Медіа
Перегляди: 253
2 грудня 2017

Андрій Сухарина: Російський вектор падає, монолітності настроїв на Донбасі вже не спостерігається

Більшість жителів Донбасу не хочуть від’єднуватися від України. Фонд «Демократичні ініціативи» дослідив настрої на сході країни. Результати цієї роботи Громадське радіо обговроило з  аналітиком фонду Андрієм Сухариною.

 

 

Фонд «Демократичні ініціативи» провів чергове дослідження настроїв на Донбасі. Його висновки директорка Фонду Ірина Бекешкіна озвучила на дебатах під назвою «Повернення окупованих територій Донбасу. Український план»:

 

  • Жителі Донбасу, насамперед ті, що мешкають на контрольованих територіях, більше не хочуть від’єднуватися від України. 
  • Якщо на початку 2015 року 35% населення підконтрольних територій Донбасу хотіло приєднатися до Росії, то вже в липні того ж року від них залишилося 5%. 
  • Дослідження підтвердило, що ніякої «Новоросії» не існує, а є дві області, які теоретично можуть піддатися зовнішньому впливу. А можуть і не піддатися.
  • У 2015 році 40% вважали жителів підконтрольного Донбасу, що Україні потрібен федеративний устрій. Тепер таких залишилося 22%.
  • 70% вважають, що цей конфлікт потрібно розв’язувати мирним шляхом, проте лише 23% вважають, що це мають бути компроміси за будь-яку ціну.
  • Проведення місцевих виборів на умовах «ДНР» і «ЛНР» 71% вважає неприйнятним.
  • Переважна більшість людей за те, що ці території мають повернутися до своїх областей на колишніх умовах. Думку щодо надання автономії, спеціального статусу чи особливих повноважень — загалом населення не підтримує.

Дослідження настроїв на Донбасі в студії Громадського радіо коментує аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Андрій СУХАРИНА.

Михайло Кукін: Що принципово змінилося в настроях і коли саме? Який злам відбувся?

Андрій Сухарина: Дійсно російський вектор зламався, можливо, не одразу після Революції, ми бачили, що він коливався, змінювався. Вже немає такої абсолютної більшості, яка орієнтована на Росію. Однак це не означає, що на цих територіях (підконтрольного Києву Донбасу – прим. редакції) мають чіткі проєвропейські настрої, чи пронатівські настрої, чи прозахідні загалом. Один вектор в нас впав, а інший ще поки що не зріс.

Михайло Кукін: Треба сказати відверто, що і навіть в 2015 році, згідно досліджень, не було абсолютної більшості тих, хто хотів приєднання Донбасу до Росії. Тоді було 35% таких людей.

Андрій Сухарина: Але ми говоримо зараз не про приєднання до Росії, а скоріше про інтеграційні настрої, куди ми маємо рухатися, в європейську чи євразійську спільноту (Митний Союз). Ми не говоримо про сепаратизм, а виключно про напрямок руху. В 2014 році після початку військового конфлікту була доволі невизначена ситуація, люди не заявляли, що хочуть до Росії, так само не заявляли про Західні напрямки, багато хто не хотів відповідати на запитання соціологів.

Михайло Кукін: Тепер інакше?

Андрій Сухарина: Тепер частка людей, які не визначилися, трошки менша. Ми спостерігаємо певний тренд впродовж 2-3 років, що російський вектор не зростає, він поступово, але падає. Можемо говорити, що ці люди не переметнулися знову в сторону євразійської інтеграції. Вони залишилися на своїй позиціях, і можливо, стануть тим електоральним колом, яке захоче підтримати проєвропейський розвиток.

Михайло Кукін: Я багато чув від соціологів, що найпоширеніші настрої на сході майже від самого початку війни, що Україна має бути самостійною. Вона не має рухатися ані на Схід, ані на Захід.

Андрій Сухарина: Саме так, зараз ми демонструємо, що це одна з найбільш поширених позицій. Є приблизно три рівносильні позиції: напрямок в Росію, Європу, самостійність від цих напрямків. Донбас до 2014 року вважався дуже монолітним регіоном, в нас були різні настрої в центрі України, на заході, навіть на півдні. Однак на Донбасі такого не спостерігалося. Зараз така монолітність зламалась, це насправді вже половина роботи.

Михайло Кукін: Я недарма запитав чи тепер менше тих, хто не визначився. Дехто з політологів вважає, що ті, хто так відповідають, не завжди насправді не визначилися, а побоюються висловлювати свою думку. І навіть ті, хто за російський вектор, розуміючи, що з цією країною зараз війна, вони бояться, навіть не довіряють соціологам. 

Андрій Сухарина: Звісно, ми не можемо гарантувати, що всі люди відповідають абсолютно ствердно. Але такий показник не є якимось кричущим. Це не 50 %, яким важко визначитись. І навіть не 30%. Це менші показники, навіть якщо частину з них приплюсувати до російського вектору, він все одно не стане домінантним.

 

Михайло Кукін: За який час ці зміни відбулися, протягом всієї війни? Або був якийсь перелам? Я так розумію, в 2014, коли все починалося, на жаль, навіть на підконтрольних Україні територіях такі проросійські настрої не спадали, а може навіть зростали.

Андрій Сухарина: Перелам складно виокремити. Всі опитування трохи розтягнені, вони здійснюються щораз на півроку, чи на рік. Однак це справді можна було спостерігати, що вже після певної можливої стабілізації на фронті, зменшення першопочаткового впливу російської пропаганди, коли велика частина людей побачили, що в Криму не настав рай, що ці території не були анексовані Росією. Я впевнений, що люди між собою там спілкуються, і здатні приходити до певних висновків. На підконтрольних територіях близько половини мають родичів або знайомих на непідконтрольних територіях. Це є джерело інформації також.

Михайло Кукін: Ще один важливий момент, як на мене: шляхи розв’язання цього конфлікту, 70% вважають, що його можна розв’язати лише мирним шляхом. Але тут важливо, за яку ціну. «За будь-яку» - підтримують лише 23%. Що мається на увазі? Що думає решта, про які компроміси?

Андрій Сухарина: Ми конкретно деталізували, які саме компроміси. Все-таки, на підконтрольних територіях Луганської та Донецької областей готовність до компромісу є значно вищою, ніж загалом по Україні. Там більше людей готові йти на будь-які компроміси. Це написано на поверхні. Але все-таки важливим є той момент, що велика частина людей розуміють так: потрібно йти на компроміси в тому числі з українського боку, але не на всі. При чому, коли ми запитуємо, які ж методи можуть бути ефективні, то два основних: збільшення міжнародного тиску на Росію і налагодження життя на підконтрольній частині України. Стосовно другого тезису можуть бути запитання, бо багато де можна налагодити життя, не завжди факт, що це спрацює проти пропаганди. Але важливо, що люди розуміють, що треба тиснути на Росію, вони чітко окреслюють винного в цьому конфлікті. 

Оригінал: Громадське радіо

Top