Олексій Гарань
Політолог, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду Демократичні ініціативи
Коментарі
Перегляди: 257
3 вересня 2017

Донбас: чи можливі компроміси і які саме?

Спочатку – безпека. Компроміси можливі, але не на умовах Путіна.

У опитуваннях Фонду “Демократичні ініціативи” разом із Центром Разумкова в червні 2017 року ми, як і завжди, пропонували три варіанти розвитку подій. Відтак 18% опитаних обрали мир за будь-яку ціну, стільки ж виступили за військовий шлях вирішення проблеми. І 52% зазначили, що заради миру на Донбасі варто погоджуватися на компроміси, але не на всі. В принципі, зрозуміло, що абсолютна більшість суто психологічно, суто емоційно вибере цей варіант.

Також українці не вважають, що Мінські домовленості принесли мир. Насправді, ці домовленості зупинили ескалацію конфлікту, але стабільного миру не принесли.

Позиція України чітка — спочатку перемир’я, безпека. Після цього можна говорити про якісь компроміси. Більшість українців говорять про те, що тиск на Росію має продовжуватися і що саме це може принести мир. Цей варіант набрав найбільшу кількість голосів — 38%. Друга популярна теза, яку зазначили 28% опитаних -- успішна відбудова Україною звільненої частини Донбасу. І це буде також шлях до вирішення конфлікту.

А пункти, які прописані в Мінських домовленостях, мають невелику підтримку. Наприклад, надання особливого статусу окупованим територіям вважають шляхом до миру лише 12% опитаних, амністію — 4%, проведення виборів на окупованих територіях — теж 12%.

Далі — про що не йдеться в Мінських угодах, але що пропонує Путін — федералізацію України підтримують всього 5% опитаних, відокремлення “ДНР”, “ЛНР” від України — 9%. Відмова від вступу в НАТО — 6%. Тобто , все що пропонує Путін насправді не знаходить підтримки серед українців. Це ми брали до уваги думку в Україні в цілому. Але відповіді мешканців Донбасу, підконтрольному Україні, мають приблизно ті ж самі цифри.

Загалом про компроміси можемо говорити лише тоді, коли буде вирішене питання безпеки. Це питання широке, воно не обмежується пунктом 1 Мінських домовленостей, тобто перемир'ям. Тут мається на увазі також і відведення важкого озброєння і обмін полоненими , виведення російських військ, і так далі.

Контроль над кордоном - це останній пункт у Мінських домовленостях, що є, справді, для нас невигідним. Відтак, що можна зробити? Україна домагається, щоб контроль над кордоном здійснювали миротворці. І ця точка зору поступово починає обговорюватися нашими міжнародними партнерами. Це, до речі, дуже важливо, тому що раніше міжнародні партнери тиснули на нас , вимагали виконання політичних домовленостей. Зараз на Заході вже ніхто не говорить ні про особливий статус, ні про вибори на окупованих територіях. Тобто українська точка зору стала зрозуміла.

Ведення миротворців під прапором ООН — це непростий компроміс, і невідомо, чи Росія на нього погодиться, бо як член Ради ООН може це заблокувати. Це те, що нині Україна пропонує і те, що перебуває в процесі обговорення, як один з варіантів.

Ми дуже часто згадуємо про операцію “Буря” , коли хорвати ліквідували силою сепаратистське утворення , яке називалося Сербська Країна. Її ліквідували військовим шляхом , але це ту частину Сербської Країни, яка не мала кордону з Сербією. Ця ситуація мало нагадує українську. Але залишалася друга частина Сербської Країни, яка називалася Східна Славонія. Це невелика територія на кордоні із Сербією. Абсолютно очевидно, що там хорвати не могли застосувати військовий сценарій, тому що миттєво б вступила сербська армія. Оця ситуація вже більше нагадує українську. Стосовно неї було підписано Ердутську угоду, дуже схожу до Мінських домовленостей, де передбачалися різні перехідні кроки, в тому числі такі непопулярні як спільні поліцейські сили хорватів і місцевих сербів . Зрештою на цій території був відновлений повністю контроль хорватів. Але ще раз повторюю, про це можемо говорити лише після виконання безпекових угод.

Нині в Україні відбувається процес децентралізації, тобто повноваження регіонів, місцевого самоврядування розширюються. І Донбас теж може цим скористатися. Це якраз може бути частиною компромісу. Або скажімо , що стосується статусу російської мови. Нинішній закон дозволяє використовувати російську мову як регіональну у місцях компактного проживання росіян. Це теж може діяти на Донбасі.

Нам нині необхідне певне замороження на лінії розмежування, замороження в позитивному сенсі. Коли все це буде, ми будемо поступово йти вперед і,можливо, тоді в перспективі будуть ті компроміси, про які я говорив.

Якщо, наприклад, буде забезпечено введення миротворців, які роз'єднають Україну і російські війська. Це неоднозначний момент, але це той компроміс, який дозволяє в позитивному сенсі “заморозити” конфлікт, щоб перестали стріляти. А що буде далі? Політичні контури окреслені в тих же Мінських домовленостях. Але ми не знаємо, як це буде втілюватися в життя. Ще раз повторюю, на умовах Путіна Україна не буде це робити. І це абсолютно зрозуміло.

Ми можемо чути , що Україна здає свої позиції через Мінські домовленості, насправді Україна нічого не здала. Абсолютно. Тобто не було жодного пункту, на який ми погодилися всупереч нашим інтересам. Але ж і Путін погодився б повернути окуповану частину Донбасу лише своїх умовах. Відтак, він буде продовжувати стріляти, щоб нашу державу вимотати, щоб Україна не могла зосередитися на реформах і відновленні економіки.

Тому зараз необхідно зберігати тиск на Путіна. Це санкції. Сподіваюся, що в новому законі про деокупацію на зміну АТО буде запроваджено статус «військової операції», а території ОРДЛО чітко будуть названі «тимчасово окупованими». І це аж ніяк не означає, що ми відмовляємося від наших громадян. Ми просто назвемо речі своїми іменами, і це нам полегшить рух вперед, у тому числі і в контактах з нашими західними партнерами. Тоді можливі компроміси аж ніяк не означатимуть здачу наших позицій.

Оригінал: EXPRES.UA
 

Top