Коментарі
Перегляди: 167
28 березня 2017

Показова розправа або що стоїть за резонансним вбивством російського екс-депутата Вороненкова?

 



Руслан Кермач

Політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

23 березня в центрі Києва поблизу елітного готелю «Прем’єр Палас» був застрелений екс-депутат Державної Думи Російської Федерації від КПРФ Денис Вороненков, який з жовтня 2016 року разом із дружиною (також екс-депутатом Держдуми РФ) Марією Максаковою перебрався до України та навіть отримав українське громадянство. З моменту свого переїзду до України Вороненков почав виступати з різкою критикою на адресу російського владного істеблішменту та активно співпрацював з українськими правоохоронними органами. Президент України Петро Порошенко після консультацій з представниками силових відомств назвав здійснений напад на російського політика «актом державного тероризму з боку Росії».

Версія щодо можливої причетності російських спецслужб до вбивства екс-депутата Держдуми РФ Вороненкова стала відправною та була взята на озброєння українськими правоохоронними органами як основна зовсім не випадково. Той факт, що Вороненков до свого переїзду в Україну працював в російських спецслужбах (Федеральна служба РФ з контролю обігу наркотиків) та входив до близького оточення владної верхівки Кремля може опосередковано вказувати на наявність у Москві серйозного занепокоєння з приводу активності перебіжчика в Україні та, зокрема, його потенційну здатність проливати світло на ті злочини, до яких так чи інакше мало причетність російське вище політичне керівництво. Добре відомо й те, що нещодавно вбитий Денис Вороненков активно співпрацював останніми місяцями з українським слідством та нібито надав Генеральній прокуратурі України цінні свідчення в справі щодо державної зради Віктора Януковича. Так його очні покази могли представляти певну значимість для українських правоохоронних органів  у рамках судового розгляду відповідної справи, тоді як для російської влади – діяльність в Україні достатньо обізнаного в справах російської «владної кухні» екс-депутата втікача могла бути суттєвим подразником чи навіть загрозою державним інтересам. Адже Вороненков був не просто звичайним екс-депутатом Думи, але й колись важливим представником елітної касти російських спецслужб.

Разом із тим достатньо сумнівна репутація Вороненкова, який за деякими свідченням в часи свого перебування в Росії був замішаний у різного роду фінансових аферах, дає також певні підстави припускати, що мотиви його вбивства могли бути й значно більш прозаїчними та пов’язаними з його махінаціями економічного характеру на батьківщині, від відповідальності за які останній і вирішив сховатись на території України. Як відомо, в Москві проти Вороненкова велись розслідування у зв’язку із рейдерськими захопленнями будівель. Таким чином, потенційно могла існувати ціла низка агентів, яким колишній російський високопосадовець свого часу міг перейти дорогу в Росії. Водночас багато хто сьогодні висловлює цілком справедливе припущення, що сама така інтерпретація мотивів резонансного вбивства може бути вигідною російському керівництву, аби відвести від себе основні підозри. Однак абсолютно виключати подібну версію також навряд чи можна.

Хох би якими були реальні мотиви вбивства колишнього російського депутата-емігранта Вороненкова, практично не викликає сумнівів, що Кремль спробує отримати з цього епізоду додатковий політичний зиск. З одного боку, сам факт здійснення настільки зухвалого вбивства в самому серці української столиці опосередковано підриває довіру до українських правоохоронних органів та змушує вчергове засумніватись в їхній здатності ефективно протидіяти диверсійно-терористичній діяльності чи то російських спецслужб, чи то звичайних злочинців на території України. Надалі історія із резонансним вбивством може також стати причиною того, що потенційні політичні емігранти з Росії більше не наважаться обрати Україну як місце для свого політичного притулку. Це, в свою чергу, обмежить потенційне коло доступних українському слідству топ-свідків в контексті розслідування тих чи інших злочинів, до яких мають причетність російські посадові особи.

З іншого боку, резонанс та публічність розправи над колись достатньо впливовим представником російської владної системи став потужним сигналом або навіть пересторогою для тих теперішніх представників довколокремлівської еліти та силовиків, які потенційно могли розглядати для себе варіант «виходу з гри» чи політичної еміграції з Росії з тих чи інших причин. Отже, резонансне вбивство може якнайкраще слугувати цілям консолідації Кремлем власних «хитких» представників політичної еліти в умовах нестабільності чи послаблення позицій російського політичного режиму в майбутньому.

 

Top