Марія Золкіна
Політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Коментарі
Перегляди: 388
2 жовтня 2017

Каталонська незалежність або як Барселона відкрила скриньку Пандори


Каталонська незалежність або як Барселона відкрила скриньку Пандори. Фото 24tv.ua

Невизнаний і проголошений незаконним з боку Мадриду так званий “референдум про  незалежність Каталонії” таки відбувся. Всупереч протидії і запереченням офіційної влади Іспанії, закликам з-закордону не порушувати питання про територіальну цілісність  держави і відсутності виборчої “чистоти” процесу, Президент Каталонії оголосив голосування таким, що відбулося, апелюючи до фактів: люди на дільниці йшли, голосування мало місце, результати пораховані.

Так, можна наразі багато сперечатися, чи має право Каталонія на відокремлення не тільки в рамках власної ініціативи, але і за принципом самовизначення нації, і що первинніше – це її право чи питання цілісності держави. Можна сперечатися і про відсутність повноцінної виборчої процедури, а також про отримані понад “за” при явці у 42%,  але насправді всі ці “процедурні” дискусії наразі будуть нікчемними: сама історія відносин між індепендантами і уніоністами, і особливо – в контексті референдуму першого жовтня, давно вийшла за межі раціональних аргументів і стала  дискусією емоційно і політично забарвленою. І, якщо процедурно питань лишається багато (що робити Мадриду з нескореним регіоном, як діяти Євросоюзу, як “оформити” свою незалежність каталонській владі тощо), то політично все значно зрозуміліше. Іспанія в її колишньому, тобто – до референдуму, вигляді більше не існує. На політичній мапі Європи відбувся зсув, наслідки якого нам ще тільки належить побачити, і не тільки в Іспанії, вочевидь.

Найголовніше, що те, що відбувалося в Каталонії вчора – це лише початок. Початок розлучення Іспанської держави з одним зі своїх регіонів, в якій формі це не відбулося б врешті-решт. І коли б не сталося – так само. Також це може слугувати мотивацією для інших регіонів з відцентровими тенденціями: від Країни басків – до Шотландії.

Якщо до референдуму, навіть вже після винесення Конституційним судом Іспанії рішення про його незаконність, шанси на найбільш радикальний сценарій лишалися невисокими, то після початку застосування силових методів, апогеєм чого стали дії поліції і гвардії в день голосування, іншого сценарію, окрім розлучення, вже бути не могло. Центральний уряд своїми діями мобілізував і прихильників незалежності, і тих, хто вагався, краще за будь-яку каталонську політичну силу, що агітувала за вихід.

В той же час – загнав практично у глухий кут каталонських політиків, які, з політичної точки зору, готові була б іти на компроміси, а сам референдум – використати в якості додаткового важеля тиску на Мадрид. Наразі цей варіант розвитку подій – практично шантажувати Іспанію отриманими результатами заради ще ширшої автономії – вже не актуальний. Принаймні, це означатиме політичний похорон політиків-прибічників  проведення голосування, включно з президентом Каталонії Карлесом Пучдемоном. Зробити крок назад після подій вчорашнього дня – вже нереально, навіть, якщо дуже хотілось би.

У індепендантів чіткого плану дій, що ж робити після референдуму, до останнього не було, але  саме Мадрид великою мірою звузив поле для маневру каталонців. Хоча і сама іспанська столиця, попри силові спроби завадити референдуму, наразі теж чітко не знає, як бути. Пропонувати нові преференції, щоб заспокоїти каталонців? Не дуже логічний крок, як для відносин з бунтівним  регіоном, де спочатку Мадрид застосував силу. Переходити до діалогу? Чому ж тоді від початку  була така непоступливість центральної влади?

І все-таки другий варіант –  розмова і спроба знайти компроміс – видається найбільш ймовірним і прийнятним для іспанського уряду. Але чи погодиться на це каталонська верхівка? Поки що малоймовірно. Звичайно, у центрального уряду лишається в запасі цілковито радикальний сценарій – усунути місцеве керівництво від влади і де-факто скасувати автономний статус регіону. Але це призведе до небаченого і неконтрольованого протистояння, що розуміють і в Мадриді, і в Барселоні. Попри те, що початковою причиною цієї історії стала спроба провести чергове голосування, хоч і з юридичними наслідками, спусковим гачком до нинішнього рівня ескалації і майже патової ситуації, в якій опинилися обидві сторони, стала саме реакція Мадрида. Вибір щодо подальших дій обмежений як у Рахоя, так і у Пучдемона, але за великим рахунком ситуація більш сприятлива саме для каталонської влади, адже вона соціальну базу для  своєї політики і публічну підтримку має куди більші за те, на що може покластися  слабкий як політична фігура  Маріано Рахой.

Інший важливий фактор, який викриває ситуація в Каталоні – це безпорадність Євросоюзу перед такими викликами. Так, ЄС жодним чином не втручався навіть на рівні дискусії до конфлікту на етапі підготовки референдуму. І як зазвичай – реакція  була вже на тій стадії, коли вона нічого не могла змінити. Заклики до прихильників незалежності явно мали звучати раніше за останні дні перед голосуванням. Хоча би тому, що у таборі індепендантів активно використовувався міф про те, що проблем у незалежної Каталонії у відносинах з ЄС не буде: вона швидко  стане повноправним членом ЄС або ж отримає всі преференції члена в інший спосіб. Одним словом, вони красиво оминали весь той перелік проблем, з яким неминуче зіткнеться Каталонія в разі проголошення незалежності, оскільки вона автоматично опиниться поза межами Об’єднаної Європи.

Замовчування  цих  далеко не райдужних перспектив  дуже добре демонструє  загальну логіку політичної кампанії “за” і “проти”. “Поза межами ЄС” означає не тільки втрату формального статусу, але і всіх супутніх  благ: від свободи пересування – до  втрати доступу до спільного ринку, а це вже – втрата прибутків від торгівлі і економічних зв’язків, левова частка яких орієнтована саме на країни-члени ЄС. Але це суперечило б загальній картині про самодостатність і підвищення добробуту Каталонії після звільнення від іспанських обмежень.

Аргументи умовно іспанської сторони в цій ситуації не діяли, а отже єдиним, хто міг би виступити третьою стороною з роз’ясненнями щодо перспектив відносин Барселони і Брюсселя, мав би стати сам Євросоюз. Але в Брюсселі традиційно посіли вичікувальну позицію, хоча не виключено, що наразі з цієї “теплої ванни” доведеться  виходити. Можливо, за іронією долі саме європейській бюрократії доведеться взяти на себе роль арбітра у розмові Мадрида і Барселони.

Таким чином, ініціатива, яка могла стати просто важелем тиску на центральний уряд, стала ключем до скриньки Пандори, а подальший розвиток подій матиме прямий вплив не тільки на Іспанію, але і на Європу загалом. Хоча Барселона все-таки у дещо вигіднішій позиції зараз, аніж Мадрид (їй ескалація  навіть вигідна – це остаточно мобілізує прихильників незалежності, зміцнить позиції і підтримку нинішнього уряду в  Каталонії), жоден з наявних сценаріїв не стане повністю задовільним і для неї. Але одне зрозуміло точно:землетрус відбувся і наслідки ще довго довго даватимуть знати про себе.

 Оригінал: Український інтерес

Top