Медіа
Перегляди: 2154
7 січня 2018

Німкеня Мона Ріхтер: Хочу повернутися в Україну ще раз

Мона Ріхтер. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Мені дуже подобаються Україна й українці. Ви такі емоційні, відкриті й привітні, що навіть не обов’язково знати вашу мову, щоб порозумітися”, – про це розповіла “Українському інтересу” випускниця Маастрихтського університету, німкеня Мона Ріхтер. Три місяці вона стажувалася у Києві в громадській організації “Фонд “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”. В Україну приїхала за порадою викладача – українця, й по закінченні магістратури знову збирається повернутися сюди. За словами Мони, те, що знала про Україну до приїзду, й те, що вона побачила тут, радикально змінило її погляди.

 До приїзду сюди, якою Ви уявляли Україну та що Вас найбільше вразило?

До приїзду сюди у мене було уявлення, що Україна – це борщ, вареники й історичні пам’ятки. Та за час свого перебування не тільки у Києві, але й у Львові та на Донбасі, я переконалась – Україна дуже велика й різна. Наприклад, Львів та міста на Донбасі – це ніби різні планети. У Львові – типова європейська архітектура, на Донбасі – дуже багато помпезного та радянського. Але на особистісному рівні ви всі дуже схожі – відкриті та щирі. Найбільше мене вразили діти на Донбасі, де я брала участь у проекті “Розвиток молодих лідерів”.

Ми відвідали дві школи – у Лисичанську та містечку Новодружеську Луганської області. У Лисичанську це була велика українська школа (навчально-виховний комплекс) “Гарант” з високим рівнем патріотичного виховання, де навіть на перервах звучать українські мелодії, є своє шкільне радіо та анімаційна студія. А от в Новодружеську діти побачили, так би мовити наживо, іноземця вперше. Здається, вони спершу і не зрозуміли, що я німкеня. І коли мене представили, дуже здивувались, адже я нічим зовні не відрізнялась від українців, що були зі мною. Було й певне упередження, мовляв, приїхали “гастролери”, що їх повчатимуть. Але після дво-триденного спілкування вони почали розуміти, яку користь матимуть від нашого навчального проекту. Адже ми розповідали старшокласникам про принципи демократії, про те, як функціонують державні інститути, що таке проектний менеджмент і як за його допомогою можна впроваджувати покрокові зміни вже зараз на рівні їхньої школи, вулиці чи району.

Мона Ріхтер. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Мене дуже вразило, що ваші 10–11-класники уже мають чітке уявлення про те, ким вони хочуть бути – адвокатами, юристами, лікарями. Можливо, саме через драматичні події останніх років діти на Донбасі обирають професії гуманітарного спрямування, щоб допомагати людям. У нас в Німеччині такого немає. Наші діти так далекосяжно не думають про свій майбутній професійний вибір, а ваші – вже чітко формулюють свої плани.

А ще, як я відчула на власному досвіді, у вас інше ставлення до стажерів. У вас довіряють, заохочують до ініціативи, прислухаються. У Німеччині ж інакше. Приходиш в якусь фірму чи організацію, а тебе починають нещадно “експлуатувати”.

– Чи змінилися ваші погляди після тримісячного стажування?

– Я зустрічалася з багатьма представниками громадських організацій та аналітичних центрів в Україні. До мене приїздили мої друзі з Німеччини. І мене, і їх вразило те, як багато цікавої та важливої інформації про Україну на Заході не чують, недоотримують. Це дуже прикро. Існує певна невідповідність між тим, яка інформація поширюється на Заході, і тим, що тут насправді відбувається. Західні медіа здебільшого пишуть про війну на Донбасі та про провали реформ в Україні.

Є, щоправда, певні російськомовні телеканали та радіостанції, що мовлять у мене на батьківщині, але вони не мають великої аудиторії. Переважно їх дивляться й слухають вихідці з Росії або країн колишнього Радянського Союзу. А от великі авторитетні німецькі та європейські видання самі збирають інформацію й роблять висновки, користуючись фактажем з незалежних джерел. Водночас, треба пам’ятати, що новини з негативним і скандальним контекстом краще продаються, аніж позитивні історії. Історія із Саакашвілі на даху більш “конкурентна”, аніж новина, що Україна, наприклад, ухвалила медичну реформу.

– Українська влада погано комунікує зі світом?

– Ефективнішим було б, якби ваш уряд не декларував якихось загальних “вітринних” заяв про демократичні реформи, здійснюючи водночас атаки на антикорупційні органи, як то НАБУ, не намагався продавати “красиву обгортку”, а справді проводив би реформи. Бо в цьому і полягає основна проблема, коли слова не відповідають діям. Розповіді про щиру вдачу, самобутню культуру та історію – на Заході не дуже ефективно працюють. Потрібно робити конкретні речі в практичній площині. Цього не вистачає. Для покупця не так важлива “красива обгортка”, як якість того, що всередині. Проведення справжніх демократичних реформ та трансформацій – це те, чого Україна потребує.

Мона Ріхтер. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Події довкола НАБУ, корупційні скандали показують, що ви перебуваєте на своєрідному роздоріжжі, що ви можете піти у різні боки – або вперед, або ж назад. І все ж, незважаючи на хиткість вашої ситуації, у спілкуванні з багатьма людьми мене надзвичайно захоплює той факт, що вони не опускають руки й продовжують вірити в майбутнє України.

Що стосується туризму, Україна є одним із найцікавіших маршрутів в Європі. Але люди в країнах ЄС про це не дуже добре знають. У Німеччині ще й досі побутує думка, що все, що східніше Берліна чи Варшави – це Росія. Мене це розлючує. Молоді люди, звичайно, обізнані краще, але їм також потрібні знання про Україну.

– З якими враженнями Ви повертаєтеся додому? 

– Коли сюди приїздили мої друзі, я розуміла, що без мене їм важко орієнтуватися в українському сервісі. Скажімо, як функціонує ваше метро. Навіть попри те, що в Києві багато інформаційних оголошень дублюється англійською мовою, певні сервіси та служби працюють інакше. А ще я вегетаріанка й тому спочатку вивчила українською мовою “Я не їм м’яса”. Коли я промовляла ці слова на людях – було смішно.

Мої побоювання перед приїздом в Україну розвіялися й навіть незнання мови не стало перепоною, адже люди на рівні жестів, емоцій, невербальних сигналів завжди демонстрували готовність допомагати. Вони відкриті й дуже привітні.

– Чи хочете знову повернутися й ваші новорічні побажання українцям?

– Перше, що я зроблю – рекомендуватиму своїм друзям та знайомим приїхати сюди. Позбутися своїх хибних уявлень та упереджень щодо України. Тут чудові люди й смачна їжа. І звичайно, я хочу повернутися сюди ще. Адже у мене тут з’явилося багато друзів. З погляду роботи і кар’єри я хочу знову бути тут.

Хочу побажати активній частині українського суспільства, щоб вона стикалась з меншою кількістю перешкод у своїй діяльності. Саме цьому прошарку населення – прогресивному, відкритому, мислячому, які керуються принципом допомоги через самодопомогу, щоб у них були можливості просувати країну вперед.

Розмову вів Юрій Горбань, “Український інтерес”

Останні новини з категорії Медіа

Ирина Бекешкина: Быстро уходить с Донбасса Россия не будет, но будет «отползать»

Об общественных настроений относительно конфликта на востоке.
19 січня 2018

На жоден компроміс щодо миру на Донбасі, на яких наполягає Росія, українці не згодні

Про це в ефірі Громадського радіо сказала Ірина Бекешкіна, коментуючи дані громадської думки стосовно конфлікту на Сході України.
18 січня 2018

Олексій Гарань: З погляду практичності люди готові прийняти деякі компроміси щодо миру на Донбасі, але на емоційному рівні з ними не згодні

Олексій Гарань прокоментував на 5-му каналі результати опитування громадської думки про те, якою може бут «ціна миру» на Донбасі.
18 січня 2018

Чому люди в окупованому Криму не виходять на масові протести

Ірина Бекешкіна: Незадоволені окупаційною владою жителі Криму не виходять на протести через сильний страх.
18 січня 2018
Top