Медіа
Перегляди: 737
3 травня 2017

Обережно, цифри! Скільки маніпуляції в українській статистиці та соціології

Український тиждень

Як в Україні співіснують сфери статистики і соціології та наскільки часто намагаються маніпулювати цими даними.

«Існує три види брехні: брехня, нахабна брехня та статистика», - автор цієї фрази достеменно невідомий, хоча її часто приписують Марку Твену. Сам письменник називав автором прем’єр-міністра Великої Британії Бенджаміна Дізраелі. У будь-якому випадку афоризм отримав популярність і вже понад століття його використовують , коли намагаються поставити під сумнів будь-які узагальнені дані про суспільство.

Незважаючи на слова скептиків, кращого способу визначити тенденції та потреби певної галузі життя досі не запропонували. Статистика – це не просто цифри про сучасний стан справ, але й спосіб прогнозування майбутнього. В ідеалі математичні методи зводять нанівець фактор суб’єктивності. Однак дедалі частіше все працює інакше. Варто визнати й те, що велика доля провини за це лежить на ЗМІ.

Оцінити, наскільки точно українська статистика відтворює дані про реальний стан справ у державі, доволі важко. Реформування державної системи збору та аналізу статистики відбувається з 90-х років і цим галузь мало відрізняється від решти. Впровадження змін у системі можна поділити на кілька етапів. Передусім зміни відбулася у засадах – збиранні інформації про систему національних рахунків, платіжний баланс, зовнішню торгівлю, банківську справу та ринок праці. Частину з перерахованого створили з нуля. Наприклад, статистику зовнішньої торгівлі Україна за радянських часів не вела. Також тоді створили, наприклад, Єдиний державний реєстр підприємств. Наступний етап, який випав на початок 2000-х років, стосувався вже зміни методів збору первинної інформації. Йшлося про запровадження міжнародних стандартів та практик.

Всі ці зміни переважно стосувалися галузей фінансів та економіки. Це можна пояснити з двох позицій. По-перше, саме економіка зазнала найбільших змін після розпаду СРСР. По-друге, більшість реформ відбувалися у рамках програм міжнародних фінансових донорів. Ними виступили МВФ, Світовий банк, МБРР та ще низка фондів. Основною метою було приєднання України до системи світових ринків, а стандарти ведення державної статистики - ключове питання на цьому напрямі. Останню нині програму фінансування вартістю майже $48 млн здійснювали з 2004 по 2014 рік. Згідно зі звітами, більшість цієї суми пішла на модернізацію інфраструктури органів статистики, закупівлю програмного та апаратного забезпечення тощо.

Вже згаданий Світовий банк щорічно публікує узагальнену інформацію про різні держави. Інформація подається у вигляді короткого резюме про найважливіші показники розвитку держав. Одним із таких показників є «статистичний потенціал». Йдеться про здатність держави якісно накопичувати та аналізувати інформацію. За шкалою від 0 до 100 Україна обіймала найвищу позицію у 2012 році – 92 бали. Такий рівень зберігався аж до 2016 року,коли стався різкий обвал до 83 балів.  Ключовим стало скорочення джерел даних. Цей показник знизився з 80 до 60 балів, хоча раніше роками тримався на одному рівні.

Прямого пояснення, чому це відбулося, Світовий банк не дає, однак падіння рейтингу співпало з низкою змін, які ініціювало Мінекономрозвитку та торгівлі (МЕРТ). Слід зауважити, що Державна служба статистики фактично підпорядкована цьому відомству. У 2015 році міністерство взялося за реформування Держстату. За рік скоротили 2080 осіб та 207 територіальних підрозділів, а також скасували 19 статистичних форм, які зобов’язані подавати різні підприємства. За словами тодішнього заступника міністра Юлії Ковалів, йдеться про ті форми, котрі Держстат може скоротити самостійно, без змін до законодавства. Ще близько 80 таких форм передали в інші відомства – Мінагрополітики, Мінфін тощо.

Окрім скорочення Держстату є ще низка проблем, вирішити які державна система наразі не в змозі. Більшість інформації, яку надає Держстат, подається з відставанням щонайменше у два або три місяці. Це загальносвітова проблема, яка впливає на якість прогнозування, особливо в економіці. У сучасному світі вподобання споживачів змінюються швидко, так само зросла швидкість виробництва та доставки тих чи інших товарів. Таким чином, інформація, що була актуальною місяць тому сьогодні може бути вже застарілою.

Інша проблема – деталізація. Державна статистика надає інформацію про зайнятість працівників у тих чи інших сферах та про рівень безробіття. Інколи Центри зайнятості публікують інформацію про кількість вакансій для представників різних професій. Однак далеко не всі роботодавці шукають персонал через державні центри зайнятості. По-друге, така статистика нездатна забезпечити інформацією, про які конкретно дефіцитні навички йдеться, та де саме ці навички можна здобути. Виходом із такої ситуації можуть стати дослідження на межі статистики та соціології. Їх проводять державні та приватні дослідницькі центри.

«Соціологічні опитування стають своєрідним доповненням до статистики. Однак не замінюють її, адже статистика демонструє об’єктивні дані. Завдяки опитуванням ми можемо відповідати на вужчі питання, наприклад, чи мають підприємства відділ маркетингу або чи запроваджують інновації . Тобто йдеться про якісні характеристики, а не лише про кількісні. Це дозволяє бізнесу більше розуміти себе», - розповідає Ірина Федець. Вона займається дослідженнями ділового клімату та інвестиційного середовища в Україні. Нещодавно Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, у якому вона працює, вдруге оприлюднив щорічну оцінку ділового клімату в Україні. Дослідження готували у рамках програми фонду USAID та в співпраці з низкою інших відомих міжнародних організацій.

Подібних опитувань та різноманітних рейтингів-індексів ділової активності в Україні останнім часом з’явилося чимало. Разом із тим, постала інша проблема – спроба маніпулювати цифрами досліджень. Це роблять двома шляхами – за допомогою створення фейкових соціологічних центрів або викривлення отриманих даних через ЗМІ.

За словами Ірини Федець, якщо йдеться про економічні дослідження, то слід розрізняти міжнародні рейтинги  на зразок Doing Business та внутрішньо українські: «Коли йдеться про міжнародні рейтинги, то вони пояснюють методологію: чи вони беруть певні статистичні дані, чи опитують експертів. (Щоб оцінити якість – Ред.) правило одне: потрібно мати інформацію про вибірку та її репрезентативність. Також бажано знати, за який час збирали інформацію».

Ще одна проблема - це висока вартість проведення якісного опитування. За словами Федець, підготовка та проведення якісного дослідження на економічну тематику можуть тривати кілька місяців. Такий час необхідний на створення вибірки: «Треба не просто телефонувати у різні фірми, а й ретельно їх обирати: починаючи від розміру підприємства, і закінчуючи сектором та розташуванням». Вона додає, що вартість якісного опитування на економічну тематику може сягати 300-400 тисяч гривень.

На думку Федець, якість опитувань зростатиме зі збільшенням попиту на такі дослідження з боку самого бізнесу. Наявність постійних замовників і регулярність проведення досліджень дозволяють із часом усувати недоліки та уточнювати інформацію. Водночас проблему маніпуляцій під час інтерпретації це не усуне.

Як відбуваються маніпуляції даними соціологічних досліджень, можна чіткіше побачити на прикладі опитувань на суспільно-політичну тематику. Такі дослідження в Україні значно більше поширені за економічні та проводяться постійно. Проблеми загострюються у період виборчих кампаній.

«Для мене є два індикатори початку виборчої кампанії: перший, коли соціологів починають називати «повіями», другий, коли з’являються різні компанії по типу «Роги й копита», - розповідає директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.  За її словами, ці компанії або взагалі не проводять опитувань, або ніяк не зважають на якість.

«Власне, це і є найпростішою маніпуляцією – вкидання в інформаційний простір несправжніх результатів. Інша справа – це коли використовують реальні результати досліджень, але інтерпретують не зовсім так, як є. Особливо, чесно кажучи, мене обурюють заголовки у ЗМІ. Бо беруть реальні і об’єктивні прес-релізи, але дають такі назви, які зовсім не відповідають результатам досліджень», - додає Бекешкіна.

Про те саме каже і заступник голови Інституту соціології НАН Євген Головаха:  «Наприклад, маємо результат, що політику «N» довіряють 15%. Журналісти можуть це подати або «аж 15%», або «лише 15%». От є два слова, а вже починається маніпуляція. Але цифри не викривлені».

За словами обох соціологів, боротися  із фейковими соціологічними центрами легше, ніж із маніпуляціями у ЗМІ. Для цього достатньо перевірити, чи входить організація до Асоціації соціологів чи маркетологів, які також можуть проводити опитування. Слід досліджувати історію організацій, адже ризик того, що серйозна компанія ризикне втратити репутацію та клієнтів через недобросовісне опитування, нижчий.

«Також маніпулюють самі політики, коли заявляють «моя соціологія свідчить». Яка соціологія, звідки? Це взагалі безпідставні розмови. Але вони цим користуються. Або кажуть: «продажні соціологи зменшують мій рейтинг». Були й такі випадки. Не треба політикам давати можливість казати про «свою соціологію». ЗМІ мають питати, звідки взялися ці дані. Не треба просто розповсюджувати такі висловлювання», - каже Головаха.

Окрім перерахованого є й тонші типи маніпуляцій соціологічними даними. Якщо йдеться про дослідження на замовлення приватних клієнтів, то соціологічні центри мають обмежений уплив на формування переліку запитань.

«Замовники часто намагаються сформулювати питання так, що це має маніпулятивний характер. Інколи це проходить навіть у серйозних фірм. Наприклад, коли спочатку йдеться про суцільний негатив, а потім респонденту ставлять питання про рейтинги. З одного боку, це не заборонено, а з іншого, очевидно, що коли людина пройде цей шлях, що «все у нас погано, погано, погано», то наприкінці це вплине і на рейтинги. Насправді рекомендують все, що стосується виборчих опитувань ставити на початок, аби на це не впливали інші питання. Однак це неформальна рекомендація, тому замовник може ставити і навпаки», - каже Бекешкіна.

Зацікавленості у доповненні статистичної інформації соціологією з боку держави майже немає. За словами Головахи, Інститут соціології фактично не отримує замовлень на проведення досліджень. Якщо додати до цього скорочення підрозділів та штату у Держстаті, то можна констатувати, що держава втрачає зацікавленість у знаннях про себе. В таких умовах слід розраховувати, що сферу врегулює ринок та поширення елементарних знань про інформаційну гігієну.

Top