. Більше того, пропрезидентська політична сила принаймні публічно відсторонилась від свого представника Розенблата та виключила його з фракції. Однак ситуація з іншими депутатами, шо перебувають під слідством, дещо різниться. Представники «Опоблоку», «Радикальної партії», «Волі народу» та меншою мірою «Народного Фронту» продемонстрували, що вони всіма силами намагатимуться «захищати» своїх.

Найбільш резонансна справа стосується депутата від БПП Борислава Розенблата, якого звинувачують в отриманні майже 300 тисяч доларів хабара, якого він вимагав та одержав від представниці (а насправді – спецагентки НАБУ під прикриттям) еміратської фірми за «сприяння» у видобутку бурштину. Щоб підсилити ефект від вчиненого, депутатам на регламентному комітеті навіть показували «кіно» про те, як Розенблат правив за цей хабар і дістав його частину[1]. Документування та фіксування кримінальної справи справді було здійснено на високому рівні, тому на ці факти народні депутати не змогли заплющити очі. До того ж журналісти  на базі оприлюднених НАБУ фактів  склали навіть «ресторанну карту»[2] закладів, де відбувались ключові події розслідування.

Однак серед усіх шести подань тільки стосовно Михайла Добкіна парламентарі спромоглись проголосувати не тільки за зняття недоторканості, але і за можливість подальшого арешту[3]. А стосовно Євгена Дейдея та Андрія Лозового вони наразі уникли продовження слідчих дій, оскільки парламент не дав на це згоди.

Варто також розглянути два аспекти, обговорення яких актуалізувалось внаслідок  цих подань на зняття недоторканості:

Перший – стосується загалом питання депутатського імунітету.

Скасування депутатської недоторканості одна з топ-обіцянок великої кількості політичних сил,  які так і не були виконані.

На сьогодні українські парламентарі мають абсолютну недоторканність: без згоди Ради їх не можна притягнути до відповідальності як за дії, вчинені в рамках виконання обов’язків та повноважень народного депутата (що є нормальною практикою), так і за дії, вчинені поза парламентською діяльністю і які не мають до неї прямого стосунку (що не відповідає загальнопоширеним демократичним нормам).

Сьогодні видається доречним якщо й не скасування, то принаймні  певне обмеження депутатської недоторканості. Водночас малоймовірно, що народні депутати підуть на такий крок. А що робота НАБУ дедалі  активізується, а  справи ГПУ набирають певної періодичності,  то шансів на те, що парламентарі захочуть позбавляти себе та колег додаткового захисту від кримінального переслідування, стає ще менше. Саме тому в найближчій перспективі очікувати на обмеження депутатського імунітету мабуть не варто.

Другий  аспект зачіпає  ефективність  подальшої роботи Ради.

Постають сумніви щодо  готовності далі працювати та домовлятися з коаліцією про голосування «потрібних» законопроектів передовсім таких політичних груп, як «Воля народу» та «Опоблок». Є підстави стверджувати, що вони навряд чи співпрацюватимуть з пропрезидентськими силами після того, як були внесені та проголосовані подання на зняття недоторканості з Довгого та Добкіна.

Таке напруження у Верховній Раді та активізація роботи антикорупційних органів можуть мати далекосяжні наслідки. Цілком можливо, що вже восени, коли Верховна Рада повернеться до роботи, можливість відшукувати компроміси задля підтримки ініціатив Президента чи уряду буде вельми звужена. Звісно, не можна виключати й іншого варіанту, коли Генеральна прокуратура виступить політичним актором і чинитиме тиск на інших членів законодавчого органу для політичних цілей влади.

Водночас ці розслідування можуть стати шансом покращити електоральні шанси Президента Порошенка руками близького до нього Генерального прокурора. У суспільстві, де існує потужний запит на суспільну справедливість та боротьбу з корупцією у вищих ешелонах влади, активна робота ГПУ сприйматиметься скоріше позитивно. Однак будь-які дії не матимуть жодного кардинального ефекту без логічного завершення судових розглядів, з чим у Генеральної прокуратури наразі є  проблеми.

 

[1]       Як НАБУ та САП розслідували "бурштинову" схему. Фільм // https://youtu.be/maD-Fhqr-rY

[2] Нещасливий гурме. Київські ресторани у справі Розенблата. – Режим доступу:  http://www.pravda.com.ua/articles/2017/06/28/7148065/

[3]    У суботу 15 липня 2017 р. Печерський суд Києва обрав запобіжний захід  Михайлу Добкіну у вигляді тримання під вартою з альтернативою сплати 50 млн гривень застави.

Top